Світ спорту завжди із зацікавленістю чекає від дітей уславлених спортсменів чогось надзвичайного. І майже завжди зіркові діти приречені на тягар порівняння з батьками. А ось знаменитому футболістові «Динамо» та збірної СРСР 1970-80-х Володимиру Безсонову і чемпіонці світу та Європи з художньої гімнастики у складі збірної СРСР Вікторії Сєдих вдалося виховати своїх нащадків так, що вони вже стали самостійними «одиницями суспільства» без усіляких порівнянь. Син спортивного подружжя пішов своїм шляхом — одержав дві освіти і став успішним менеджером. А ось донька Аня ще в дитячому віці сама попросила маму відвести її у секцію художньої гімнастики, і відтоді спорт став основою її життя. Так Ганні Безсоновій вдалося підхопити медальну олімпійську естафету наших знаменитих грацій — Олександри Тимошенко, Оксани Скалдіної, Катерини Серебрянської, Олени Вітриченко — і стати бронзовою призеркою у Афінах-2004 в абсолютному заліку, кількаразовою чемпіонкою світу і Європи в окремих вправах.
Звичайно, без допомоги батьків досягти вершин у спорті Безсоновій було б важко, але в цьому випадку йдеться не про протекцію. Батько дав Ані свій характер, без якого важко було стати основним у «Динамо» Лобановського, а мати, напевно, знайшла відповідні слова, щоб донька своєчасно усвідомила нюанси художньої гімнастики з її перманентною суддівською несправедливістю. Сьогодні 22-річна Ганна полюбляє казати, що в улюбленій справі прагне просто йти уперед і не озиратися, щоб ще більше подобатися глядачам. «Моє завдання — виступити на високому рівні, а справа суддів — оцінювати». Цей постулат і допомагає Безсоновій залишатися найстабільнішою «художницею» останніх років.
З Ганною ми зустрілися у «Школі Дерюгіних» у центрі Києва вже за день після завершення московського чемпіонату Європи, де на голови українок уже традиційно звалилося чимало стресових ситуацій. Але моя співрозмовниця, яка щойно завершила тренування, виглядала абсолютно спокійною, упевненою в собі, налаштованою навіть по-філософськи.