Ще одна «помаранчева»

Ще одна «помаранчева»

Голова УРП «Собор» Анатолій Матвієнко ініціює створення нової політичної партії. За міркуваннями Матвієнка, вона «відстоюватиме національні інтереси та матиме перспективи [на виборах] у 2009-му та 2011-му роках». Така сила має позиціонуватися як ліберальна в сфері економіки й національно-демократична у ставленні до державотворення.

Мороз мінус 200!

Мороз мінус 200!

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 45

Постійні конфлікти з керівництвом обласного комітету СПУ, небажання центральних органів Соціалістичної партії розібратися у внутрішньому протистоянні «рожевих» та приєднання Олександра Мороза до коаліції з Віктором Януковичем — ці чинники стали причиною саморозпуску міського осередку та виходу з лав Соцпартії близько 200 львівських активістів СПУ.

НОВИНИ ПЛЮС

НОВИНИ ПЛЮС

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 45

ЦИТАТИ ТИЖНЯ

ЦИТАТИ ТИЖНЯ

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 45

Геть розперезалися?

Геть розперезалися?

Драматизмом і розпалом пристрастей відзначилось учорашнє розширене засідання Кабінету Міністрів за участі «губернаторів» і в присутності Президента. Так принаймні цей захід було заанонсовано. Однак Віктор Ющенко на Грушевського, 12 не прийшов, і його позначене відповідною табличкою місце, не змигнувши оком, зайняв спікер Верховної Ради Олександр Мороз. Табличку разом із президентським штандартом прибрали, а журналістськими «кулуарами» одразу поповзли чутки, що Ющенко обурився, тому й завернув на півдорозі до Кабміну. Гніватися глава держави мав підстави: з'ясувалося, що уряд планує рекомендувати йому звільнити п'ятьох голів облдержадміністрацій. І всі «чомусь» «помаранчеві»...

«Нині там заправляють Табачники, де Тютюнники мали би буть...»

«Нині там заправляють Табачники, де Тютюнники мали би буть...»

«О, дивись, ну просто як з мене малював!» — сумно засміявся знайомий: обговорювали новину про повернення вкраденої було картини Едварда Мунка «Крик». Геніальний таки був митець, можна сказати, провидець — так детально зобразив душевний стан людей «після Майдану»: «Це я на коаліції-кабміни дивлюсь». Хихочемо. Серйозні розмови про нинішню політичну ситуацію вже давно припиняються щонайбільше на десятій хвилині — шукати «їм» виправдання й сваритися на цьому грунті вже набридло, і кухня потроху перетворюється на банальне місце споживання їжі та в кращому випадку — розмов про футбол. Або таких от «мистецьких» дискусій: «Ага, а «Наша Україна» — це «Дівчинка на кулі» Пікассо», — розважаємося далі, пригадуючи, як уже трохи поголубіла панночка роботи майстра абстракції балансує на м'ячі під пильним поглядом широкоплечого мужика у синіх трусах. Завершуємо «Чорним квадратом» Малевича. Насміялися?
Але це таки в будь-якому разі краще, ніж плакати. Пригадується, як зо три місяці тому авторка цих рядків розривалась між бажанням розреготатися й заридати, спостерігаючи за потугами поважного зібрання «рятівників Батьківщини» в Українському домі. Всеукраїнська народна рада під проводом вічних у таких випадках мовчанів-танюків-зайців зібралася відвертати небезпеку, яка зависла над Україною, постановила передати (ну хай запропонувати) всю владу патріотичному Президентові Ющенку, і щось там іще говорили красиве, «патосне» й натхненне. Дуже гарно говорили, а дехто — навіть тверезомисляче, мудро і слушно. Зокрема й про те, чим усе це дійство завершиться.
Так і вийшло. Де зараз та Рада? Може, строчить якийсь обурений папірець алаверди заявам нових урядовців про запровадження російської мови. А може, й ні. Однаково папірцями тепер справі вже не зарадиш — для вимираючої популяції затятих оптимістів залишається надія хіба на «реорганізований», «посилений» і вкомплектовуваний «(анти)кризовим менеджментом» президентський секретаріат. Бо сірій махині Кабміну може протистояти тільки не менш (зніяковіло опускаємо очі долу) потужний зразок монументальної архітектури. Так дивно — ту страшну будівлю на Банковій ми тільки недавно, після зняття бар'єрів і допуску під самі сходи підлітків на роликах, потроху почали вважати «своєю». А Кабмін на Грушевського після Помаранчевої революції чомусь став таким одразу — можливо, допоміг погляд на колишнє «лігво Януковича» крізь революційні діжки. Тепер, проходячи повз урядову будівлю, з подивом ловиш себе на думці, що вона знову «чужа». І не лише тому, що всередині вже годі шукати добрих знайомих у латаних шкарпетках, які радо напоять чаєм з печивом у віце-прем'єрській приймальні. За ті без копійок два місяці, протягом яких у державі діє цей «чужий» і як ніколи сильний (політреформа-бо) Кабмін, підстави для ілюзій зникли не лише у тієї частини народу, яку за традицією ідентифікують як «помаранчеву», а й у тих, хто мислить себе принаймні у «синьо-жовтих» барвах...

Всі статті рубрики