Донецький? Нагору!

      На вугільну промисловість Луганщини напала пошесть відставок. Із восьми генеральних директорів державних підприємств (ДП) звільнено п'ятеро. До того ж разом із ними усунуто з посади «головного із закриття шахт» — керівника обласної дирекції підприємства «Луганськвуглереструктуризація» Олександра Файнгольда, який цю структуру створював десять років тому.

      Не треба аж занадто великої фантазії, аби в цій пошесті побачити відверту політичну помсту. Із неугодними особливо не панькалися і довго не розбиралися. Якщо «Лисичанськвугілля» та «Донбасантрацит» упевнено почали дихати на ладан ще на початку 90-х, то  «Луганськвугілля» трималося на плаву останнім часом доволі впевнено. Це при тому, що це підприємство  є таким собі конгломератом із «власних» копалень та декількох шахт, які приєднали до об'єднання вже в ході реструктуризації. До речі, звільнений «генерал» «Луганськвугілля» Ігор Попович ще й півроку на цій посаді не пропрацював.

      Що ж стосується «Ровенькиантрациту» та «Свердловантрациту», то це, поза сумнівом, найкращі вугільні об'єднання України. От тільки гендиректор першого Сергій Княжев не підтримав на останніх парламентських виборах Партію регіонів, а керівник іншого, Євген Горовий, узагалі скоїв нечуваний гріх: пішов до обласної ради другим номером за списком... «Нашої України». Проте факт залишається фактом: саме Євген Павлович у 1997-му прийняв «лежачу» державну холдингову компанію (ДХК) у Свердловську і спромігся не просто вивести її зі штопора, а вивести в лідери.

      Між іншим, після Помаранчевої революції жодного вугільного генерала не звільнили, хоча в одного таки були неприємності: Мінвуглепром певний час не укладав із ним контракту, і той довго ходив із приставкою «в.о.». Пояснював свої незручності тим, що організував у грудні 2004-го виїзд своїх гірників на «біло-блакитні» маніфестації до Києва. Однак уцілів.

      Утім помста помстою, але ж і про власні інтереси «донецькі» потурбувалися. Наприклад, «Донбасантрацит», який розміщується в Красному Лучі, найближче до Донеччини, очолив колишній заступник гендиректора держпідприємства  «Донецька вугільна енергетична компанія» Валерій Порубай. А найбільш ласі ДП у Ровеньках та Свердловську дісталися, відповідно, Олександрові Вівчаренку, який до цього обіймав посаду гендиректора ДХК «Павлоградвугілля», та Олександрові Ковалю — директору шахти «Західнодонбаська» (теж таки ДХК «Павлоградвугілля», яке контролює Рінат Ахметов). А реструктуризацією на Луганщині відтепер займатиметься голова правління ДХК «Жовтеньвугілля» (Харцизьк Донецької області) Володимир Луценко.

      Натомість генерального директора ДП «Антрацит» Юрія Узлова кадрова пошесть не зачепила. Ця людина відома найбільш тісними зв'язками з «донецьким» бізнесом. А те, що залишився на своїй посаді керманич успішного «Краснодонвугілля», теж нікого не має дивувати, тому що це й без того структура в імперії Ріната. А що стосується останнього об'єднання, «Первомайськвугілля», то воно настільки в поганому стані, що, скоріш за все, просто нікого не зацікавило.

      До цього слід додати, що наказ міністра вугільної промисловості датовано 15 вересня, а оприлюднили його тільки тепер. Це безпосередньо пов'язано зі зміною голови Луганської обласної державної адміністрації. Коли перший заступник міністра Юрій Зюков (колишній «генерал» «Ровенькиантрациту», він же керівник виборчого штабу Партії регіонів у Ровеньках) приїхав знімати з посад своїх колишніх колег, тоді ще виконувач обов'язків голови облдержадміністрації Євген Кобітєв відмовився давати на це згоду. Але наступного дня вийшов указ Президента, і Прем'єр негайно представив нового обласного голову Олександра Антипова. Місцеві «комсомольці», які вчасно перефарбувалися у білий та блакитний кольори, оцінили призначення свого однопартійця як власну перемогу. Отже, область зробила чи не найбільший у своїй історії крок до перетворення у вотчину «донецьких».