Склеп на Миколаївщинi - мiсце останнього спочинку Василя Назаровича.
Міністерство освіти та науки України існує, як вважається, 15 років. А в Російській Федерації у 2002 році святкували 200-ліття Міністерства народної освіти. І майже ніхто не знає, що засновником цього міністерства був харків'янин Василь Каразін, який свого часу казав: «Блажен уже стократно, що випадок дав мені можливість зробити хоча б найменше добро любій моїй Україні». Ці слова написані на пам'ятнику Василю Каразіну у Харкові.
А почалося все у 1801 році, коли 27-річний служитель канцелярії Василь Каразін залишив у покоях царя анонімний лист. В листі він вітав сходження Олександра І на трон та висловлював упевненість у тому, що це правління буде видатним, завдяки справедливості молодого царя та мудрим реформам, які він може провести. Олександру І сподобався тон, стиль мислення автора, тому він попросив підлеглих знайти того, хто це написав. Цар милостиво зустрів Каразіна, вислухав його ідеї реформування неефективної та забюрократизованої тодішньої системи управління. «З чого ж починати?» - спитав стурбований володар. «Звісно, з реформування освіти», - відповів його підлеглий.
Василь Назарович написав проект реформування тогочасної судової системи, розробив структуру Міністерства народної освіти, а також університетський статут. Пізніше цей документ ліг в основу статуту Харківського, Казанського, Московського та інших університетів. І якщо ці статути й перероблялися, то лише у бік утисків вольностей навчальних закладів.
Водночас Каразін працює над учбовими планами середньої та вищої школи. А коли у 1802 році в Російській імперії було засновано вісім міністерств, у тому числі й Міністерство народної просвіти, цьому міністерству підпорядковувалися: головна училищна комісія, Академія наук, університети та училища, всі типографії, цензура, бібліотеки, музеї та інші заклади культури.
Каразіна призначили головою училищної комісії. А першим мінiстром освіти поставили Завадовського, про якого сам цар у приватному листі до свого приятеля Лагарпа писав: «Он просто ничтожен и посажен в министры только для того, чтобы не кричал, что отстранили». Саме завдяки восьмирічному правлінню Завадовського, який і сам не був діяльним, і не хотів жодних змін та рухів у підлеглій йому галузі, в освіті посіялися отруйні бур'яни бюрократії, які стримують її розвиток до сьогодні.
Заснування Міносвіти передбачало розвиток цієї галузі та відкриття нових навчальних закладів по всій імперії. На той час у країні існувало лише кілька відносно великих навчальних закладів - Києво-Могилянська академія, Харківський колегіум, Московський, Віленський і Дерптський університети.
Олександр І планував відкрити кілька нових університетів, але через роки і на базі вже існуючих навчальних закладів. В Україні планували відкрити університет лише в Києві, не виключено, що на базі Києво-Могилянської академії. Каразін же переконав царя в тому, що університет слід відкрити саме у Харкові. Каразін, ризикуючи всім, сказав царю, що харківська громада з радістю візьме більшу частину видатків, пов'язаних з обладнанням університету, на себе.
Отримавши дозвіл, щасливий Каразін їде до рідного Харкова, але... Дворянство не поспішало викладати «свої кревні» на якийсь університет. Зрештою на зібранні Каразін читає полум'яну промову, в якій описує, як поява університету має сприяти розвитку торгівлі, збільшенню кількості жителів міста, його особливому авторитету та й, врешті, збагаченню місцевої знаті. Каразін розповів, що Харків має стати для імперії тим, чим були Афіни для Греції, та, зрештою, на колінах просить вирішити його долю - зробити його в очах царя безчесним брехуном чи дозволити розпочати важку, але почесну роботу. Громада не змогла відмовити і постановила зібрати 400 тисяч рублів, а харківське козацтво подарувало університету 125 десятин землі. Проте збирати обіцяні кошти довелося Каразіну самому. Він їздив до поміщиків, випрошував у них обіцяне хоча б частинами, але всього обіцяного так і не отримав. Свою долю він вклав відразу, а потім влазив у борги, неодноразово віддавав під заставу свій маєток лише для того, щоб мати змогу проплатити обладнання приміщення, устаткування бібліотеки (до речі, Каразін подарував університету дуже багато рідкісних книг iз власної колекції). Він виписав з-за кордону майстрів, запросив професорів. У листі до професора Тимковського Василь Назарович пише: «Я погоджуюсь бути смішним, аби лише встигнути бути корисним».
Каразін ніби передбачав свою злую долю. Заздрісники, люди нікчемні, яким молодий колезький радник допік своєю правдивістю та енергійністю, розповіли царю про діяльність засновника університету, особливо про наявну нечіткість у фінансових справах, у найпохмуріших тонах. Звісно, важко було уявити, що людина вкладає власні кошти у заснування навчального закладу, а не намагається нажитися на суспільно корисній справі, як це буває значно частіше. Цар вирішив не арештовувати Каразіна, але від усіх справ, пов'язаних з університетом, відсторонити. Василю Назаровичу також не повернули всіх коштів, які він вкладав у розбудову навчального закладу з власної кишені. І це підірвало фінансову спроможність Каразіна та його дітей на довгі роки.
І все ж розпочате Каразіним зупинити було вже неможливо. Харківський університет відкрили 17 (29) лютого 1805 року. І хоча церемонія відкриття відбувалася за написаним за кілька років до того сценарієм Каразіна, його самого до Харкова не запросили. Друг і однодумець Каразіна Фотієв писав про відкриття університету: «Велике зібрання дворян та громадськості з інших губерній були вражені... навіть найбільші зоїли визнавали, що щастям цим Україна лише вам зобов'язана. Ті ж, хто вам відданий, кому відомі ваші сердечні почуття та наміри, благословляли ваше ім'я». В офіційних промовах ім'я Каразіна не згадували.
В університеті спочатку було чотири факультети - моральних і політичних наук, фізичних і математичних наук, медичних та мовних наук. Тут же студенти вчилися військовій справі.
У селі Кручик (нині це Богодухівський район Харківської області) на Покрову, 14 жовтня, будуть святкувати 200-ліття першої на Слобожанщині школи, в якій вчилися діти простих людей. Засновником цієї школи теж був Василь Каразін, і діяльності своєї ця школа до сьогодні не переривала.
У 1806 році, повернувшись до свого маєтку, Василь Назарович вирішив боротися з безграмотністю простого люду. Він був переконаний у неефективності кріпацької праці, коли людина не зацікавлена в результатах своєї діяльності. Тому кручанські землероби (слово «кріпак» Каразін вважав таким, що принижує людську гідність) працювали певну кількість годин на пана, а інший час могли займатися своїм господарством. Каразін написав «Устав сільської громади», відповідно до якого всі суперечливі та судові питання розглядала сільська рада, яка могла притягнути до суду навіть самого поміщика. З громадських коштів видавали зарплату фельдшеру, дяку, священику та вчителям, а також оплачували ремонт церкви, функціонування аптеки, побудову школи.
У школі вчилися шестеро-восьмеро хлопчиків. Викладали їм читання (азбуку, часослов, псалтир, інші книги), чистописання, арифметику (чотири дії), хоровий спів. Каразін слідкував за ходом занять, дарував подарунки тим, хто вчився найкраще. Каразін дозволяв селянам вчити дітей за свій рахунок в училищах, а тим, хто досягав великих успіхів у навчанні, давав «вольну». Звільнений селянин потім мав оплатити в громадську касу вартість 2000 робочих днів. Каразіна знали в усьому окрузі як «доброго пана». Йому навіть доводилося інколи викуповував селян, які тікали від своїх жорстоких панів до Кручика.
Перше приміщення кручанської школи не збереглося. А нову побудовано на фундаменті церкви, зруйнованої більшовиками у 1964 році. В селі ходять перекази, що в церкві було поховано батька Василя - Назара Каразіна, який близько знав видатного українського філософа Григорія Савича Сковороду. Так що не виключено, що нова школа стоїть на кістках батька свого засновника і благодійника.
У Кручиках була своя лабораторія. Тут виготовляли високоякісний спирт, який продавали за кордон, вичиняли шкіри, робили яскраві бездимні свічки, мило, оцет, скипидар, олію, дьоготь, смоли для копчення, методом електролізу виготовляли селітру. Каразін винайшов нову методику копчення (м'ясо було готове до вжитку швидше, харчова якість його була вищою і зберігалося воно довше) та консервації. Він довго і марно намагався переконати військових чиновників у тому, що для армії варто мати в продпайку запас консервiв. Експериментуючи, Каразін винайшов речовину, яку назвав «пирогоном» (з грецької - народжений вогнем). Нею можна було бальзамувати живу тканину, а якщо обробити дерево, то його не псували комахи. З цієї ж дивної речовини Каразін міг робити навіть штучні алмази!
Василь Назарович проводив дослідження і у менш прикладних на той час сферах. Він вірив у те, що метеорологія, наука про передбачення погоди, може бути дуже корисною, особливо в сільському господарстві. Неординарний поміщик облаштував у своєму маєтку першу в Європі метеостанцію та протягом 40 років записував показники своїх приборів, мріючи про те, що врешті-решт людина зможе передбачати погоду. Сучасники сміялися з винахідника. А чиновник, якому Василь Назарович надіслав лист iз поясненням, яка користь може бути країні, якщо в ній створити широку мережу метеостанцій, зневажливо назвав Каразіна «чаклуном, який вміє викликати дощ і вітер». Лише через 50 років ідея створення метеостанцій з'явиться у французького астронома Левер'є, і її захоплено сприймуть зарубіжні науковці.
У Каразіна була ідея використовувати електроенергію з верхніх шарів атмосфери, яку збирали б на собі аеростати (повітряні кулі, обкладені металевою фольгою) та яку з допомогою дротів можна було акумулювати (на думку Каразіна, це могла бути мідна куля, покрита сріблом). З доповіддю на цю тему Каразін виступив в Академії наук, проте академіки способом добування енергії з атмосфери не зацікавилися, мотивуючи це тим, що Росії не потрібно стільки енергії. І це при тому, що відомий вчений-електротехнік того часу В. Петров підтримав ідею Каразіна.
Проводячи досліди з парою, Каразін запропонував створити паровий двигун без поршнів, передбачивши ідею реактивного двигуна. Він створив модель човника, який рухався завдяки тому, що струмiнь пари відштовхувався від поверхні води за кормою. Цими розробками ніхто також не зацікавився. А через 33 роки Каразін з гіркотою прочитав у науковому журналі про випробування першого парового двигуна на Темзі.
Василь Назарович винайшов парове опалення і навіть установив його у своєму маєтку в гуртожитку, у якому жили майстри-французи, що працювали на Каразіна. Вчений посилав проект парового опалення до Петербурга, дізнавшись про те, що завдяки недосконалій системі опалення в Зимовому палаці була пожежа. Проект опалення палацу, розроблений Каразіним, відклали в архів. Через три роки, у 1841 році, німецький учений Кіпферлінг отримав авторське свідоцтво на систему парового опалення.
Каразін був дійсним членом семи наукових товариств Росії, але, незважаючи на це, він не міг отримати жодної посади. Він постійно писав листи на ім'я царя, попереджуючи про небезпеку революційних настроїв, які зароджувалися у суспільстві, та слізно благаючи розпочати реформи «зверху», не чекаючи, доки вони почнуться «знизу». Завдяки своїм сміливим листам Каразін кілька разів потрапляв під арешт, йому періодично забороняли виїздити за межі свого маєтку. Борги, які він необачно наробив, витрачаючись на Харківський університет, розрослися. На додачу до цих труднощів у будинку Каразіна сталася пожежа, згоріло багато безцінних рукописів, книжок iз колекції Василя Назаровича. У цей час Каразін збирається переїхати в Крим, але в дорозі потрапляє під дощ, застуджується і помирає. Похований Василь Каразін у Миколаєві. На мармуровій стелі, що стоїть на могилі Василя Назаровича, написано: «Винуватець створення в Росії міністерства народної освіти. Засновник Харківського університету, фундатор та урядник справ Філотехнічного товариства. Поміщик, котрий першим підніс кріпаків до гідності істот вільних (що 40 років потому хотів зробити російський цар своїм указом від 1842 року), натхненник розквіту торгівлі та піднесення громадян у місті Харкові, природознавець, який вперше висловив думку про можливість перетворити метеорологію на науку точну, корисну для людей, почесний член двох університетів - Московського та Харківського, член різних товариств - російських та іноземних. Статський радник і кавалер».
У народі надовго збереглося добре ставлення до сім'ї Каразіних. Коли, вже у післяреволюційний час, чекісти прийшли арештовувати правнучку Каразіна Лілію Борисівну та її матір, селяни відбили жінок, прихистили їх і навіть дали грошей на дорогу. Лілія Борисівна була змушена виїхати в Узбекистан, де ніхто не знав про її шляхетне походження. Онук Василя Каразіна, Микола Миколайович Каразін, був відомим художником, його ж вважають першим видавцем листівок у Росії.
При написанні статті використано книгу Олени Узбек «Василь Каразін з роду Караджи», видану в Харкові 2002 року, а також розповідь прапраправнучки Каразіна - Лариси Олегівни Дешко.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
