Олена Резнір: За кордон мене зваблюють. Але я стійка!

      Вона непомітна в позаспортивному житті, а на майданчику — завжди на перших ролях. Не пригадую поєдинків у Запоріжжі за участі збірної або місцевого «Мотора», коли б фанати не скандували: «Рез-нір! Рез-нір!». І Олена зазвичай відгукується красивим кидком. Бо так треба — закидати, щоб вигравати, тішити тренера й уболівальницькі серця. Скільки таких гандболісток повинен мати «Мотор», щоб переможно «відгуркотіти» Лігу чемпіонів? Чим живе одна з провідних вітчизняних гандболісток і чи справді вона москвичка за походженням?

Колишня «москвичка» — майбутня вихователька дитсадка?

      — Та яка я москвичка! — сміється у відповідь Олена Резнір. — Це для моїх батьків Москва пам'ятна. Обоє приїхали туди за «комсомольськими путівками», познайомилися. «Знайшлася» я — повернулися в Україну. Мені ж і року не було, як ми переїхали до Черкас. Там батьки живуть і зараз.

      — І з пелюшок — на гандбольний майданчик?..

      — Та ні (усміхається). Мама каже, що спочатку «благословляли» мене в гімнастки. Але за віком вже ніби було пізнувато — четвертий клас. Ось я і пішла в гандбольну секцію ДЮСШ.

      — А яким чином у твоєму житті з'явилося Запоріжжя?

      — Це було під час спартакіади, що проходила в Черкасах. На той час я вже закінчувала середню школу, дечому навчилася і на спортивному майданчику. Мене помітили тренери київського «Спартака» і запорізького «Мотора», запрошували також у Бровари і до Львова. Після розмови з тренером молодіжної збірної Євтушенком вирішила: поїду до Запоріжжя. За підсумками першого сезону стала майстром спорту. Грала, навчаючись у Бердянському педінституті.

      — І ким Резнір може бути поза гандбольним майданчиком?

      — Фахівцем із дошкільного виховання.

      — То ти з часом задієш диплом педагога-вихователя чи спробуєш таки тренерських хлібів?

      — Та якось ще про це не думала. Ранувато, мабуть. Доки м'ячі забиваю, гра йде, суперник мене побоюється — не хочеться навіть підсвідомо на щось інше себе переорієнтовувати.

«Через те, що немає конкуренції, «виїжджаємо» на самодисципліні»

      — Олено, чого більше в успішному спортсмені, його сходженні на п'єдестал пошани — таланту чи поту?

      — Певна, що порівну, 50 на 50. Інколи й везіння виручає. Однак на нього ставку не зробиш.

      — Давай згадаємо цьогорічний півфінал Кубка ЄГФ. 16 квітня у Будапешті «Мотор» досить пристойно протистояв місцевому «Ференцварошу» і програв лише один м'яч...

      — Так, тоді на табло були прикрі для нас 23:24. Напередодні дня народження тренера, Йосипа Петковича, ми хотіли порадувати його перемогою. І це б трапилося, якби не арбітри. Останні хвилин десять не хочеться і згадувати: судили «в одні ворота»! Тому свою постійну перевагу в чотири-п'ять голів не змогли втримати.

      — Чого ж тоді забракло в домашньому поєдинку? На перерву ви пішли за рахунку 16:14, другий тайм розпочався з твого чергового голу. Наприкінці було 26:23...

      — Це пояснюється лише втомою: весь сезон грали одним складом, майже без замін. Угорки це знали і свідомо підвищили темп гри. Кожна з нас мріяла про перепочинок. Хоча б на кілька хвилин. Прикра нічия. Наші фанати вже бачили «Мотор» iз єврокубком, але згодом він дістався «Ференцварошу».

      — До речі, Петкович невдовзі ультимативно заявив: якщо не подовшає лава запасних «Мотора», він піде з команди. Що й зробив. Нового наставника, Олександра Тарасикова, кадровий дефіцит також непокоїть...

      — Тепер ситуація дещо не та. З'явилася молодь — Настя Сокіл, Валя Саламаха, додала Іра Шуцька. Після операції відновлюється 18-річна Марина П'ятикоп, з «Кубані» перейшла ровесниця Марини Катя Сабірова. Є Оля Мороз, Катя Чумак, Лєна Грицюк...

      — До речі, з «Кубані» до «Мотора» перейшла не лише Сабірова, а й удвічі старша ліва крайня Людмила Пазич — чемпіонка світу ще 1990 року.

      — Не сумніваюся, що вибір нашого тренера правильний. Адже Олександр Іванович тренував «Кубань», добре знає потенціал цих гравців. 18-річним легше «шліфуватися» поруч із такими гандболістками, як Пазич. З досвідченими тренеру легше виконати свою обіцянку — вивести «Мотор» до фіналу одного з єврокубків.

      — А із зіграних матчів який тобі не хочеться забувати, а який — не хочеться згадувати?

      — З-поміж програних... Прикро, що в Будапешті не закинула тому ж «Ференцварошу» два пенальті. Хоча треба більше забивати з гри, щоб не надіятися на «семирик». А приємно згадати 2001 рік, коли «Мотор» виграв Кубок кубків. Хоча в тому турнірі я забивала мало — не мій рік був!

      — А чемпіонат Європи в Угорщині? В матчі проти збірної Росії ти закинула аж 16 м'ячів!

      — Було таке — мене ніби «прорвало». Але тоді ми все ж таки програли (24:28. — Авт.). І це суттєвіше, ніж ефективна гра одного-двох гравців. Загалом, якщо говорити про Росію, за загальним класом команд наш чемпіонат не зрівняти з російським...

      — В Україні останнім часом склалася своєрідна «монополія» на «Мотора» чемпіонство, так?

      — До певної міри. У Росії ж непередбачуваним є результат навіть зустрічі лідера із сьомою чи восьмою командою ліги.

      Ми ж «виїжджаємо» на самодисципліні. Бо «Спартак», на жаль, уже не той, а «Галичанка» ще не та, аби у нас були з нею проблеми. Та будуть, бо ж команда ця молода і перспективна.

«Від добра добра не шукають»

      — Відомо, що на ВАТ «Мотор Січ» вже скорочено близько двох тисяч працівників. Можливо, і на жіночій гандбольній команді починають економити? Чи проблеми основного «годувальника» не позначилися на гаманцях гандболісток? Он у чоловічому «Запоріжтрансформаторі» такі проблеми вже є...

      — Щодо гаманців, то з цим у нас, слава Богу, все о'кей. Щодо гри чоловіків із «ЗТРа», то прикро, однак Запоріжжя втратило команду.

      — Леонід Ратнер, наставник збірної, оцінюючи виступ «Мотора» на недавньому «Кубку Дніпра», де ви посіли тільки третє місце, пред’явив претензії практично усім «моторівкам», навіть Ляпіній, Резнір. Ти самокритична людина? Як оцінюєш себе в новому сезоні? За 10-бальною системою.

      — Балів на п'ять. Більше я ще не встигла «розкритися».

      — Вірю, що будуть у вас ще перемоги. А як, до речі, ви святкуєте успіхи, дні народження? 22 вересня у воротарки Лариси Заспи буде майже ювілей.

      — Усією командою, як годиться. А ще ходимо у боулінг-клуб, розважаємося...

      — Що шануєш у людях перш за все?

      — Чесність — це головне. У стосунках між порядними людьми усе завжди зрозуміло і прозоро.

      — Крім тренувань, якоюсь дієтою тримаєш себе у формі?

      — Ну, намагаюся собі не нашкодити. Проблем — мінімум, бо я ж рибу люблю, фрукти... А ще — танцювальну музику.

      Є вільний час — можу годинами дивитися телерепортажі з легкоатлетичних змагань. Сама колись бігала, стрибала...

      — До речі, про спортивні телепрограми. З ігрових видів там фактично лише футбол і заокеанський баскетбол транслюють. Не прикро, що на телебаченні немає гандболу?

      — Звісно. Київ тренерам відповідає, що за все тепер треба платити. Ось і виходить, що у дітвори складається примітивне уявлення про гандбол. Звідси й маємо невтішні перспективи, певний регрес нашого виду спорту.

      — Але цього року прорветеся через кваліфікацію Ліги чемпіонів, здолаєте норвезький «Біасен»?

      — Норвежки традиційно сильні. Добре хоч, що перший матч у середині жовтня гратимемо на виїзді. Будемо викладатися на повну потужність. Але справа ж не тільки в моїй готовності.

      — А тепер у європейські клуби не кличуть?

      — Пропозиції дійсно були. Та я ж стійка (сміється). Вважаю, від добра добра не шукають. Нинішній контракт із «Мотором» мене влаштовує.

ДОСЬЄ «УМ»

Олена Резнір

Професійна гандболістка, майстер спорту міжнародного класу, гравець національної збірної України.

      Народилася 21 жовтня 1978 року у Москві.

      Перший тренер — Людмила Фролова (Черкаси). З 1995 року — крайня запорізької команди «Мотор».

      Дев'ятиразова чемпіонка України. Володарка європейського Кубка кубків (2001 р.) і Кубка України. Срібний призер чемпіонату Європи-2000 і молодіжної першості континенту 1996 р. Бронзовий призер Олімпіади-2004 в Афінах.