Кузьма з гламуром i з «понтами». (Фото Прес-КІТ.)
Презентація продукту — це навіть важливіше, ніж його наповнення. Власне, на ноу-хау це спостереження не тягне, але я й не не наполягаю. Просто згадала про ці реалії життя на представленні «Скрябіним» свого нового диска широкій меломанській громадськості. Представлення відбувалося у польському ресторані «Опалкова хата» — солідному, між іншим, закладі харчування. Альбом, який нещодавно вийшов «із-під пера» Кузьми з товаришами, має назву «Гламур». То ж і презентація, здавалося, «накльовувалася» у відповідній тональності — недешева, в міру серйозна, в сріблястих декораціях, між якими походжатимуть віп-гості, демонструючи новинки світського гардеробу. (З таким стереотипним, як потім з’ясувалося, мисленням треба щось робити).
Насправді ж вечірка з цією логікою не мала нічого спільного. Більше того, вона її повністю заперечувала. На підлозі була розкидана багнюка, де борсалися брудні кури. На столі валялися фрукти, троянди, горіли свічки — «сюр» із предметів, кольорів і запахів. А родзинкою натюрморту був сам Кузьма, який одягнувся дуже навіть «гламурненько» — у чорну сорочку, прикрашену перламутровою чи то брошкою, чи то метеликом і таким же браслетом, джинси та гумові чоботи. В аналогічному взутті прийшли й інші «Скрябінці», доповнивши свій образ хто хутром, хто шипами, а хто — як бек-вокалістка Олена, справжнім білим кроликом, який потім, не витримавши напруження моменту, задрімав у неї на руках. Отакий гламур!
Виявляється, у Кузьми до цього модного слівця та поняття своє ставлення. Його дратує, коли «гнилі люди причесали собі пару волосин, одягли ексклюзивні майки і рахують себе суперстарами», а власне, гламур Кузьму просто бісить. Своє ставлення до гламуру Андрій не лише озвучив перед журналістами, підсиливши його концепцією презентації, а й зобразив на обкладинці альбому. Щоб, значить, ніхто не сумнівався — ось вам диск із назвою «Гламур» і ось вам брудні, малоестетичні ноги.
Щодо альбому, то це, я вам скажу, не «Танець пінгвіна». Інші інтонації, мелодика, акценти, темпоритм і таке інше... Воно й зрозуміло — музиканти старшають, мужніють, змінюють погляди і симпатії, що не може не впливати на творчість. Хоча однією з особливостей «Гламуру», як на мене, є його часово-жанрова полігамність. На диску вміщено 11 композицій та два відео — на пісні «Падай» і «Кольорова». І серед цих пропозицій щось цікаве для себе може знайти як прихильник «Скрябіна», що наспівуває його «Птахів», так і шанувальник творчості Кузьменка зразка 2006 року. Свій «Гламур» Кузьма присвятив доньці Барбарі, якій днями виповнилося девя'ть років.
Презентація відбувалася за умов яскраво вираженого аншлагу, який, втім, забезпечували журналісти та шанувальники творчості гурту. Колеги Кузьми цю подію чомусь проігнорували. З тих небагатьох, що прийшли в «Опалкову хату», була помічена Анжеліка Рудницька. А от Наталя Могилевська, яка після стількох спільних ефірів «Шансу», здавалося, мусила чи не першою вітати колегу з виходом альбому, до ресторану не доїхала. Чому? На це питання Кузьма відповів дуже оригінально: «Давайте пити вино». Ну вино, то й вино.
Тур на підтримку «Гламуру», як повідомили на презентації, поки що не планується. Але не виключено, що «Скрябін» здійснить цей марш-кидок з метою популяризації диска десь у грудні.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
