Чорнобривців насіяла Віра

      Черкащанці Вірі Занько незнайомі люди часто дякують і бажають здоров'я. Такі добрі слова їй адресують перехожі, коли милуються квітами, якими Віра Василівна засадила клумбу біля під'їзду свого 10-поверхового будинку. І хоча її квартира — на третьому поверсі і, здавалося, їй діла немає до того, що росте під вікнами першого поверху багатоповерхівки, як традиційно вважає більшість городян, але любов до природи не дозволяє цій жінці бути байдужою до подвір'я будинку, в якому вона живе. Отож вони з чоловіком Миколою та донькою Оленою взяли в руки лопати та сапки і привели до ладу не лише клумбу біля під'їзду, висадивши на ній бузок, ромашки, айстри, герань, флокси, п'ять видів чорнобривців, а й посадили у дворі садок із 40 дерев, серед яких берізки, горіхи, шовковиці. Дерева та квіти Віра Василівна висадила не тільки у самому дворі, а й з іншого боку будинку.

      Щоб облагородити довкілля біля багатоповерхівки Віра Василівна та Микола Миколайович і саджанці самотужки діставали, і квіти на базарі купували. Тепер щоранку і щовечора Віра Василівна поливає та підсапує квіти й дерева, які за 8 минулих років помітно підросли.

      «Я люблю природу і радію кожному листочку, кожній квіточці. Мені хочеться, щоб було гарно, щоб люди йшли та раділи. Отож і вирішила, щоб не було бур'янів, посадити під будинком квіти та дерева. З вікна глянеш — ростуть квіти та дерева. Хіба це не чудово?» — зазначає Віра Василівна.

      Таке захоплення у неї з дитинства. Вона виросла в Чорнобаївському районі на Черкащині й пригадує, що вдома в них завжди було море квітів — бузок, жасмін, георгіни, півонiї, чорнобривці, ромашки, майори, які квітли з ранньої весни і до пізньої осені. Закладена в юні літа небайдужість до природи не залишила жінку і після того, як вона переїхала в Черкаси.

      За свій квітник та садок у Віри Василівни постійно болить душа. Бо нерідко дітлахи у дворі зривають ті квіти , а гілки на деревах ламають. Тоді вона підходить до малечі й пояснює, що так не можна робити, бо насадження також живі і їм так само болить, як людині. Діти дивляться на неї здивованими очима й обіцяють, що не будуть більше чіпати квітку чи деревце. В ту мить, каже Віра Василівна, вкотре переконуєшся: малюки в нас хороші, просто батьки не завжди їм пояснюють, що природу треба берегти.