Земля тривоги кримської

      «Автономія дійшла до критичної межі», — так однозначно висловився постійний представник Президента України в АРК Геннадій Москаль на останній нараді із земельних відносин за участі керівників регіонів і правоохоронних відомств. І навів з цього приводу красномовний факт: якщо торік на півострові зафіксована 2531 акція (пікетів, мітингів, «галявин» протесту), то за 8 місяців поточного року — 8197. Усі вони у підсумку закінчуються одним і тим же — самозахопленням землі. Тільки в межах Сімферополя репатріанти з числа кримських татар, а також слов'янська частина населення, що останнім часом активно долучається до них, здійснили 28 захоплень, де встановили 71 намет, 14 навісів, 10 вагончиків, 293 макети будинків.

      У Сімферопольському районі у 50 самозахопленнях беруть участь понад 10 тисяч осіб. У Судаку зафіксовано 9 постійно діючих пікетів, стільки ж наметів та недобудованих споруд, у Ялті відповідно 5 та 16, у Феодосії — 1 і 8. Внаслідок цих дій вилучено з обігу понад 786 гектарів території сільськогосподарського призначення.

      Чому ж на це не реагує влада в особі Верховної Ради АРК? Що ж, вона реагує, але, схоже, радше для проформи, особливо не вникаючи в усі деталі реального правового механізму розв'язання проблеми. Навіть у постійному представництві глави держави доволі скептично оцінюють, наприклад, «помпезні» обіцянки спікера парламенту Анатолія Гриценка виділити кримським татарам у Сімферополі й районі 1100 гектарів ( причому з них 800 га за рахунок Академії аграрних наук України — мимоволі в земельний конфлікт втягується ще й центральне відомство). І тим самим, мовляв, «поставити на цій проблемі кінцеву точку, яка означає, що кримські татари у подальшому надалі в масовому порядку не вимагатимуть землю під забудову».

      Проте лише сільрада Доброго і Гвардійського Сімферопольського району сприйняли заяву голови ВР як керівництво до дії, тобто вирішили все ж поділитися своїми резервними фондами із репатріантами. Академія ж АНУ категорично відмовилася, а більшість територіальних громад району висунули зустрічну передумову — спочатку звільнити самовільно захоплені 1800 гектарів, а тільки потім цивілізовано наділити ними безземельних депортованих. Причому винятково місцевих, а не численних «варягів» звідусіль, у тому числі навіть із сусідніх областей, які «під шумок» намагаються застовпити 6-10 соток ледве не для кожного члена родини.

      Знайти сьогодні «галявину» протесту, що поступово перетворюється на суцільний будмайданчик, зовсім не проблематично. Достатньо вибратися на будь-яку околицю кримської столиці (утім у центрі самозахоплень теж вистачає). Журналістам (якщо ви, звичайно, не з ангажованого проросійського видання, яке у всіх на слуху) у більшості випадків тут не викажуть явної неприязні. Особисто переконався в цьому ще раз, відвідавши днями одну з типових «галявин» поблизу української гімназії. Хоча, відверто кажучи, спочатку до моєї появи на «приватній» території поставилися підозріло, мовляв, ще один «мент» оперативно відстежує обстановку. Але редакційне посвідчення справило на людей враження. І вони, щоправда, не вказуючи свої імена і прізвища, все ж розповіли про передісторію і свої подальші наміри.

      Отож, за словами моїх співрозмовників, усе почалося ще з минулої осені, коли вони подали відповідні заяви на землю до Сімферопольського міськвиконкому. Мовляв, скільки можна терпіти — 16-й рік без власного житла, перспективи ніякої. Проте у міськвиконкомі ніяк на це не відрегували, тим самим підштовхнувши репатріантів до перманентного пікетування спершу Верховної Ради АРК, а згодом і міськради. Використавши сповна цей попереджувальний арсенал, навесні учасники акції отаборилися на заздалегідь облюбованій «галявині» неподалік міського цвинтаря «Абдал».

      Оскільки власті й на цей раз промовчали, то під орудою штабу народ, дочекавшись, поки орендар закінчить жнива, вдався до самовільного перекроювання пшеничного поля. Більш зручніші ділянки, на яких нині зводять сараї-будиночки з черепашника стандартного розміру 4х3 метри (при цьому замість піску і цементу замішується глина чи земля), отримали першопрохідці.

      Революційна доцільність, яку «новосели» переповідають представникам мас-медіа, в усіх наче списана під «копірку» — відсутність власного житла у Сімферополі, небажання урядовців розв'язати земельну проблему депортованого народу на тлі хаотичної забудови міста розкішними «хатинками» й купи посадових зловживань у царині землекористування. При цьому неодмінно посилаються на відповідну статтю Конституції, за якою, мовляв, кожен громадянин України має право на земельний наділ, до того ж як під оселю, господарські будівлі, так і сад з городом. Додають ще досить «залізний» аргумент — ігнорування права на дідівську спадщину, тобто майна, яке належало родинам кримських татар на момент їхньої депортації з Криму в 1944 році.

      Однак у Сімферопольській міськраді трактують ситуацію дещо інакше. Ще на початку серпня сесія ухвалила вимогу до міліції та прокуратури «вжити заходів зi звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, встановити осіб, що здійснили самовільне захоплення земель з метою незаконного будівництва, і притягнути їх до кримінальної відповідальності». У свою чергу, у виконкомі кримської столиці ухвалили постанову щодо знесення самовільно розміщених об'єктів, включно з купою будматеріалів, макетів будиночків тощо. Цим предметно має зайнятися разом із міліцією бюро дорожнього нагляду (БДН).

      Проте правоохоронці не поспішають втілювати задуми посадовців мерії в життя. Пояснення у них одне — у чинному КК України не «прописана» стаття за самовільне захоплення землі, а отже, справа не має судової перспективи. Тому вони лише спроможні розробити для громадян, на чиїх ділянках розташувалися протестувальники, зразки звернень до суду. От і все.

      Проте, як показують останні події довкола Сімферополя, Алушти, Ялти, Бахчисарая ( там досі не можуть владнати конфлікт навколо території міського ринку), земельне питання не «розсмокчеться» само по собі. Втім це добре розуміють народні обранці й чиновники на місцях. Проте традиційно вони «б'ють» по хвостах, не спроможні заздалегідь передбачити подальший перебіг подій.

      На нещодавній координаційній нараді у міськвиконкомі за участi працівників прокуратури вкотре розглядалося земельне питання. На цей раз ішлося про проведення повної інвентаризації самозахоплень у 2006 році й вжиття за підсумками перевірки «заходів з усунення порушень закону шляхом пред'явлення позовних заяв до суду». Коли ж почнуть цю процедуру — питання знову під великим знаком запитання. Констатується лише одне: через те, що досі немає чітко перевіреної інформації щодо безплатного забезпечення кримчан землею і особливо тих, хто її вже отримав і хто ще потребує, виникають зловживання і спекуляції.

      Додаткової конфліктності ситуації додає та обставина, що самовільно розподілені земельні наділи мають законного власника чи орендаря. А це у будь-якому разі може призвести до серйозного фізичного протистояння між сторонами. І це зовсім не якась надумана пересторога. Адже у новітній історії автономії, починаючи з 1991—1992 років (саме тоді з'явилися на півострові перші самозахоплення, що з роками однак були владою легалізовані), подібних конфліктів на земельно-етнічному грунті вистачає.

      Словом, робить висновок у минулому начальник кримської міліції, а нині постійний представник Президента України в АРК Геннадій Москаль, «ситуація перевищила всі можливі грані терпіння і може призвести до суспільного протистояння і дестабілізації обстановки на півострові». Тому він вважає за необхідне терміново розглянути питання про земельні відносини у Криму на черговому засіданні Ради національної безпеки та оборони України.

Василь САДОВСЬКИЙ.

P.S. Учора Рада нацiональної безпеки i оборони на своєму засiданнi розглянула питання земельних вiдносин у Криму.