Звичайні ФАРМАльності

      Урочисте святкування Дня фармацевтичного працівника, яке відбулося минулого тижня в Палаці «Україна», зібрало в одній залі фахівців з усіх куточків нашої держави. Фармацевти приймали привітання від урядовців, прислухалися до оптимістичних прогнозів міністра охорони здоров'я Юрія Поляченка, радо розбирали диски iз заспокійливою музикою, що їх презентував один із виробників, танцювали на майже справжньому балу з прекрасними дамами у старовинних сукнях, сміялися над байками барона Мюнхаузена, брали у газетяра свіжий номер «Панацеї» й вишикувалися в чергу до справжнього придворного художника, який за півгодини видавав чудовий портрет вугіллям. А втім, «винуватці свята» ділилися й не вельми обнадійливими думками про сьогодення виробників, від яких без перебільшення залежить здоров'я нас із вами.

      Як зауважив Юрій Поляченко, урядовці розуміють, що вони заборгували за великим рахунком фармгалузі, але діалог уже почався. За словами міністра, після відповідної наради в уряді фармацевтам був запропонований план дій, де передбачається в першу чергу опрацювання питання державного замовлення, принципи створення соціальних аптек, стабілізація цін на ліки, насамперед на життєво необхідні, поетапний перехід до вимог GMP, а також запуск пілотних проектів у регіонах з розвитку фармринку та введення першого етапу страхування на ліки.

      «Особливу увагу хочу звернути на той факт, що незважаючи на зростання загального рівня цін, зокрема на енергоносії та витратні матеріали, ціни на основну частину вітчизняних ліків за останній рік залишилися незміннi, — сказав Юрій Поляченко. Це свідчить про глибоке розуміння проблем і гуманну громадянську позицію українських фармвиробників».

       «Які ж проблеми найбільше дошкуляють українській фармацевтичній галузі?» — із цим запитанням «УМ» звернулася до голови державного фармакологічного центру МОЗ України Віктора Чумака. Голова структури, яка реєструє всі ліки, що виходять в Україні, не забарився відповісти:

      — У першу чергу, це доступність ліків, яка, за визначенням ВООЗ, є головною проблемою будь-якої системи охорони здоров'я. Ми вже вирвалися з радянськоїх системи і наповнили ринок медпрепаратами, тож із фізичною доступністю ліків в Україні все гаразд. Сьогодні на нашому ринку представлено понад 18 тисяч лікарських засобів, і це, на мою думку, забагато. Водночас гострою проблемою залишається так звана економічна доступність, тобто спроможність пацієнтів усе це купити. В нашій державі 80 відсотків ліків продаються за кошти пацієнтів, а ви ж самі знаєте, хто наші споживачі. Це пенсіонери, інваліди, малозабезпечені люди, і виходить, що обсяги ринку фармпрепаратів визначає не рівень захворюваності, а купівельна спроможність оцих самих пенсіонерів. Ми відстежили: коли пенсію підняли, то на 17 відсотків зріс ринок медикаментів. А тепер у нас викликає занепокоєння те, що на тлі підвищення цін на продукти, комунальні платежі, енергоносії купівельна спроможність незахищених верств населення знову може впасти.

      — Другий блок проблем, напевно, пов'язаний із інтеграцією галузі до світової?

      — Так, українська фармацевтика має інтегруватися у світову, у нас просто немає іншого шляху. Для цього ми маємо перейти на світові стандарти (той же GMP тощо). Але сьогодні серед наших виробників відбувається дуже велика диференціація: 7 підприємств, які дають нам більше половини лікарських засобів, уже готовi працювати за новими стандартами, а решта 140 ще не готові. Так, вони разом дають менше половини ліків на нашому ринку, але ж цих пiдприємств 140, і це є проблемою. Та й узагалі, нам треба поміняти власне уявлення про ліки. Взяти, наприклад, таке поняття, як якість. Що таке якість ліків? За радянськими стандартами — це відповідність сертифікату якості. А за світовими стандартами — препарат має лікувати. Тож ми говоримо: «Наші лікарські засоби якісні, відповідно до наших стандартів». А за кордоном нас запитують: «А ці пігулки лікують так же добре, як і американські?». І що тут відповіси... Ще одна проблема полягає в різниці стандартів доказової медицини. На заході питають: «Якими стандартами ви довели, що ці препарати лікують?». А тут взагалі жах...

      — Чому?

      — А тому, що за світовими стандартами, найнижчий рівень доведення ефективності — це мінімальна інформація про лікарський засіб плюс консиліум фахівців. За радянськими ж стандартами і нашими традиціями, участь консиліуму — це найвищий рівень! Таку неузгодженість треба прибрати, інакше в майбутньому нам буде дуже важко просувати свою продукцію на світовий ринок. Та що казати, вже важко навіть у себе вдома... Адже в Україні споживають 70 відсотків ампул, пігулок, мікстур вітчизняного виробництва, а якщо порахувати у грошах, виходить усього 25 відсотків «пирога». Тобто іноземні фірми, які завозять 30 відсотків ліків, беруть із нашого фармринку 75 відсотків коштів. Це несправедливо! З одного боку, ми створили величезне напружене конкурентне середовище, завдяки чому впали ціни на ліки, з іншого — ми тим самим ріжемо курку, яка несе золоті яйця — вітчизняну промисловість. І тут би ввести якісь заходи протекціонізму, але ж це автоматично підніме ціни на ліки. І що тоді робити з пацієнтом? Як збалансувати різні інтереси? Відповідь на це питання ми шукаємо спільно з багатьма структурами. Сподіваюся, зрушення не забаряться...