Ще на початку цього року — 23 лютого — міністр оборони Анатолій Гриценко, окрім привітань із Днем захисника Вітчизни, зробив чимало заяв. Серед іншого він повідомив, що військові засоби масової інформації очікує серйозне реформування, як i військо в цілому. Один із перших кроків — відмова Міноборони від підготовки військових журналістів, адже європейський досвід засвідчує, що у відкритому суспільстві варто покладатися на професіоналізм цивільних журналістів. «Журналістика — це творча професія, а вдягнувши на людину форму, у ній вбивають професіонала», — сказав тоді міністр. Гриценко не виключив, що буде скорочено деякі військові ЗМІ, які працюють неефективно і перевантажені надмірною чисельністю особового складу. Перспектива реформування, на думку глави Міноборони, полягає у створенні одного видавничо-інформаційного холдингу, в якому будуть сконцентровані інформаційні підрозділи та матеріальні засоби.
Минуло півроку, реформа військових ЗМІ за сценарієм Гриценка триває. Звісно, є й невдоволені. Водночас існують підозри, що таке реформування дає військовому керівництву можливість поставити військову журналістику під повний контроль, аж до запровадження цензури та «зачистки» власних лав від тих, хто не хоче «писати те, що треба». Принаймні так стверджує журналіст Центральної телерадіостудії МО Ігор Рудич, який навів «УМ» кілька прикладів. Рудич, відомий своїм спротивом цензурі в МО ще в кучмівські часи, вважає Міністерство оборони незаперечним передовиком у згортанні свободи слова та викручуванні рук військовим журналістам.
З проханням прокоментувати ці обвинувачення по пунктах ми звернулися до начальника Управління прес-служби МО Андрія Лисенка. Фактично між двома військовими журналістами, за сприяння «УМ», відбулася певна заочна дискусія. Хто з них має рацію та чи є цензура у Міноборони, пропонуємо зробити висновки самим читачам.
Ігор Рудич: «Міністерство оборони розгромило свободу слова, приховує від суспільства альтернативну незручну інформацію. Це робиться системно і наполегливо. Так, згідно з таємною директивою, скорочується мережа регіональних ЗМІ Міноборони, які мають прямий доступ до військових частин. Звичайно, в Україні існує численний загін цивільних медіа. Але до війська ці журналісти потрапляють винятково через Управління прес-служби Міноборони, яке скеровує роботу медійників за принципом «стій тут, ходи туди», що показали, про те й пиши.
Андрій Лисенко: «Ніяких таємних директив щодо цього немає, а є завдання міністра оборони щодо реформування військових ЗМІ, яким займається Департамент гуманітарної політики МО. Щодо цивільних ЗМІ, то на всі заходи, які відбуваються у Збройних силах, ми завжди запрошуємо всіх бажаючих журналістів без обмежень. Є правило — з усіма ЗМІ співпрацює Управління прес-служби МО, воно й готує всі дозволи для преси, домовляється з командуванням, яке має прийняти журналістів, координує цю роботу. Ми, навпаки, робимо все, щоб журналісти могли зібрати якомога більше матеріалу.
І. Р.: «Є ще одна категорія дещо неконтрольованих журналістів — медійники центральних ЗМІ військового відомства. Найбільший серед них — Центральна телерадіостудія Міноборони. На прикладі цього ЗМІ можна дізнатися, до яких наслідків може призвести протекціонізм, тобто порушення у призначенні на посаду керівництва медіа. Сумарна аудиторія студії, навіть за скромними підрахунками, перевищує півтора мільйона громадян. Донедавна це був найбільший неконтрольований канал інформації про військове життя-буття. Втім і тут знайдено потрібну технологію — поставлено наглядачів над вільним словом про армію. Міністр Гриценко власним наказом (за протекцією свого прес-секретаря) призначив головним редактором військового телебачення Юрія Каріна — без належної в таких випадках атестаційної комісії і будь-якого конкурсу. Пікантність ситуації полягає в тому, що не так давно ця особа служила на військовому телебаченні і мала звичку періодично по кілька днів поспіль не виходити на службу. Після цього тогочасний начальник військової студії мусив прибрати порушника з колективу. Однак такі «фахівці», мабуть, дуже зручні. Вони піднімаються, наче птах-фенікс, і посідають відповідальні посади. Та ефект від їхнього керування журналістами — наче від «темників» часів Кучми. Приміром, журналістам військового телебачення час від часу забороняється запрошувати до ефіру певних осіб. Востаннє до заборонених потрапили політик Олег Зарубінський та політолог Ігор Хсів».
А. Л.: «Щодо Юрія Каріна, то мені важко було свого часу перевести його до Управління прес-служби, в мою групу, де було вакантне місце. Каріна ніхто не прибирав i не звільняв, а навіть не відпускали зі студії, бо він добрий фахівець, але мені вдалося домовитися з тодішнім керівником телерадіостудії Олександром Дереверком. Вибачте, до Управління потрапляють лише найкращі, а не абихто. I Юрій Карін проходив тут службу, доки не був відряджений журналістом в Республіку Ірак для виконання миротворчої місії протягом року. А в Ірак теж потрапляли лише найкращі. За підсумками його роботи в Іраку — лише позитивні відгуки. А що стосується його призначення головним редактором телерадіостудії, то це було зроблено з урахуванням усіх вищенаведених досягнень Департаментом гуманітарної політики. Усе було зроблено згідно зі статутами».
І. Р.: «Рука Міноборони дісталася й до іноземних дипломатів. Днями керівник Центральної телерадіостудії МО Владлен Литвиненко (також призначений міністром без атестаційної комісії та конкурсу) відверто здивував директора Центру інформації та документації НАТО в Україні Мішеля Дюре — іноземного фахівця, який має статус посла і опікується надходженням інформації для українських громадян. Литвиненко через уповноважену особу передав дипломатові листа, в якому пропонував співпрацювати лише з двома посадовими особами студії. До переліку не потрапило багато журналістів ЦТРС, зокрема, жоден представник військового радіо. На цей конфуз Гриценковому протеже з центру НАТО відповіли, що такі дії не припустимі у стосунку до відкритої дипломатичної установи і нагадують цензуру.
А. Л.: «По-перше, конкурс на посаду керівника ЦТРС був, i серед кандидатів були Максим Сухенко (працює на телеканалі «1+1»), Олег Мащенко (Перший національний телеканал), а також Владлен Литвиненко з Національної телерадіокомпанії... Це ті, кого я пам'ятаю, бо кандидатів було більше.
А щодо пана Мішеля Дюре, то нас обвинувачує в цензурі Ігор Рудич, який особисто отримав «кеш» на 7 тисяч євро за виконання якихось робіт про НАТО. Але в армії такої самодіяльності бути не може, тут «єдиноначаліє» було, є i залишається. Має вирішувати Керівник, яку програму ставити i як її потрібно зробити, до того ж саме керівник має розмовляти з іншим керівником. А якщо кореспондент отримує від Центру інформації та документації НАТО в Україні 7 тисяч готівкою, підписує угоду на вироблення якоїсь телепродукції, то вибачте... Тим більше що це була його позапланова робота, у плані Рудича на найближчий період вироблення такого продукту не було. Він особисто взяв на себе повноваження представника Центральної телерадіостудії, а Мішеля Дюре ввів у оману, сказав, що зробить усе на п'ять балів, підписав угоду i все. Мене дивує поведінка пана Дюре, який не спитав, ким є Ігор Рудич, який має статус. Це все одно, що у вашій редакції чиясь прибиральниця прийде до когось i скаже, що за гроші я здатна розмістити в «Україні молодій» замовну статтю.
Зараз проводиться службове розслідування з цього приводу. Коли почали з'ясовувати, куди поділися гроші від пана Дюре, пан Рудич одразу начебто захворів й опинився у психіатричному відділенні Центрального військового клінічного госпіталю. Тому думаю, що такі обвинувачення у цензурі від нього є нічим іншим, як бажанням помститися за те, що його викрили.
У Міноборони ніякої цензури не існує, усі журналісти працюють за планом. Є вимоги, керуємося Законом «Про державну таємницю», тому не можемо розповсюджувати дані, пов'язані з військовою таємницею. Але це не цензура, а вимога закону, який ми маємо виконувати.
І. Р.: «Дуже прикро, що пан Лисенко пересмикує факти i наводить неправдиву інформацію. Бо певним посадовим особам неприємна навіть ця дещиця фактів, які свідчать про протекціонізм, несправедливість i незаконність дій Міноборони в інформаційній царині. Звужується інформаційне поле, на узбіччі залишаються талановиті журналісти МО, а тим часом призначаються люди без необхідного рівня освіти, фахових i навіть моральних якостей. Так званий конкурс на керівні інформаційні посади є насправді конкурсом протекцій, який не є відкрито оголошеним. Призначені в такий спосіб особи створюють задуху i нестерпні умови підлеглим, в умовах відсутності реальної свободи слова «вмирають» цікаві журналістські проекти.
Щодо грантів, то їх виграють талановиті в чесному змаганні, як це було i з проектом створення фільму про допомогу НАТО в утилізації боєприпасів. Нефахові i заздрісні колеги, проте під протекцією, намагаються зірвати цей проект. Треті особи мені натякали, що я мав банально поділитися коштами, отриманими в центрі НАТО на поїздки за кордон на зйомки фільму. Але як потім звітувати центру НАТО за такі «витрати»? Дуже сумно, що деякі, з дозволу сказати, журналісти так i не зрозуміли, що НАТО не дає грантів на хабарі! А прес-секретарю Лисенку варто було б особисто ретельно розібратися, чи підписував журналіст Рудич «угоду на вироблення якоїсь телепродукції», i перестати «кришувати» нездар, які руйнують ЦТРС».