Чужий урожай — під плуг

      Забутий державою і Богом «маленький українець» не відчуває дефіциту хіба що власного терпцю. Та буває, що «вибухає» і він — доведений до відчаю українськими реаліями. Саме така ситуація недавно виникла на околиці райцентру Токмак. Навіть старожили не пригадують такого цинізму у ставленні до праці людей.

      Йдеться про земельну ділянку площею більше 34-х гектарiв. Ще за часів Хрущова мешканці Токмака одержали в особисте користування по кілька соток, аби мати до столу свіжий овоч чи картоплю. Гнули спину від морозів до морозів, щоб окультурити «цілину» і мати більший зиск від своєї праці. Від статусу «дачник» зазвичай відхрещувалися («Яка, до біса, дача? Ми ж на тих городах горбатимося!»). По-сусідськи один одному допомагали охороняти наділи від загребущих рук лінивців, охочих до результатів чужої праці. В останні роки роль цих соток у формуванні сімейного бюджету невпинно зростала — з огляду на далекі від європейських зарплатню і пенсії.

      Не секрет, що дедалі частіше почали поглядати на земельку і спритники, далекі від знання технології її обробітку, але близькі до статусу мільйонера. Роздерибанивши промоб'єкти, вони все відвертіше цікавляться українськими чорноземами, задіюючи механізм відчуження та зловтішаючись незнанням законних прав тимчасовими землекористувачами. Токмацька історія у цьому плані є показовою: ніхто з них навіть не подумав, що треба документально оформити свою ділянку, закріпити право на неї. Більше того: дехто, не розуміючи справжньої вартості землі, навіть покинув одержані хтозна-коли сотки!

      Занедбана земля, ясна річ, непокоїла місцеву владу, і цьогоріч міськвиконком відгукнувся на ініціативу провести тендер з продажу отих самих 34,18 гектара, на яких десятиліттями базувалися людські городи. Мерію, зрештою, до певної міри також можна зрозуміти: постійний дефіцит обігових коштів підштовхує до прийняття і не вельми популярних рішень. Саме тому посадовці й не запропонували землекористувачам узаконити свої права на ділянки, а провели тендер. Його переможцем став Валерій Савчук, голова правління ТОВ «Сільгосптехніка». Подейкують, ніби прогнозовано.

      Тепер же сталося непрогнозоване: новий орендар з подвійною поспішністю переорав поле, причому трактори пройшлися всіма городами підряд, у тому числі й тими, урожай з яких люди ще не зібрали. Поквапився пан Савчук з огляду і на ту обставину, що на момент «пожежно-екстремального» обробітку (читай: нищення чужого врожаю) оренда землі ще була недооформлена. Дехто з «дачників»-копачів, прибувши з відрами і лопатами, від побаченого втрачав свідомість.

      Серед власників цих ділянок була й 70-річна пенсіонерка Ліза Нафанець. Колишня учителька каже, що виросла на селі, і коли переїхала до Токмака, то до виділених їй п'яти соток прикупила ще одну ділянку. Завжди мала свої овочі — вродило і цього року. «Я не розумію, як таке безчинство можна було вкоїти, — обурюється пенсіонерка. — Не міг зачекати кілька тижнів?» Після трактора вона марно порпалася в землі, шукаючи цибулю й картоплю. За «збором урожаю» жінка і зомліла — додому її доправили сусіди.

      Свідком унікального вандалізму був і чоловік 78-річної Віри Тарасенко. Жінка розповідає, що він своїм тілом перегородив шлях трактору, який почав нищити посіви соняшнику, моркви і цибулі. «Ми ж обробляли свою ділянку 45 років, — каже баба Віра. — В обох здоров'я вже не те, ось ми й вирішили зібрати останній урожай. А що вийшло?»

      Винуватець інциденту вважає свої дії законними. Водночас Валерій Савчук пообіцяв віддати сім'ї Тарасенків пару мішків соняшнику, стільки ж картоплі, бо вважає, що «навіть поганий мир ліпший за хорошу сварку». Чому так квапився? Бо ж мав, мовляв, ще шість разів землю обробити, щоб витримати технологію до весняного засіву. Адже за оренду землі до міського бюджету треба сплачувати дев'ять із лишком тисяч гривень щороку.

      Восени, як відомо, рахують не лише курчат. Прикинути бодай мінімальні збитки від втрати вирощеного бідолашним «дачникам» правоохоронці навряд чи допоможуть: ділянки ж неузаконені, а за «аморалку» в нашій країні-«Уркаїні» ще нікого не покарали.