Костянтин Пономарьов. (Фото Володимира СТАДНИКА.)
— Добре те, що група витримала єдину стилістику в музиці і в одязі — це дуже важливо. Вони побудували дуже красивий контраст — поєднання білого і чорного, а далі все пішло за законами жанру: обов'язково джинси, обов'язково гламурні вставки, мереживо, стрази, а в першому виході — сексуальний мінімалізм, що знову-таки говорить про їхній хороший смак. Мінімалізм взагалі в фаворі, а надати йому ще сексуальності — це дуже цікаво і важливо саме для такого проекту, який має стати насамперед популярним.
— Це повсякденні речі. А мені не вистачало чогось сценічного.
— Ви знаєте, це взагалі хороша традиція останнього часу. Причому вона має якісь мегавселенські масштаби, подивіться вручення «Греммі», премії MTV, подивіться на сьогоднішню презентацію, тобто це все в руслі сьогоднішнього часу. Епоха феєричних костюмів, епоха Бродвею, пір'я, блискіток залишилася позаду. Зараз уся естрада, вся популярна музика звернулась до вуличної моди, до природності. Рано чи пізно все набридає і буде знову мішура, будуть блискітки.
— Я мала на увазі не кабаре і блискітки, а вичурні дизайнерські речі, креатив.
— Ви знаєте, можливо їм це і непотрібно, адже тут є така річ, як зовнішність. Тут нічого не треба переробляти — трансформерами і деконструктивізмом можна все зіпсувати. Дівчата б'ють на свою нормальну, спокійну, непатологічну сексуальність, вони її підкреслюють і все. А що народу, власне кажучи, потрібно? Тільки це — красиве жіноче тіло. А тут іще й голос, і слух — все в порядку.
— Як ви оцінюєте стиль популярних дівочих бендів взагалі?
— А вони здебільшого всі однакові. За великим рахунком, це все кальки, ксерокс. Із чого все почалося, важко сказати — чи це були «Стрелки», чи «Блестящие», чи «ВІА Гра». Очевидно, був вироблений певний універсальний стереотип — груди високі, талія вузька, ноги довгі, блондинка, брюнетка і бажано руда. До речі, чоловічі групи будуються за таким же принципом. У даному випадку візуально-сексуальна складова має більше значення, ніж звукова.
— Як вам стиль «ВІА Гри», наприклад?
— Якщо чесно, мені це ніколи не подобалось — занадто просто, занадто традиційно. Хоча, з іншого боку, вони були орієнтовані трохи інакше — якщо ви пам'ятаєте американські комікси, мультики 70-х, 80-х, 90-х років, там обов'язково присутня блондинка з високим бюстом у довгій сукні з розрізом по всій нозі. В принципі те, що експлуатує «ВІА Гра» — трохи мультяшний, кітчевий, але при цьому збірний, чіткий образ. Багато в чому це і є секрет їхнього успіху. Про інших мені сказати важко, бо я дуже погано знаю популярну музику — я її більше слухаю, ніж дивлюсь. Річ у тім, що я дуже люблю танцювати, ми часто «лазимо» по клубах, і для мене є дуже чітке визначення — музика для ніг.
— У вас особисто є досвід роботи з естрадними співаками?
— З народною артисткою України Ніною Шестаковою. Зовсім недавно ми її одягли в Америку на гастролі. Знайомі з нею років сім, а звернулася вона до мене минулого року, ми зробили кілька робіт, і вона ніби задоволена.
— Чи є артисти, з якими б ви хотіли попрацювати як дизайнер?
— Мені близька позиція Григорія Савича Сковороди, який сказав: «Світ ловив мене, але не впіймав». Я не можу сказати, що рвуся «поодягати» якусь зірку, тому що в такому випадку я повинен прислухатися до клієнта. В принципі, я цим професійно займаюся, і в мене одягаються дуже цікаві люди, але мені цікавiше робити той одяг, в якому я можу себе виразити як дизайнер.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
