Удар нижче пояса від суперника, якому хронічно не щастить

      Важ­ко зро­зу­мі­ти тих, хто по­є­ди­нок Ві­та­лія Клич­ка з Кір­ком Джон­сом, який від­бу­деть­ся 6 груд­ня у Нью-Йо­р­ку, на­зи­ває чи не най­важ­ли­ві­шим у кар'єрі на­шо­го бок­се­ра. Так, пе­ре­мо­га Ві­та­лія від­к­риє йо­му пря­мий шлях до ти­туль­но­го по­є­дин­ку з Лен­нок­сом Лью­ї­сом або тим, хто за­мі­нить бри­тан­ця у ви­пад­ку йо­го ви­хо­ду «на пен­сію». Але не тре­ба за­бу­ва­ти, скіль­ки ра­зів у на­ших віт­чиз­ня­них чем­пі­о­нів сві­ту з різ­них ви­дів спор­ту спрацьо­ву­вав ві­до­мий пси­хо­ло­гіч­ний під­хід: кра­щим у кра­ї­ні чи Єв­ро­пі ста­неш ли­ше то­ді, ко­ли на­лаш­ту­єш­ся на зван­ня пер­шо­го но­ме­ра пла­не­ти. То­му для на­шо­го бок­се­ра-про­фе­сі­о­на­ла по­є­ди­нок у ніч із су­бо­ти на не­ді­лю — ли­ше один із кро­ків до ме­ти. І хай че­рез те, що він ос­тан­ній, пев­на «важ­ли­вість» має міс­це, але, з ін­шо­го бо­ку, лю­ди­на, яка хо­че бу­ти на тро­ні, не по­вин­на за­над­то пе­ре­біль­шу­ва­ти роль од­ні­єї з ба­гатьох «ро­бо­чих» зус­т­рі­чей. Щоп­рав­да, бокс до­сить спе­ци­фіч­ний вид спор­ту, де спра­цю­ва­ти «на кла­сі» не так прос­то. Зав­ж­ди при­га­дую кла­сич­ну фра­зу вже по­кій­но­го Ві­та­лія Бен­да­лов­сь­ко­го — пер­шо­го в іс­то­рії чем­пі­о­на СРСР з Ки­є­ва: «Не від­вер­тай­ся, бо про­га­виш най­ці­ка­ві­ше». Під «най­ці­ка­ві­шим» ма­єть­ся на ува­зі но­ка­ут, одер­жав­ши який, не один бок­сер так і не зміг «під­вес­ти­ся» у кар'єрі. І то­му бій для Ві­та­лія бу­де... важ­ким. Бо кар'єра і сум­нів­ні «зас­лу­ги» йо­го ка­над­сь­ко­го су­пер­ни­ка так і спо­ну­ка­ють «від­вер­ну­ти­ся».

      Кірк Ци­рон Джон­сон на­ро­див­ся 20 чер­в­ня 1972 ро­ку в міс­ті Га­лі­факс кан­то­ну Но­ва Шот­лан­дія. Під­пи­сав­ши кон­т­ракт із про­мо­у­тер­сь­ким цен­т­ром Сед­ри­ка Куш­не­ра, де­бю­ту­вав на про­фе­сій­ній аре­ні у 1993 ро­ці. З пер­ших же по­є­дин­ків, пе­ре­важ­но пе­ре­мож­них, він не спо­до­бав­ся фа­хів­цям і ко­мен­та­то­рам бок­су. Нез­ва­жа­ю­чи на не­по­га­ні тех­ні­ку і швид­кість як для важ­кої ва­ги, Кірк був за­над­то обе­реж­ний, що де­я­кі прос­то на­зи­ва­ли вза­га­лі бо­я­гуз­с­т­вом. У під­сум­ку, ним ду­же дов­го не ці­ка­ви­ли­ся ор­га­ні­за­то­ри сер­йо­з­них по­є­дин­ків. Ці­лих сім з по­ло­ви­ною ро­ків Джон­сон зус­т­рі­чав­ся з по­се­ред­ні­ми су­пер­ни­ка­ми, за­роб­ля­ю­чи до 10 ти­сяч до­ла­рів за бій. Єди­ний вар­тий ува­ги по­є­ди­нок за цей час від­був­ся у 1996 ро­ці про­ти най­б­лиж­чо­го су­пер­ни­ка Во­ло­ди­ми­ра Клич­ка — Де­не­ла Ні­кол­со­на. Це над­то ха­рак­тер­ний епі­зод з бі­ог­ра­фії су­пер­ни­ка Ві­та­лія. Кірк три­чі (!) по­си­лав су­пер­ни­ка у нок­да­ун, алe, нез­ва­жа­ю­чи на зак­ли­ки сво­го тре­не­ра Тед­ді Ат­ра­са, так і не но­ка­у­ту­вав Ні­кол­со­на. Нас­тав­ник, зви­чай­но, прив­се­люд­но ска­зав усе, що ду­має про здіб­нос­ті під­лег­ло­го, піс­ля чо­го з ним... по­бив­ся й ро­зір­вав усі сто­сун­ки. Че­рез па­ру ро­ків зно­ву ж та­ки не ду­же важ­ли­вих по­є­дин­ків Джон­сон від­к­рив у со­бі но­вий «та­лант». Про­пус­тив­ши від од­но­го з су­пер­ни­ків від­чут­ний удар, ка­на­дець втра­тив «об­лич­чя» про­фе­сі­о­на­ла, зав­дав­ши три уда­ри ниж­че по­я­са. Зга­да­є­мо і ще один пам'ят­ний по­є­ди­нок у 2000 ро­ці, ко­ли Кірк Джон­сон, прог­рав­ши пер­ші три ра­ун­ди, у чет­вер­то­му пе­ре­ля­ка­но від­мах­нув­ся від Оле­га Мас­ка­є­ва, який ос­тан­нім ча­сом теж ак­тив­но «до­ма­га­єть­ся» Ві­та­лія, і від­п­ра­вив йо­го у нок­да­ун, а зго­дом і но­ка­ут. На­да­лі у Джон­со­на по­чи­на­єть­ся етап, який мож­на наз­ва­ти «хро­ніч­ною не­фар­то­віс­тю». Пе­ре­міг­ши Лар­рі До­наль­да, він одер­жав пра­во на свій пер­ший у жит­ті ти­туль­ний по­є­ди­нок з пе­ре­мож­цем у па­рі Еван­дер Хол­лі­фільд — Джон­ні Ру­їз. Ті нас­тіль­ки дов­го і скан­даль­но роз­тя­гу­ва­ли своє про­тис­то­ян­ня, що тер­мін кон­т­рак­ту Кір­ка із Сед­ри­ком Куш­не­ром ви­чер­пав­ся. І ка­над­ця пі­діб­рав ма­ло­ві­до­мий по­ки Ді­но Ду­ва. Но­ва­чок у «про­мо­у­ше­ні» та­ки зміг 27 лип­ня ми­ну­ло­го ро­ку ор­га­ні­зу­ва­ти по­є­ди­нок сво­го про­те­же з Ру­ї­зом, але усе зно­ву за­вер­ши­ло­ся скан­да­лом. Ві­діб­ра­ти по­яс чем­пі­о­на сві­ту WBA на­шо­му «ге­рою» не вда­ло­ся, бо він при­муд­рив­ся зав­да­ти пу­ер­то­рі­кан­це­ві чо­ти­ри (!) уда­ри ниж­че по­я­са і був дис­к­ва­лі­фі­ко­ва­ний. У бе­рез­ні цьо­го ро­ку Джон­сон ві­діб­рав по­яс ін­тер­кон­ти­нен­таль­но­го чем­пі­о­на WBO у Лу Са­ва­рі­зе, піс­ля чо­го мав зус­т­рі­ча­ти­ся з са­мим Лен­нок­сом Лью­ї­сом. І зно­ву сво­їм шан­сом не ско­рис­тав­ся, бо, як кеп­ку­ють ек­с­пер­ти, одер­жав «сум­нів­ну» трав­му. І ось у ве­рес­ні Ді­но Ду­ва і про­мо­у­тер «Юні­вер­су­му» Кла­ус-Пі­тер Коль «під­пи­са­ли» по­є­ди­нок Джон­сон — Клич­ко-стар­ший.

      Су­дя­чи з фак­тів бок­сер­сь­кої бі­ог­ра­фії су­пер­ни­ка Клич­ка-стар­шо­го, по­є­ди­нок бу­де ще той. При­був­ши з Лос-Ан­д­же­ле­са, Ві­та­лій Клич­ко за­я­вив: «Ос­нов­ний про­цес під­го­тов­ки за­ли­шив­ся по­за­ду і най­б­лиж­чі шість днів я про­во­ди­ти­му ли­ше лег­кі тре­ну­ван­ня для під­т­рим­ки спор­тив­ної фор­ми. Я по­чу­ва­ю­ся, ні­би вий­шов на фі­ніш­ну пря­му. Ро­зу­мію, нас­кіль­ки сер­йо­з­ним су­пер­ни­ком є Кірк Джон­сон, але зби­ра­ю­ся пе­ре­ма­га­ти, і до­сить упев­не­но». Ці­ка­во, що на ос­тан­ньо­му ета­пі на­шо­му бок­се­ру, крім Фрі­ца Зду­не­ка, до­по­ма­гав і слав­ноз­віс­ний Фред­ді Ро­ач.

      Пе­ред ви­хо­дом у ринг «Ме­ді­сон Сквер Гар­ден» су­пер­ни­ки у се­ре­ду да­ли тра­ди­цій­ну прес-кон­фе­рен­цію. Пов­ніс­тю з нею мож­на оз­на­йо­ми­ти­ся на офі­цій­но­му сай­ті бра­тів Клич­ків. Ми ж на­да­є­мо ли­ше най­ці­ка­ві­ші її де­та­лі.

      Ві­та­лій Клич­ко (32 ро­ки, зріст — 2002 см, ва­га — 110 кг, роз­мах рук — 204 см; 34 по­є­дин­ки, 32 пе­ре­мо­ги (11 но­ка­у­том), дві по­раз­ки; iн­тер­кон­ти­нен­таль­ний чем­пі­он WBO (1998/99) та WBA (2001-2003), чем­пі­он сві­ту WBO (1999-2000):

      — Я від­чу­ваю се­бе на вер­ши­ні спор­тив­ної фор­ми. З Фред­ді Ро­а­чем бу­ло ці­ка­во пра­цю­ва­ти. У ньо­го свій пог­ляд на де­я­кі ре­чі, які зда­ва­ли­ся ус­та­ле­ни­ми. Йо­го сві­жий пог­ляд і доб­рі по­ра­ди ста­ли сут­тє­вою до­по­мо­гою у під­го­тов­ці, то­му він пра­цю­ва­ти­ме і бі­ля рин­гу. Я пе­ред­ба­чаю й те, що су­пер­ник би­ти­ме ниж­че по­я­са, то­му, від­к­рию та­єм­ни­цю: я за­мо­вив со­бі но­вий бан­даж, який є «ос­тан­нім сло­вом» у бок­сер­сь­кій екі­пі­ров­ці. Про­те я зо­бов'яза­ний зро­би­ти так, щоб Джон­сон не зміг вда­ри­ти ме­не ниж­че по­я­са. Я мо­жу зро­зу­мі­ти ба­жан­ня лю­дей по­ба­чи­ти швид­кий но­ка­ут, але я го­то­вий про­вес­ти усі два­над­цять ра­ун­дів. Як­що бу­де мож­ли­вість за­вер­ши­ти по­є­ди­нок ра­ні­ше, я її не втра­чу. Я впев­не­ний, що Лью­їс бу­де до­сить уваж­но слід­ку­ва­ти не ли­ше за ре­зуль­та­том по­є­дин­ку, а й тим, як я йо­го про­ве­ду.

      Кірк Джон­сон (31 рік, зріст — 190 см, ва­га — 102 кг, роз­мах рук — 206 см; 36 по­є­дин­ків, 34 пе­ре­мо­ги (25 но­ка­у­том), 1 по­раз­ка, 1 ні­чия; чем­пі­он РА­ВА (2000 р.), iн­тер­кон­ти­нен­таль­ний чем­пі­он WBO (2003 р.):

      — Ко­ли ме­ні бу­ло шість ро­ків, я по­чув по ра­діо тран­с­ля­цію по­є­дин­ку Му­хам­ме­да Алі. Піс­ля цьо­го я уяв­ляв се­бе в рин­гу, та й мій бать­ко ду­же лю­бив бокс. У зал я впер­ше прий­шов у 11 ро­ків. Лю­би­тель­сь­ку кар'єру вва­жаю вда­лою — шес­ти­ра­зо­вий чем­пі­он Ка­на­ди та чем­пі­он сві­ту се­ред юні­о­рів. На Олім­пі­а­ді-92 у Бар­се­ло­ні ме­ні прос­то не по­щас­ти­ло.

      У Клич­ка не бу­ло та­ко­го су­пер­ни­ка, як я, а в ме­не — та­ко­го, як він. То­му йо­го очі­кує та­кий же жах, як і ме­не. Моя під­го­тов­ка до по­є­дин­ку де­що від­різ­ня­ла­ся — я ско­ро­тив її час із 14 тиж­нів до се­ми. Сла­ва Бо­гу, обій­ш­ло­ся без сер­йо­з­них травм, як­що не ра­ху­ва­ти кіль­кох за­би­тих місць і роз­тя­жінь. Зріст су­пер­ни­ка ме­не не ля­кає, бо я вже бок­су­вав із хлоп­цем за два мет­ри. Щоп­рав­да, у ме­не бу­ли неп­ри­єм­нос­ті в пер­шо­му ра­ун­ді, але у вось­мо­му я йо­го но­ка­у­ту­вав. Ві­та­лій — гар­ний бо­єць. Він справ­ді бив Лью­ї­са, але я хо­чу до­вес­ти сві­ту, що є най­к­ра­щим су­пер­ва­го­ви­ком на пла­не­ті. Як тіль­ки я вий­ду в ринг, ви зро­зу­мі­є­те, чо­му я нас­тіль­ки упев­не­ний у пе­ре­мо­зі.