Вітчизняних дискоальбомів розвелося вже стільки, що ні рук, ні ніг не вистачить для підрахунків. І в цьому нас переконує не лише асортимент музичних крамниць (далеко неповний), а й новий каталог «100 альбомів з України: вибрана дискографія», укладений музичним критиком, тележурналістом та виконавчим продюсером низки українських компактів Олександром Євтушенком і музичним журналістом популярного інтернет-сайту «ФДР-радіоцентр» Юрком Зеленим.Цій книжці, явленій світові в останні дні осені—2003, пощастило всюди бути першою: вона, по-перше (перепрошую за тавтологію), є первістком бібліотечки літературно-мистецького часопису «Молода Україна», по-друге, це перша спроба осягнення такого явища, як «українська дискографія».
Про мету й актуальність книжки говорить Олександр Євтушенко: «100 альбомів з України» — то, передусім, книжка для меломанів. Увесь час ми чуємо нарікання з усіх боків стосовно відсутності розвинутого цивілізованого шоу-бізнесу в Україні. Але ж звідки йому взятися, коли в цій галузі не напрацьовано взаємини поміж артистами, студіями, аудіокомпаніями, продюсерськими фірмами і музичним ринком як таким? У шоу-бізнесі, як і в будь-якому іншому, наріжним каменем є інформаційна база і медіа-ресурси. Зараз у нас немає жодного серйозного музичного видання (окрім хіба що журналу «Нота»), жодної високопрофесійної організації, яка б культивувала і пропагувала український музичний продукт (окрім «ФДР-радіоцентру»), та жодної книжки-довідника на кшталт «Хто є хто в українській музиці». Зрештою, це класне чтиво про нашу сучасну музичну сцену».
Матеріал каталогу відбирався з семиста найменувань за чотирма напрямами: рок, поп, естрада, фолк. У результаті можемо говорити про своєрідний пантеон «Найкращого». Автори свідомо уникають форми «рецензійності», викладаючи інформацію есеїстично. «100 альбомів» цікаво читати. Епітети, якими автори підсмачують описувані альбоми, провокують непереборне бажання придбати рекламований продукт. Сашко і Юрко є такими собі зміями-спокусниками, які ніби шепочуть тобі на вушко: «Це ж класно! Послухай! Не пошкодуєш!..» Паралельно під час читання можна дізнатися не лише про музикантів та історiю створення тих чи інших найкращих альбомів, а, наприклад, і про те, хто такі львівські батяри. Впадає в око також стильний дизайн видання, а великий формат і яскрава обкладинка «Альбомів» забезпечують їх помітність на полицях книжкових крамниць.
Автори обіцяють не зупинятися на досягнутому. Далі в їхніх планах — видання каталогу, вибраного з класики, академічної, духовної і джазової музики.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
