Щоліта гора Лисоня неподалік Бережан стає місцем паломництва патріотів з усіх куточків України. Коли на Тернопільщині відновилася діяльність молодіжної організації «Пласт», перший табір у липні 1991 року поблизу гори Лисоня отримав однойменну назву. Голова «Пласту» Тернопільщини Іван Гавдида доклав найбільше зусиль для перетворення околиць Лисоні на постійне місце вишколів молоді. Надалі «Лисоню» вирішили проводити як табір для різних молодіжних націонал-патріотичних організацій — Молодіжного націоналістичного конгресу, Спілки української молоді, «Пласту», «Молодої Просвіти». На сьогодні табір «Лисоня» є найбільшим регулярним вишкільним заходом України (у цьогорічному взяли участь понад вісімдесят хлопців і дівчат із більшості областей України). 11 листопада минулого року розпорядженням голови Бережанської РДА Тернопільської області № 603 затверджено організаційний комітет зі створення Всеукраїнського стаціонарного молодіжного вишкільно-оздоровчого табору «Лисоня» ім. І. Гавдиди. Для будівництва табору виділено 6,9 гектара землі у знаменитій «Долині змій», що на хуторі Соколиця. Саме там уже дев'ять років таборує молодь. Їх навчання організовують бережанські «випускники» таборів Молодіжного націоналістичного конгресу. Після вбивства Івана Гавдиди 30 серпня 2003 року в Києві молодіжному вишкільному табору «Лисоня» присвоїли його ім'я.
На думку писаря табору та вишкільно-кадрового референта МНК Олександра Вовка, програму табору складають так, щоб змусити учасника думати не про себе, а про своїх побратимів. Теоретична частина кожного таборування містить вивчення ідеології націоналістичного руху, історію боїв на Лисоні, життєписи визначних діячів ОУН-УПА, лекції про сучасну політичну ситуацію в Україні. Таборовики вивчають мандрівництво, виживання в природі, орієнтування на місцевості, українські маршові та повстанські пісні. Гартуються в різноманітних спортивних змаганнях: футбол, регбі, бокс, нічне орієнтування. Обов'язковим щорічним елементом є і вивчення тактики ведення ближнього бою під час теренових ігор, відпрацювання побудови козацької лави та клина, подолання смуги перешкод, заняття з рукопашу, 50-кілометрові нічні марш-кидки. «Будь твердим до себе і будеш справедливий», — такими словами окреслив мету таборувань молодих націоналістів комендант МВТ «Лисоня 2006» Олександр Резніченко. «Ми плекаємо в молоді всі найкращі чесноти: шляхетність, мужність, чесність та силу духу, — розповідає Олександр. — Наш принцип рівнобіжного трикутника з боковими «Ідея, Кадри, Боротьба» забезпечує не тільки вдалу підготовку, а й спадковість поколінь таборовиків — ті хлопці та дівчата, які були у 2002—2003 роках ройовими або ж простими таборовиками, тепер є у проводі та серед лекторів». На думку коменданта, лише перемагаючи свої слабкості ти можеш рости і духом, і тілом.
«Лисоня» має чітку військову структуру, подібну до УПА: сотні, чоти, рої. «У таборі діє жорстка військова дисципліна — за що в УПА розстрілювали, ми виганяємо з табору, за що били «буками» — відправляємо в «штрафбат». Вміння дотримуватися дисципліни дуже важливе, адже в разі твоєї провини постраждати може цілий табір», — резюмує комендант. «Можливо, комусь і не сподобається, що в таборі за кожну провину є відповідне покарання, — міркує Сашко з Сум. — Але тільки так можна загартувати свій дух та витривалість». «Заправлятися» алкоголем на Лисоні категорично заборонено.
Звісно, не букове дерево, яке так часто зустрічається в українських лісах. «Це одна з нових таборових традицій — кожен учасник табору постійно на Великдень має ним же зроблену палицю, так званий «бук», який стає в пригоді під час захисту табору», — каже інструктор Андрій Клименко. Така традиція побутує на «Лисоні» з 2003 року, коли через тиск тодішньої влади націоналісти чекали на реальні напади «братків». «Табір завжди поєднує корисне з приємним — у житті стають у нагоді усі знання, отримані тут. Наприклад, вміння в екстремальній ситуації керувати великою кількістю людей та їх захищати, набуті на наших таборах, знадобились молоді під час масових акцій восени 2004-го та під час Помаранчевої революції», — каже Андрій. «Корисною традицією є долучення до політичної праці: в 2004-му учасники обійшли всі села району, агітуючи за кандидата в Президенти Віктора Ющенка, у 2005-му — зібрали по області понад три тисячі підписів за визнання Української повстанської армії».
До «загальнотаборових» традицій інструктор відніс вечірні ватри з українськими піснями та конкурсами, ритуал «іскри», коли кожен таборовик у спільному колі має змогу оцінити свої вчинки за день та передати «іскру серця» побратиму. Цього року табір отримав першого «хресного сина» — людина вирішила похреститись у таборі та обрала для себе в хрещені батьки коменданта й чотову».
Підготовка табору починається за півтора місяця до початку. За цей час організатори шукають меценатів (цьогорічному табору допомогли З'єднаний україно-американський допомоговий комітет, Ліга українців Канади, Центр національного відродження ім. С. Бандери, благодійники), відбирають учасників. За кілька днів до початку на майбутнє місце таборування прибуває «старшина» — від ройового до коменданта. Вони встановлюють хрест і щоглу (яка має бути не нижчою 14 метрів), ставлять вежу, браму, паркан, викопують «лятрини» (таборові вбиральні) та вигрібну яму, чистять джерело, готують регбійне та футбольне поля. Водночас завозяться необхідні харчі, військові польові кухні.
На таборі є і свій господарник — інтендант. Він відповідає за усе таборове майно, контролює приготування їжі, стежить за реманентом. Останні роки цю відповідальну місію брав на себе член Центрального проводу МНК Рустам Якименко. «Я кожному новому черговому кажу: ти постійно мусиш пам'ятати про своїх друзів, бо те, що приготуєш ти, будуть їсти усі, — розповідає Рустам. — Так ми, зокрема, виховуємо в кожного відповідальність за весь табір, а отже, за весь народ і державу. Ти просто не маєш права бути байдужим до свого побратима, ти завжди маєш відчувати його «лікоть».
У серпні 1916 року погано озброєний перший корпус Українських січових стрільців займає оборонні позиції на зручному довгому пагорбі — горі Лисоня поблизу містечка Бережани на Тернопільщині. Для більшості з них ця гора стала братським цвинтарем. Оборонців Бережан було тоді розбито. Однак вже наступного місяця захисний рубіж на Лисоні зайняв другий корпус УСС й втримав його ціною майже семисот життів. У часи боротьби за волю України після ІІ Світової війни околиці Лисоні стали останнім бастіоном боївок УПА. За даними архіву СБУ, остання військова операція військ КДБ зі знищення українського націоналістичного підпілля була проведена тут 14 квітня 1960 року.
Саме на Лисоні у 1989 році мешканці Бережан вперше після радянських заборон підняли синьо-жовтий прапор. Тепер тут височить гранітний Хрест скорботи і слави. На вершині гори коштом місцевої громади будується каплиця, на схилах гори є цвинтар січових стрільців.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
