«Академік Сахаров випередив час»

      — Ігоре Миколайовичу, на вашу думку, ким Сахаров був більше — фізиком чи правозахисником? Яке місце він посів у світовій фізиці?

      — Безумовно, фізиком, принаймні я так вважаю. Він не пішов на компроміс із власним сумлінням і протягом усього свого активного життя займався фізикою. Як всесвітньо відомий учений, він назавжди увійшов до когорти найвидатніших учених та зробив неоціненний внесок у світову науку в галузі фізики елементарних частинок, космології та керованого термоядерного синтезу. Його ідею покладено в основу проекту ITER — прототипу термоядерного реактора, рішення про будівництво якого у Франції вже прийнято. Не можу не згадати його геніальну гіпотезу про нестабільність протону, яка фактична брала під сумнів стабільність нашого Всесвіту. Спочатку ця ідея була сприйнята як нереальна, але через декілька років світова наука оголосила пошуки розпаду протона «експериментом століття», які продовжуються до сьогодні. Космологія також не залишилася поза його геніальною інтуїцією. Він багато зробив, досліджуючи ранню історію Всесвіту. Фактично саме Сахаровим були закладені основи космомікрофізики, яка сьогодні розвивається надзвичайними темпами. Досягнення Андрія Сахарова були та залишаються видатними не тільки в минулому, але і в теперішньому столітті. Можна без перебільшення сказати, що деякі з його ідей суттєво випередили час. Мені здається, що надзвичайно активна громадська діяльність забрала в Андрія Сахарова дуже багато часу та зусиль і не дозволила йому зробити ще більший внесок у фізику.

      — Чи могли вчені, працюючи над створенням ядерної зброї, передбачити масштаб майбутніх руйнувань і завданої шкоди чи це стає зрозумілим лише після випробувань?

      — Особливість фізичних процесів, що відбуваються під час застосування ядерної та термоядерної зброї, дозволяла досить добре розрахувати величину енергії, що вивільнюється під час реакцій поділу та синтезу. Безпосередні результати та наслідки такого вивільнення енергії можна було оцінити і без випробувань. Інша річ — як спрацює вибуховий пристрій, як відбудеться розповсюдження хвилі на стиснення тощо. Тут без випробувань на той час неможливо було обійтися. Не останню роль зіграли амбіції, бажання мати більшу владу, які є характернi для політиків, а також військове лобі, яке керується власним розумінням деяких процесів.

      — Чим відрізняється атомна бомба від водневої? Яка з цих бомб більш небезпечна?

      — Термоядерна бомба — набагато потужніша, ніж ядерна (атомна) бомба. Остання базується на принципі вивільнення великої енергії внаслідок поділу важких ядер урану-235 або плутонію 239. Одночасно можливість початку ланцюгової реакції, що лежить в основі ядерної зброї, може бути реалізована тільки в умовах наявності так званої критичної маси речовини, що ділиться. Термоядерна бомба побудована на іншому принципі — енергія вивільнюється після синтезу легких ізотопів водню. Матеріали на основі цих легких елементів не мають критичної маси. Крім того, під час синтезу легких ізотопів водню вивільнюється в 4,2 раза енергії більше, ніж при поділі ядер урану-235 такої ж маси. Запалом для термоядерної бомби є ядерна (атомна) бомба.

      — Ігоре Миколайовичу, наскільки, на вашу думку як фізика-ядерника, робота науковця вимагає зробити вибір: служити винятково прогресу науки чи думати про моральні наслідки своєї роботи для людства?

      — Я думаю, що це питання не до українських ядерників. На прикладі кафедри ядерної фізики фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яку я очолюю вже шість років, можу сказати, що нікого в цій країні розвиток ядерної науки в університетах не цікавить. Кафедра живе і розвивається завдяки дуже активнiй позиції своїх співробітників. Експериментальні установки ми підтримуємо самі, на відрядження гроші заробляємо самі, на закупівлю комп'ютерів та лабораторного обладнання теж заробляємо самі, в тому числі зі студентами. Добре лише те, що нам вдається тримати і поступово підвищувати рівень знань наших випускників, яких залюбки беруть на роботу та в аспірантуру до провідних наукових установ світу. Останні, на щастя, також допомагають нам утримувати високий рівень підготовки студентів та проведення наукової роботи на тлі абсолютного браку коштів у цьому році навіть для тих, хто відповідає за радіаційну безпеку.