Початок вересня ознаменований концтабірним відходом з життя Василя Стуса (4 вересня 1985) і Юрія Литвина (наклав на себе руки 5 вересня 1984-го у День пам'яті жертв червоного терору). 5 вересня 1918 року Раднарком прийняв постанову, де вимагалося «убезпечити радянську Росію від класових ворогів шляхом їхньої ізоляції у концентраційних таборах». Для маси «радянських людей» шокуючим символом таких таборів стали Соловки. Саме там відпрацьовувалися «передові методики» знищення людини, які впроваджувалися потім по всіх подібних установах «шостої частини земної кулі».
Починаючи з 1989 року, на Соловки щосерпня приїжджають прочани з різних країн. Утім кількість учасників меморіальної церемонії, як і коло країн, звiдки приїздять сюди люди, невпинно зменшується. Цього серпня таких було лише три — Польща, Росія й Україна. Хоча на величезних обширах Соловецького концтабору лягли кістьми представники 60 народів. Для сьогоднішньої Росії ця пам'ять є вельми неприємною. Про неї воліють не згадувати в урядових кабінетах і в столичних музеях.