Тетяна Шамшетдiнова i Гена Сидоров. (Фото Володимира СТАДНИКА.)
Гурт «Абы МС» розповідає «УМ» про любов до реміксування, приховані потенціали українського фольклору, а також як Гайтана поцупила їхню пісню «Сумливa Боса».
Українська музика пройшла перший цикл свого існування: від традиційної сцени, через наївне і незграбне рокове звучання — до елегантної попси, яку з радістю беруть зараз у Росії. Остання стадія цієї міні-еволюції могла статися і раніше, якби п'ять років тому лейбли звернули більше уваги на легке джазове звучання формації під назвою «Абы МС». Їхній перший альбом «Абы Музику Слухали» тих часів уже не можна знайти на музичних розкладках, проте є нові доробки цієї формації. Вони витримано підкорюють укр-шоу-біз тихою сапою, підриваючи його зсередини і щоразу даючи йому фору ще на кілька років уперед. Лише за минулий рік вони проаранжували і видали три альбоми — зокрема «Зелене» і «F5», на яких український фольклор розкладено в джазову партитуру.
Основа групи — Таня Шамшетдінова і Гена Сидоров — незмінна вже майже 10 років. На їхньому рахунку — співпраця з багатьма альтернативщиками, серед яких гурти «Тартак», «Крихітка Цахес», «Фактично Самі», і водночас неофіційний гімн уболівальників української олімпійської збірної. Зараз на підході новий альбом — «Оцетні стандарти» і ще кілька проектів. Ті, хто про «Абы МС» ще не чув, — знайомтесь!
— Скільки часу спілкуюся з вами, а все ніяк не спитаю — чому назву групи пишете з російською «Ы»?
Таня: — Задля зручності прочитання людьми, які сприймають кириличний текст насамперед як російський.
— Дебютний альбом «Абы МС» вийшов у 2001 році. До того часу були живі виступи, а потім ви розпрощалися із барабанщиком і басистом і якось повністю перейшли до студійного «заскельства». Опустилися руки?
— У 2000 році Rostok-records запропонував видати альбом, і спочатку його потрібно було записати в студії. Запис зайняв приблизно 9 місяців, за цей час ми втяглися в студійний режим... Тоді у нас з'явилася можливість грати і записувати у студіях ті стилі, які на концертних майданчиках України майже ніхто не виконував — hip-bop, acid-jazz, jazzy-house. Зокрема, один із перших наших експериментів у стилі jazzy-house, композиція «Сумливa Боса», ввійшов до першого альбому як бонус-трек.
— Власне, «Сумливa боса» і Гайтана тепер звучать як синоніми. Навіть незважаючи на те, що зараз пісня змінила свою назву (на «Самотня боса»), але не звучання. До речі, як це сталося?
Таня: — Ми з Гайтаною та Unity були в дуже хороших стосунках, а пісня була досить популярна, зокрема в Києві — у радіоефірах частенько звучала, на вечірках. Гайтана цікавилася якось, чи може вона її вільно виконувати і мала нашу усну згоду. Коли вона запізналася з Lavina Music, пісню захотіли перевидати.
Гена: — Власне, вона її перезаписала, залишивши оригінальний текст, запустила у ротацію і аж потім спитала на це дозволу. Потому, коли ми образилися, з'явився інший текст, що до болю нагадував старий. Ми кажемо «Сумнівна боса»...
— Повернімося до вашого існування. Чи можна вважати, що після втрати ритм-секції і припинення концертів, група розпалася?
Гена: — Фактично ні. Ми хоч і засіли в студії, але тепер кожне аранжування, за яке ми беремось, самі і продюсуємо. В цьому і є головна відмінність. Тим самим ми залишили за собою певну свободу, і це дає свій якісний результат.
Таня: — «Абы МС» як творча одиниця існує. Сталий склад: нас двоє, Олена Львова, трубач Петруччо Яковченко. По-друге, якими б «багатоверстальниками» ми не були, є різниця в тому, що робиться для групи і що — на чиєсь замовлення. Втім навіть на замовлення ми працюємо як виконавці. Після того як в нас з'явилася студія, хочеться, щоб ці альбоми ще й купували.
— Але з цим і далі туго?
Таня: — Ну, не можна сказати, що це продається із шаленою швидкістю, але ж продається. Але, безперечно, комерційно успішніші наші ремікси на пісні Сашка Положинського.
— Це ви самі лінуєтесь чи лейбли гальмують?
Таня: — У нас особисто не вистачає часу на те, щоб ще й продавати власну музику. Тим більше ми і не повинні цим займатись.
— А в чому взагалі кайф робити ремікси?
Гена: — Бо можна показати, який ти розумний: ти чуєш чужі помилки, а потім демонструєш, як умієш їх виправляти... (усміхається). Говорячи серйозно, то це можливість побачити щось нове і можливість про це розповісти. Наприклад: є «дєвочька-пріпєвочька», яка вважає себе, скажімо, альтернативщицею чи панком. На певній стадії за роботу береться стиліст-візажист, надає їй потрібних попсових рис, робить «косметичний» ремонт, і ця дівчинка вже більш приваблива для широкої публіки — маю на увазі нашу співпрацю з музикою гурту «Фактично самі». І є один момент, властивий саме «Абы МС»: традиційний ремікс — це коли беруться кавалки композиції, додаються електронні барабани і бас та робляться стереотипно-фрагментарні пісні-танцювалки. Наша ж ідея — робити не електронні, а максимально «живі» ремікси.
— У ваших аранжуваннях чимало екзотичних інструментів. Чи легко їх знаходити в Україні, зокрема в Києві?
Гена: — Чимало витягуємо з інтернету, але є і прецеденти оригінального записування. Зокрема, записували дудук, дарбуку. Один із наших звукорежисерів улітку записав для Тетянчиної пісні інструмент, який називається гейчак аж у Тегерані. До цього найекзотичнішим, як то не дивно, була телинка — карпатський інструмент (металічна сопілка лише з двома дірками). Вона виявилася гіпер-джазовою за звучанням!
Таня: — А інколи вони самі нас знаходять. Наприклад, кілька тижнів тому до нас у студію приїздив індійський звукорежисер і продюсер. Ми йому подарували кілька українських фольклорних семплів, а він нам — традиційнi індійськi. От, думаємо, що б цікавого з ними зробити...
— Кон'юнктура зараз така, що кожна друга група чи співак одягає свою музику у вишиванки. Водночас ви прагнете поєднувати речі, на перший погляд, непоєднувані. Може, в цьому вічна проблема неліквідності результатів вашої праці?
Гена: Якщо будь-яку культуру 300 років топтати і закопувати в гумус, то від неї мало що залишиться. Але останні тенденції — це спосіб переозвучити, відродити її на іншому рівні. Та ж ямайська культура: якби їхню музику не поєднали із чимось сучасним, її б і досі ніхто не знав.
— Що вас надихнуло поєднувати етніку з джазом?
Таня: — Ми цим давно займалися, тільки розголос пішов лише зараз. Усе почалось із джазового проекту «Оцетні стандарти» — збірки переспівок старих джазових речей. Туди ж увійшла і народна пісня «Ішло дівча лучками», з якої було зроблено фанк.
— Ви зробили спiльну композицiю зi славетним валторністом Аркадієм Шелклопером. До речі, як вдалося заманити його до студії?
Таня: — Він у цій студії і не бував ніколи. Історія ось яка: нам потрапила до рук джазова збірка 1998 року, зроблена ще в київському клубі «Динамо Люкс». Там був трек Шелклопера: сольна п'єса для валторни. Вона здалася нам дуже цікавою. Тому ми зустрілися з Аркадієм у Києві і після спілкування отримали «добро» на ремікс. Контракт підписували у Вінниці, і коли вийде пісня, то все там буде jazz...
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
