На відміну від танків, які — всім відомо — бруду не бояться, наше взуття зазвичай болісно реагує на кожне занурення в калюжу і довго відходить від прогулянки по «рідкій» землі. За особливо неприємного збігу обставин (дощ, бездоріжжя, неякісні «шузи») устілка черевиків розмокає і липне до ніг, підошва відклеюється від верху, верх втрачає модельну форму, а маленькі квіточки й камінчики, які ще вранці прикрашали дермантинову (шкіряну?) поверхню, безповоротно тонуть у багнюці. Якщо зовсім не поталанить, там же — в болотяці — залишиться ваш каблук або його більша чи менша частина. Втім зламати «шпильку» чи «посіяти» набійку, угробити супінатор чи стерти до дірок підошву можна й за сухої погоди — як то кажуть, було б тільки натхнення... Зрештою, якось дошкандибавши додому, власник скаліченого взуття або викине пару на смітник, розуміючи її «неремонтабельність», або ж понесе «калік» до шевця, сподіваючись бодай доходити в них сезон. Перед початком осені «УМ» порозпитувала майстрів про те, чи кожну пару вони беруться «реанімувати», яку ціну правлять за свою роботу і які поради у виборі взуття (на майбутнє) дають своїм клієнтам.