Землю орати — тільки для багатих

      Привчені до застосування плуга як до чогось само собою зрозумілого, — принаймні у масовій свідомості, ми досі не здатні затямити, що землю орати традиційними методами зовсім не обов'язково. А сам плуг може і взагалі з часом опинитися на звалищі історії.

Стара і добра знайома безвідвалка

      Цей метод, за великим рахунком, не назвеш новим, як би не хотів. Обробка землі без оранки застосовувалася ще 6 тисяч років тому — дерев'яною палицею робили отвір у грунті, кидали туди насіння і закривали його травою. От і всі премудрощі. Проте одержували врожаї, якщо вірити С. Крамеру, близько 200—300 центнерів зернових з гектара! Щось схоже на фантастику, чи не так?

      Про безвідвальну технологію як таку в Європі почали говорити ще у дев'ятнадцятому столітті. А в Російській імперії на цю тему з'явилися спеціальні наукові праці. Зокрема, один з авторів, Іван Овсинський, зміг у Бессарабії, а затим і на Поділлі підняти врожайність зернових із 8 до 80 центнерів з гектара. При цьому урожай був гарантованим. Він також підвищив родючість грунтів і вчетверо скоротив витрати праці та коштів.

      Через півстоліття переваги безвідвальної технології доводив на Заураллі Терентій Мальцев, дійшовши висновку, що структура грунту відновлюється за умови, якщо протягом тривалого часу не піддавати його інтенсивній обробці.

      І, зрештою, наш земляк, Герой Соціалістичної Праці Федір Моргун та кілька вітчизняних учених забили в усі дзвони: за останні десятки років оранка призвела до дворазового зменшення вмісту гумусу в грунті — з 12 відсотків до 5—4.

      Та й «затюканий» у масовій свідомості «народний академік» Трохим Лисенко у 1956 році був зміщений з поста президента ВАСХНІЛ насамперед через те, що виступив проти освоєння цілини, ратуючи за підвищення врожайності земель Росії та України, а в Сибіру та Казахстані він пропонував створити для початку тільки дослідні станції. Але його не послухали. І отримали результат, який протягом тривалого часу старанно замовчувався, — вже на початок 60-х років ерозія грунту та пилові бурі від бездумного розорювання знесли родючий шар на цілинних землях, через що урожайнiсть зернових знизилася до 2—3 (!) центнерів з гектара.

       Проте у безвідвального методу є, так би мовити, найвразливіше місце — бур'яни. Розорювання грунтів донедавна якраз і сприймалося за найефективніший метод боротьби з ними. Плуг перевернув пласт грунту і поховав під ним шкідника разом з коренем — усе, як бачимо, просто, але настільки ж і складно з означених вище причин. Нова історія безвідвального методу з огляду на це почалася у 1955 році. Саме тоді англійці винайшли гербіцид, здатний знищувати бур'яни. Це дозволило фермерам відмовитися від плуга. Бо шкідників знищували за допомогою хімікатів суцільної дії.

      Власне з цього періоду починається історія сучасної технології Nо — TILL. Проте не слід вважати гербіцид винаходом саме під неї. Адже згодом багато фермерів Америки та Європи перейшли до так званого біологічного землеробства, що виключає хімічне втручання.

       Ті ж англійці розробили і першу в світі сівалку для прямого посіву з трьома дисками: перший розрізував пожнивні рештки, а ще два розсували грунт для укладання насіння. Проте вони не змогли скористатися повною мірою плодами свого винаходу. Адже батьком No — TILL прийнято вважати американського фермера Гаррі Янга, який у 1962 році першим запровадив цю технологію у власному господарстві саме завдяки англійській сівалці.

      «Багато хто з прихильників глибокого розорювання опинився в становищі людини, котра, вбивши курку, що несе яйця, думала відразу розбагатіти. Але глибоко розорана земля родити не хоче», — переконував вищезгаданий Іван Овсинський. Як це не парадоксально, його неперевершений досвід впровадили не на рідній землі. Європа, Австралія, Північна та Південна Америка на зберігаюче, самовідновне землеробство стали переходити ще в сімдесятих роках тепер уже минулого століття. У тій же Канаді нині не розорюють жодного гектара. Більше того, вважають, що винайдений у Німеччині відвальний плуг завдав більше шкоди, аніж німецький фашизм у Другій світовій війні. 90 відсотків посівних площ не розорюють і в США. Загалом же у світі нині не розорюють 92 мільйони гектарів площ, які припадають саме на держави — провідні виробники зерна на нашій планеті.

      А що ж ми, українці? На своїх благодатних землях за рівнем урожайності зернових на світове лідерство не претендуємо, зате за витратністю сільського господарства — попереду всієї планети.

Ми теж не в тім'я биті?

      Виставка-демонстрація «Всеукраїнський день поля» на базі модельного господарства корпорації «Агро—Союз» у Дніпропетровській області напередодні цьогорічного свята Незалежності України відбулася під егідою двох міністерств — промислової та аграрної політики. Адже обидва причетні до її тематики однаковою мірою. Презентація сучасної високопродуктивної сільськогосподарської техніки й устаткування для рентабельного землеробства імпортного та вітчизняного виробництва і справді вражала розмаїттям представлених зразків.

      Не менш цікаво було послухати й учасників пленарного засідання. Вищезгадуваний Федір Моргун, як завжди, у своєму виступі відзначався образністю та емоційністю. Зокрема, плужний обробіток назвав знущанням над полями.

      Перший заступник міністра аграрної політики України Борис Супіханов з висоти своєї посади порадів за очевидні позитивні зрушення: за минулий рік рівень сільськогосподарського виробництва зріс на 6 відсотків, а фінансовий результат «стрибонув» аж у півтора раза.

      Засновник та керівник корпорації «Агро—Союз» Володимир Хорішко свої аргументи звично розкладав «по поличках» настільки переконливо, що не міг залишити байдужим нікого. Бо з колективом підприємства пройшов справді вогонь, воду і мідні труби. Коли у 1997 році «Агро—Союз» приступив до реформування колективного сільгосппідприємства «Дружба» в Синельниківському районі на Дніпропетровщині, то зіштовхнувся з усіма бідами, притаманними аграрному сектору. Традиційна обробка землі спричинила посилення водної та вітрової ерозії, зменшення вмісту органічних речовин у грунті та погіршення екологічного стану в цілому. Фахівці корпорації стали шукати панацею від таких бід зі світового досвіду. Зрештою, зупинилися саме на вищезгаданій No — TILL. Впроваджували її поступово — до 2001 року ще мінімально обробляли землю. Відтоді перейшли на нову технологію повною мірою.

      А нині засвідчують переконливі результати. Якщо за нинішньої організації сільського господарства врожай на 80 відсотків залежить від примх природи, то за системою No — TILL цей вплив зменшується до 20 відсотків. Щорічна глибока плужна обробка грунту є ресурсоємним процесом, що завдає непоправної шкоди грунтовій мікрофлорі, посилює ерозію та деградацію родючого шару. Тоді як у природі існує природний плуг, за який не треба платити. Нерозоране поле пронизане на 1 — 3 метри вглиб мільярдами капілярів, що залишилися після кореневої системи рослин чи виникли у результаті життєдіяльності черв'яків та інших організмів. Ці тонкі та глибокі ходи насичуються вологою, яка взимку замерзає і розриває канали. Це є природним розрихлюванням, що не потребує механічного втручання.

      Уже в ході збирання врожаю подрібнені пожнивні залишки рівномірно розподіляються по полю і в підсумку формується грунтозахисне покриття, яке протистоїть вітровій та водній ерозії, забезпечує збереження вологи, запобігає проростанню бур'янів і, зрештою, є базисом для відновлення родючого шару та підвищення врожайності культур. Ще один вельми важливий результат — за роки використання ресурсозберігаючої технології в «Агро—Союзі» зріс, хоч поки що і незначно, вміст гумусу у грунті.

      І, нарешті, зовсім не лукаві цифри. Як засвідчує Володимир Хорішко, за традиційної обробки грунту для отримання сходів на 10 тисячах гектарів грунту задіюють 56 тракторів та 88 агрегатів сумарною вартістю 3 мільйони 320 тисяч доларів США. Порівняння з ресурсозберігаючою технологією тут здається просто некоректним. Адже вона передбачає використання лише одного трактора та одного посівного комплексу (на всі культури) загальною вартістю 550 тисяч доларів. Щоправда, й тут у корпорації пішли ще далі — налагодили власне виробництво широкозахватного посівного комплексу «Horsch — Агро—Союз», на рахунку якого значиться відразу три світові рекорди. Останній із них, зокрема, датується 21 травня 2005 року — тоді за добу було посіяно 740 гектарів кукурудзи. Отож хочеш не хочеш, а передова технологія є прийнятною тільки для господарств великих.

      Загалом же застосування No — TILL забезпечує на багато років наперед скорочення парку техніки (плюс амортизація на 90 відсотків), зменшення витрат паливно-мастильних матеріалів — на 70, часу обробки посівної площі — на 50, витрат добрив — на 30... Справді виходить щось із розряду фантастики.

      — Орати — тільки для багатих! — заявляє Володимир Дмитрович. — Щоб культивувати по 6 разів і проводити на полі по 18 операцій, як того вимагають класики традиційної технології, — це для дуже багатих!

      Цим своїм словам Хорішко ціну знає. Адже доля умовного палива на один долар виробленої продукції з кожним роком невпинно зростає. Якихось передумов для того, щоб це цунамі зупинити, найближчим часом не передбачається.

      Проте й шляхи ресурсозбереження ще далеко не вичерпані. Володимир Дмитрович, зокрема, поділився своїми враженнями від відвідин 9 китайських хімічних підприємств, що виробляють гербіциди. Чотири з них постачають свою продукцію до 40 країн світу — себто мають для цього всі необхідні дозволи. Хорішко прикинув, скільки це коштуватиме, і за голову схопився. Виявляється, такі потрібні гербіциди у Китаї можна купувати у 2,4—4 рази дешевше. Агросоюзівці, які звикли рахувати кожну копійку, відразу кинулися зондувати грунт щодо необхідних дозволів. Але швидко пересвідчилися, що цей шлях надто непростий.

      Мабуть, у зашкарублості нашого мислення, а може, й в інших факторах, слід шукати причини того, що No — TILL на теренах України очікуваного поширення не набуває. Принаймні Хорішко цього не заперечував відверто.

      Однак Борис Супіханов обмовився про значну динаміку росту застосування No — TILL на теренах України. За його підрахунками, за передовою технологією нині обробляють близько двох мільйонів гектарів земель. Це — крапля у морі. Проте варто сподіватися, що перший для нового керівництва двох міністерств «Всеукраїнський день поля» стане відправною точкою у новому мисленні, переконливої альтернативи якому, здається, поки що не видно.