Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Кольоровий сон може побачити лише творча людина. А відобразити відому поему «Сон» Тараса Шевченка у несподіваних червоних тонах із тінню-маревом двоголового російського орла здатен тільки дуже обдарований художник.У Національному музеї імені Тараса Шевченка відбулася презентація творів живопису заслуженого художника України Євгена Манишина «Стежками Тараса Шевченка». Це уже не перша персональна виставка львівського митця у Києві. Особливістю цієї є її всеохопленість: майстер станкового живопису репрезентував цього разу портрети, пейзажі, філософські та історичні картини.
Для того щоб намалювати свою шевченкіану, Євген Манишин відвідав разом з експедицією художників усі «Шевченкові місця». Об'їздив Україну, побував у Вільнюсі, Петербурзі, Москві, Косаралі. Більшість картин цього циклу автор подарував львівському Палацу мистецтв, а на виставку привіз частину цієї колекції та нові твори.
Як розповів про мандрівку слідами Шевченка її учасник, давній друг художника міністр культури України Ігор Ліховий, «це була подорож у минуле, але разом із тим і в майбутнє», — і додав: «Євген Манишин скрізь шукав сліди справжньої України. Ця виставка відображає не образи, а відчуття і переживання автора. Художник малював постійно й усюди, майстернею для нього був великий український світ».
Вітання з нагоди цієї виставки прилітали телеграмами з усієї України і навіть із-за кордону. Подяку за презентацію творів у Сан-Франциско прислав генконсул України Микола Тищанський. Здоровили митця і його друзі-художники з Національної спілки художників України. Як зізнався митець, слухаючи привітання генерального директора Шевченкового національного заповідника Мар'яна Буняка, він уже давно став «рабом» Канева, тому з радістю прийняв запрошення укотре відвідати Шевченкові гори.
Мислитель у живописі, як ще називають Євгена Манишина, впізнаваний за способом виконання полотен і світлом, яким просякнуті його картини. На кожну виставку він іде, наче на сповідь, на звіт перед людьми, товариством, державою і самим собою. «Це є той рубіж, долаючи який, бачиш, чи варто рухатися далі», — каже художник. За його словами, навіть споглядати картину треба по-особливому, перебуваючи з нею тет-а-тет. Це свого роду інтим. Відчути картину можна тільки тоді, коли між полотном і глядачем відбувається діалог.
Перед очима і досі стоїть багряний Шевченків сон. Це лише одна із більш ніж 60 картин, представлених на виставці. Вона «розмовляла» зі мною своїми барвами, простотою і таємничістю. А говорити хочуть усі полотна. Цю виставку варто відвідати для того, щоб прислухатися-придивитися до них.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>