Експозиція «нормальності»

Юристи, актори, правозахисники...

      Тиждень — із 17 по 24 серпня — тривала спортивна акція «Тому що можемо» 40 українських інвалідів, які об'їхали 14 міст у шести областях України і на свято Незалежності повернулися до Києва. Ці люди, незважаючи на фізичні вади, намагалися довести, що й інваліди можуть жити повноцінно та яскраво — головне мати волю до цього. На центральній вулиці столиці представники «Конфедерації громадських організацій інвалідів України» нагородили марафонців за їхню мужність та активну життєву позицію символічними медалями. За словами марафонця-візочника Анатолія Бондара, метою учасників акції було залучити якомога більше інвалідів з усієї України до активного життя і діяльності, тому віднині такі акції відбуватимуться щорічно до Дня незалежності, таким чином невдовзі марафонці об'їдуть усю Україну.

      Кожен учасник акції — унікальна талановита особистість, яка виборола свою незалежність від невиліковних фізичних вад і має повне право бути прикладом для своїх здорових співвітчизників. На особливу повагу заслуговують інваліди на візках, бо, на жаль, практично жодна громадська установа не пристосована для таких, як вони, людей iз обмеженими можливостями. Попри це, вони не впадають у відчай, а одна візочниця, пані Тетяна, зізналася: «Якщо я змирилася з тим, яка я є, і почуваюся щасливою, люди помічають це і спілкуються зі мною на рівних. До всього треба ставитися легше, з гумором, з піснею. Просто ставиш мету — i досягаєш її, а в цьому тобі завжди допоможуть друзі». Тетяна вчилася і мріяла працювати з конями, але після такої катастрофи у житті їй довелося змінити фах. Обирала між психологією та соціальною роботою, вибір зупинила на останній, оскільки не вважає, що людей потрібно ділити на інвалідів та неінвалідів, всі ми часом стикаємося з проблемами і потребуємо допомоги.

      «Ми є такі самі будівники держави, як ті люди, що зараз «на ногах», а можливо, ми ще й реабілітуємо ту частину морального інвалідства, якого в Україні, я думаю, набагато більше, ніж фізичного», — ці слова належать Любомирі Бойчишин, вдові Михайла Бойчишина, голови секретаріату Народного Руху України, якого знищили підступно, як і його побратима В'ячеслава Чорновола. Пані Любомира заснувала Жіночий інформаційно-реабілітаційний центр для своїх посестер на візках, у якому для жінок проводяться спеціальні тренінги та надається психологічна допомога. П'ять років засновниця центру видавала журнал «Любомира», проте через брак коштів видавництво припинилося, і тепер з усіма матеріалами центру можна ознайомитися лише в інтернеті. Під час марафону ця українка вразила усіх своєю витримкою, адже незважаючи на свій вік та хворобу, долала південну спеку стоїчно. Тож кореспондентка «УМ» не здивувалася, коли пані Любомира сказала, що вже наступного дня відправляється у наступний марафон — аж до 8 вересня.

      Не менш активну життєву позицію займає і керівник єдиного в Україні професійного театру інвалідів при театрально-концертній студії інвалідів «Добробут та злагода»... Наступного року театру виповнюється 10 років, за цей час його актори об'їхали 150 міст України з ляльковими виставами для дітей. Щороку вони перераховують 10—12 тисяч гривень в українські інтернати і дитячі будинки, тобто не лише не просять грошей у держави, а ще й так активно допомагають їй. У театрі працюють як професіонали, так і актори-аматори: нещодавно помер колишній актор цирку Олександр Тесленко, який свого часу працював разом із самим Юрієм Нікуліним. У театрі працюють інваліди з різними вадами, немає тільки візочників, тому що доводиться багато їздити по країні.

«Інвалідам не треба давати послаблення!»

      Непересічною людиною, яка виборює право інвалідів на самостійне та повноцінне життя, є Ірина Крошко, директор єдиної в Україні школи для інвалідів «Славія». Пані Ірина зазначає, що в Україні все ще дотримуються сегрегаційної політики у питаннях освіти інвалідів: є багато спеціалізованих інтернатів для дітей iз різними вадами, але погодьтеся, бути інвалідом — це вже травма, так навіщо ж ще й відривати дитину від сім'ї, від близьких та рідних людей, які своєю любов'ю надають найкращу психологічну допомогу! Пані Ірина свого часу з червоним дипломом закінчила Національний педагогічний університет імені Драгоманова у Києві, тому на власному досвіді знає, якою повинна бути система навчання для інвалідів: «Інвалідам не треба постійно давати послаблення, виділяти їх iз-поміж здорових учнів, вони повинні знати, що мають не лише права, а й обов'язки, і в майбутньому вони повинні будуть самі виконувати свої соціальні програми».

      У спеціалізованій школі «Славія» навчаються з 7 по 11 клас як діти-інваліди, так і здорові діти, щоправда, для останніх навчання платне, що дає можливість безкоштовно вчити інвалідів. Для кожного учня складається індивідуальна програма, з огляду на можливості та на рівень уже здобутих знань, у класі навчається близько 5 школярів. На запитання про мотивацію здорових дітей до навчання у такій школі пані директорка відповіла, що до них звертаються батьки, діти яких або «психологічно несумісні» зі своїми однокласниками, або сильно відстають з деяких предметiв: «Ми спочатку лікуємо їхню душу, а потім спокійно і наполегливо намагаємося зацікавити у навчанні і, як показує досвід, досягаємо успіху», — каже Ірина Крошко.

      Ірина Крошко зізнається, що їй довго не хотіли давати ліцензію: з 1998 по 2001 рік вони не видавали атестатів державного зразка, тому учні здавали іспити екстерном у інших школах. Сьогодні ліцензія є, але проблема з учнями, що приїжджають з інших міст, залишається, бо житло у столиці обходиться їм недешево. Тому й обурюється пані Ірина, що держава так неуважно ставиться до її навчального закладу, що стільки років їй не те що, не допомагали, а ще заважали, позбавляючи офіційних дозволів. За кордоном у кожній школі є окремий санвузол для інвалідів, спеціальні підйомники на верхні поверхи й автобуси, що привозять дітей-інвалідів до школи, а після уроків розвозять по домівках. А в Україні у 1992 році було прийнято Закон «Про соціальний захист населення України», за яким під'їзди до усіх громадських установ у кожному регіоні України повинні бути обладнані спеціальними пандусами (пологими спусками) до 2000 року, інакше ці установи будуть закриті. Надворі 2006 рік, ні школи, ні лікарні, ні аптеки, ні громадський транспорт не обладнані як слід, але ніхто їх не закриває, і в суд інваліди не подають, стараються поки що власними силами долати такі перешкоди. А в державі, де за ініціативу карають і чинять різні бюрократичні перешкоди, ця боротьба може тривати роками.

В інвалідів є «свій» народний депутат

      Голова «Конфедерації громадських організацій інвалідів України» Сергій Богданов розповів, що марафон «Київ — Саки» був організований лише коштами федерації, жодне підприємство своєї допомоги не запропонувало: «Дають деколи по 500 гривень, по тисячі, але що за ці кошти зробиш? Законодавством передбачено відміну податку на прибуток для підприємства, яке допомагає інвалідам, але у нас майже кожна фірма ховає прибутки», — говорить пан Богданов. А труднощі полягають не тільки в пандусах, хоча навіть на Хрещатику їх не було; куди складнішi справи зі спеціальними ліфтами у метро, з окремим санвузлами, бо на тому ж Хрещатику тільки в приміщенні мерії є такий туалет, проте у зв'язку зі святами адміністрація була зачинена, тому, як це жахливо не звучить, але інвалідам довелося потерпіти. Отака ми соціально орієнтована держава!

      Окремою проблемою для інвалідів є несправедливе ставлення керівників підприємств. Дуже часто вони складають «Документ про нещасний випадок на виробництві» так, щоб потім не нести відповідальності, а правду інвалідам доводиться відстоювати у судовому порядку, а виграти процес вдається не кожному. Деякі візочники зверталися до журналістів iз проханням розпочати розслідування цих справ, адже коли вони потрапляли до лікарні, на їхні родини чинився тиск. На щастя, у «Конфедерації» працюють досвідчені юристи, які допомагають інвалідам, хоча знову-таки, щастить не завжди, бо ж українські закони не завжди виконують на місцях. Єдина надія на народного депутата Олексія Журавко, який нині є секретарем Комітету прав інвалідів. Він сам є інвалідом І групи, людиною сильною і цілеспрямованою, тому він допомагає своїм друзям по нещастю не лише порадами фінансового та юридичного характеру, а ще й власним прикладом доводить щодня: «Ніколи не здавайся!»

КОРИСНІ КОНТАКТИ

* Якщо ви зіткнулися з важким випробуванням під назвою «інвалідність», звертайтесь до «Конфедерації громадських організацій інвалідів України». Вам допоможуть!

телефон 8 (044) 425-81-91;

04071, Київ, вул. Хорива,6;

E-mail: [email protected]

*Якщо ви пишете казки для дітей, якщо ви інвалід, але мрієте стати актором, дзвоніть за телефоном 8 (044) 274-20-00 і боріться за своє щастя, коли вже доля кинула вам такий виклик.

* Спеціалізована школа «Славія» для дітей-інвалідів (навчання безкоштовне): Київ, вул. Сабурова, 16а; телефон 8(044)532-20-50.