Теркель — на конкурс «М1», а Карлсон — в українську діаспору

      Алекс — естонець, продюсер, у минулому фабрикант — власник макаронної фабрики, студії, що робила рекламні і музичні фільми, кінокомпанії Cinema Nouveau, яка займає перше місце в Естонії за обсягами прокату, людина, що зробила перший фільм для кінотеатру українською мовою. Це був «Карлсон», але не радянський мультфільм 70-х років, а новий, шведсько-норвезький, режисера Вібеке Ідсьо. В українській версії Малюка озвучувала Ані Лорак, Карлсона — Олег Скрипка, це був прецедент і фурор, і завважте, це було ще до постанови Кабміну про обов'язкове дублювання, титрування чи озвучення фільмів у прокаті українською мовою.

      У кінці жовтня — на початку листопада Алекс Ковські випустить у прокат датський мультфільм «Теркель і халепа» — молодіжну комедію-трилер, в якій представлені майже всі актуальні музичні напрями — хіп-хоп, реггі, альтернативна музика. В українському варіанті «Теркеля» музичні композиції виконуватимуть Олег Скрипка, групи «ТНМК», «Мандри», «Mead Heads» і «Вася Clab». У шестикласника Теркеля є мама, яка ніколи не випускає цигарку з рота, тато, що завжди читає газету і говорить тільки «ні», і божевільний дядечко Стюарт. Шкільне життя Теркеля доволі типове — бійки, дружба, симпатії, але в його житті є місце страшним загадкам, чорному гумору і дивним героям. У компанії кажуть, що цей мульт — доволі свіже слово в своєму жанрі.

      Про особливості національного кінопрокату очима естонського продюсера ми і поговорили з Алексом Ковські в офісі його київської компанії «Ательє промоцій» на лівому березі.

      — Кажуть, що «Теркель і халепа» — це погана назва, а мені дуже подобається, в оригіналі він називається «Теркель у біді», як буде в російському вартіанті, ще не знаємо. Цей фільм, на відміну від голлівудських, має непередбачуваний кінець. Коли я переглядав фільми, «Теркель» дивився датською мовою, тобто про що говорять герої, незрозуміло, але по сюжету все ясно. Мені він дуже сподобався, але купили ми його рік тому, і він пилився на полиці, поки ми робили щось інше.

      — Українські дистриб'ютори кажуть, що коли почне діяти постанова Кабміну про обов'язковий дубляж, озвучення чи субтитрування фільмів, виживуть тільки великі компанії, малі загинуть. Тобто тут доволі конкурентне середовище, ви не боїтеся заходити на український ринок?

      — Дистрибуція в Україні відрізняється від дистрибуції в Прибалтиці — там ми безпосередньо всі фільми розписуємо, а тут зрозуміли, що треба залучити компанію, яка в цій галузі — великий професіонал. На сьогодні нам здається, що компанія «Геміні» — це професіонали. Ми принципово домовилися, що вони візьмуться за дистрибуцію, за прокат картини «Теркель і халепа», на днях маємо підписати угоду . Єдине, ми ще не визначилися, скільки в нас буде українських копій і скільки російських.

      — А ви будете робити і російські копії також?

      — Коли ми бралися до «Карлсона», у нас і в думках не було робити російські копії, це пов'язано ще і зі специфікою прибалтійського ринку — там це просто непотрібно. Але Україна, по-перше, велика, по-друге, вона так влаштована, що російські копії теж потрібні. І мені зовсім незрозуміло, навіщо потрібно щось нав'язувати. Скажімо, в Естонії, де завжди думають, що пригнічують російських жителів, чи в Латвії пригнічують, страшні справи кояться, насправді є самоуправління, де робоча мова — російська і робоча мова — естонська, в Латвії є самоуправління, де робоча мова — українська, там живе велика діаспора. Ми хочемо дистанціюватися від політичних ігор і зробити так, як людям буде вигідно і зручно.  Українська версія мені надзвичайно подобається, і я за неї зовсім не переживаю, зараз ми думаємо, як зробити російську версію, щоб вона була не гіршою.

      — Російську версію озвучуватимуть українські актори?

      — Її можна зробити в Росії, там є прекрасні студії, все зроблять дуже швидко, професійно і, скажімо так, — рутинно: календарний план, відтарабанили конвеєр, звели, отримайте плівку. В Україні такого немає, тому що не налагоджений виробничий ланцюжок. Ми півроку шукали студію — ходили, зустрічалися, дивилися, спілкувалися, там є дороге «залізо», і до цього «заліза» навіть є люди, які вміють на екрані монітора рухати звуки туди-сюди, але підходящої атмосфери не було. Буквально в останні дні ми знайшли музичну студію Володимира Третьякова — вони до цього не працювали для кіно, щось треба докупити-додати з апаратури, але ми в принципі готові все це додати самі. Там якраз є творча атмосфера.

      Зараз ми повернулися з Одеси і привезли цікаву, як на мене, ідею — щоб російський варіант «Теркеля і халепи» був таким одеським. Не можна сказати, що Одеса — це російське чи українське місто, вона як окрема держава — свій світ, своє життя, свій говiр. У Києві, наприклад, не можна зробити російську версію і показати її в Самарі, бо це буде чутно — різні інтонації, різні акценти. Якщо зробити це в Одесі, то її можна показати і в Одесі, і в Києві, і в Росії, бо це буде російськомовна версія, але родом із Одеси. Зараз я свою власну ідею для себе лобіюю для того, щоб переконати себе, що мені це потрібно — прилітати з Таллінна, тягати людей на поїзді з Одеси в Київ, мутити. Я зовсім не хвилююся за українську версію, вона дуже добре відпрацьована з точки зору текстів, пісень. Але мені б ще хотілося зробити банк голосів. Такі «банки» є на всіх радіостанціях, вони для реклами спеціально збирають різні придуркуваті голоси, а потім все це діло використовують. І от з каналом «М1» ми домовилися про те, що вони зроблять програму пошуку молодих талантів, які хочуть спробувати озвучити якогось героя у мультфільмі «Теркель і халепа», більше того — ми можемо віддати головного героя, а може, якогось заслуженого артиста поміняємо на нікому не відомий голос. Як тільки погода зіпсується, зразу цю програму поставимо в ефір.

      — Естонську версію ви будете робити?

      — Ми естонських уже наробилися. Нам цікавіше зробити українську версію, ніж естонську.

      — В Естонії ви робите російську й естонську копії?

      — У нас фільми демонструються мовою оригіналу, російські — російською, з титрами, голлівудські — або англійською, або естонською.

      — Російські дистриб'ютори зі своїми копіями на естонський ринок не приходять?

      — Естонія і Прибалтика до Росії не відносяться. Дистриб'ютори в Росії купують права на СНД, а буває, потім ще окремо на Україну, бо люди, які продають права, не завжди розуміють, що таке СНД: хочете на СНД — будь ласка, хочете ще на Україну додатково — добре, ми ж на Україну не продавали. Але сенс у тому, що Україна завжди йшла бонусом, а ось із 1 вересня такої ситуації не буде. Насправді це добре, все буде по-іншому робитися. Інший бік проблеми, якщо ми говоримо про Естонію — моїй доньці не складає ніякої проблеми подивитися фільм англійською чи естонською мовою, тобто діти зі школи цими мовами розмовляють. Якщо є російський фільм, його йдуть дивитися російською мовою. А «Гаррі Поттера» треба дивитися англійською, це теж усім зрозуміло, чому раптом Гаррі Поттер має говорити естонською? Це не можна порівнювати, у нас усе зовсім по-іншому влаштовано, наш маленький світ складає 1,5 мільйона людей, Київ — більший, що тут говорити?

      Але я для себе зрозумів, що українська мова не розвивається, вона якась мертва. Не можна сказати, що вона як давньогрецька, яку вчать тільки в інститутах і знають 20 людей, але мені здається, що мова розвивається з розмовного середовища, з молодіжного сленгу, і потім уже лінгвісти якісь слова і звороти, які здавались жахливими, вводять у літературну мову, і вони вважаються узаконеними. І в своєму проекті ми би хотіли зібрати все, що є в молодіжному середовищі, і подивитися, як українську мову можна жахливим способом «ісковєркать».

      — Спеціально записані пісні і запрошення зірок робить проект дорожчим, зазвичай дистриб'ютори, навпаки, хочуть здешевити витрати. Чому ви на це йдете? Адже ви — комерційна структура.

      — Візьмемо Голлівуд, вони всі хочуть зробити фільми менш затратними. Щоб це було хоча б мільйонів 100, але не виходить, виходить мільйонів 200. У нас дуже гарні стосунки з українськими артистами.

      — Вони все роблять на шару?

      — Я завжди кажу: давайте ми якісь невеликі гроші заплатимо, щоб, з одного боку, цю суму можна за вечір просадити, а з другого — щоб вона все-таки була. На цих умовах ми й працюємо. І я себе почуваю нормально, не варто грати в благодійність — ми робимо комерційний проект і повинні на ньому або заробити, або влетіти, але це вже наші ризики, а не ризики артистів, які виконують свою роботу. Все, що стосується музики, — це царина Sony music, ми не можемо туди влазити своїми брудними лапами. Тексти нам написав прекрасний поет Микола Бровченко, який створив багато шлягерів, але тут перед ним стояло інше завдання — він навіть свою 16-річну доньку Лесю залучав, щоб вона консультувала його з молодіжного сленгу.

      — Алекс, наскільки перший мультфільм, дубльований українською мовою, — «Карлсон» — був комерційно успішним?

      — Він у нас і досі йде в прокаті — на Західній Україні кожного уїк-енду «Карлсон» дає на копію десь 1000 доларів, то дуже гарні показники. Це в Києві ранкові сеанси коштують 10 гривень, там, звичайно, менше, і як для ранкових сеансів, двох вихідних днів показники, на мій погляд, класні — тобто для дитячого кіно нереальні. Ситуація різна: Одеса наш мультфільм не показує, пояснити це неможливо — всі розуміють, але ніхто не хоче брати, у Дніпропетровську не всі розуміють, але там узяли і якось прокатували, у Крим ми не залізали — там люди, справді, не розуміють українську мову. Мої найсильніші враження від прем'єри у Львові, там я тридцять шостий раз дивився мультфільм і з великим задоволенням, тому що зал реагував зовсім не так, як у Києві, атмосфера була дуже класною. В Києві теж ситуація неоднозначна — Харківський масив, наприклад, приходив і дивився,  центр міста — ні те, ні се. Для першого разу досвід мені здався цікавим, і потім це все ж таки дитячий фільм, а культури сімейного походу в кінотеатр в Україні немає.

      — А в Естонії?

      — В Естонії є. Річ ще в тім, що Естонія — менша країна, менше міст, менше розваг, тому там є така традиція — всією сім'єю ходити в кіно.

      — Скільки ще буде «кататися» «Карлсон» Україною?

      — Скільки буде затребуваний, стільки ми й готові його показувати. Але зараз наш фільм почне подорожувати по інших країнах, де є українська діаспора. І ми хотіли піти не традиційним шляхом — заслати туди DVD-диски, а показати повноцінне кіно в кінотеатрах. Найперше ми хочемо зробити це в Естонії до Дня незалежності України — як сказав мені посол, українська діаспора у нас налічує 34 тисячі чоловік, але плануємо показати не 24 серпня, а змістимо на 1—2 вересня.

      — В якій ніші ви будете працювати в Україні — тільки європейське кіно чи скандинавське?

      — Не знаю. Ми зараз робимо версії, але могли б і самі робити кіно — один проект уже є на меті. Я періодично перед сном читаю якісь сценарії, щось мені подобається, щось — ні. З точки зору продюсера, на першому етапі треба знайти сценарій, підібрати акторів, знайти гроші, а сама виробнича база... В Україні люди якось звикли: спочатку ми побудуємо виробничу базу, а потім будемо на ній знімати кіно, це все буде наше. Ми в Естонії робили не дуже великі, але капіталоємні проекти, і якщо не вистачало якогось обладнання, частину привозили з Гельсінкі, частину з Риги, орендували, звозили в одне місце — це нормальна практика. А будувати свою виробничу базу і накупити туди дорогущого обладнання, яке щороку міняється і швидко старіє, взагалі незрозуміло для чого. Якщо ми почнемо знімати фільм, ми за тиждень зберемо всю необхідну техніку. Але є такі сценарії, під які треба відразу мати замовника, домовлятися з каналами.

      — Який наступний фільм ви будете дублювати?

      — Про наступний проект я вам не скажу: а що я мушу зараз гудзик крутити, стукати по дереву, плюватися? Наступний проект теж буде мультфільм. Поки ми ігрових фільмів дублювати не маємо бажання — хочемо подивитися на наших друзів, які цим займаються.

      Крім того, зараз ми в Україні робимо великий рекламний проект, який гальмується необхідністю провести велику кількість погоджень у державних структурах. З точки зору документообороту ми до нього повністю готові, але нікому підписувати, і ми чекаємо. Це проект «Чепурна країна» — держава, яка не стільки красива, скільки прибрана, прикрашена. Спочатку ми хочемо прибрати недопалки з вулиці, вони мене страшенно дратують. Особливо весною, коли сніг сходить. Я хочу до цього проекту залучити музикантів, бо всім уже хочеться зробити щось толкове для свого міста. Я думаю, це у мене вийде.

      — Звідки у вас інтерес до України, опрiч того, що український ринок більший, ніж естонський.

      — Колись, дуже давно, у мене були друзі із Західної України, і з моїми київськими друзями завжди було дуже добре, комфортно. Мені тут подобається.