День незалежності від «Кубка Незалежності»

      Не одне покоління керівників профільного міністерства називали київський напівмарафон «Кубок Незалежності» значною подією в спортивному житті країні. Минулого ж року, коли чомусь лише в Міністерстві культури почали укладати сценарій святкування Дня незалежності, вирішили, що потрібно позбутися деяких застарілих заходів у центрі столиці. А в підсумку разом із «водою» непомітно виплеснули «дитя» — ровесника незалежності — напівмарафон. Тоді «спорторги» міста змушені були перенести цей захід на День фізкультурника, хоча багато хто обурювався, що «Кубок Незалежності» проводиться на декілька тижнів пізніше за однойменне свято. Сподівалися, що ситуація виправиться хоч цього разу, на 15-ту річницю Незалежності, але популярного змагання немає у програмі знову. А все через те, що, думаючи про великі державні програми, потрібно спочатку поміркувати, кому довірити їх реалізацію.

      На думку багатьох фахівців спорту, будь-які здорові починання може «вбити» невизначеність із організаціями, які здатні впровадити їх у життя. Тому не раз говорилося про те, що в цій царині потрібно створити державний реєстр структур, які, пройшовши прозорий і об'єктивний конкурс, зможуть стати гідними партнерами держави в реалізації програми оздоровлення нації. Кандидатами на включення в державний реєстр можуть стати організації будь-якої форми власності, і не варто побоюватися комерційних структур, які навіть з метою одержання прибутку деколи роблять для фізкультури та спорту значно більше, ніж громадські організації-невидимки. У нас же в підходах до цієї проблеми, на жаль, донині існує досить вагомий вплив комуністичного минулого.

      Нещодавно на засіданні Київської міськдержадміністрації відбувся «круглий стіл» на тему «Чи потрібні масові заходи на Хрещатику і майдані Незалежності». На жаль, на тому обговоренні все звелося до концертів. І незважаючи на те, що на «круглий стіл» були запрошені фізкультурно-спортивні діячі, до їхнього права на «присутність» у центрі столиці навіть не дійшли! І це при тому, що, з точки зору здорового глузду, спортивно-масові заходи у центрах міст повинні бути пріоритетними. Специфіку Майдану та Хрещатика, де полюбляє збиратися молодь, потрібно використовувати для популяризації спорту, здорового способу життя. Не чекати, поки молодь прийде на стадіон, а йти до неї. Так, як це відбувалося на День фізкультурника, коли на вулиці вийшли волейболісти, баскетболісти ... Звісно, такі заходи потребують організації: професіонального сценарію, ведучих, зрештою, призів, адже команди повинні за щось боротися — лише у такій формі акція привабить молодь.

      Пригадується, як десять років тому Київ відвідав директор Берлінського марафону Крістоф Коп. На урочистій вечері після проведення київського міжнародного напівмарафону «Кубок Незалежності» він у присутності тодішнього керівництва Держкомспорту та НОК сказав: «Вітаю вас усіх зі встановленням рекорду». Після німої паузи, протягом якої чиновники гарячково обмірковували, який же саме рекорд вони прогавили, Крістоф пояснив, що був у багатьох країнах, але такої кількості глядачів не бачив ніде. І це був не просто комплімент, адже за змаганням бігунів із 17 країн на дистанції понад 21 км у вільному режимі за три години уздовж траси спостерігав понад 1 мільйон (!) глядачів. Важливість таких рекордів не варто недооцінювати. Недарма ж теоретики твердять: якщо вам вдалося привернути увагу глядачів до оздоровчого бігу, то залишається зробити лише один крок, щоб глядач-уболівальник зійшов з тротуару на вулицю і побіг сам. Треба лише, аби цей наступний крок був добре продуманим. А отже, потрібно «всім миром» детально поміркувати над тим, як масову привабливість Майдану та Хрещатика використати на користь популяризації бігу. Так, щоб похід у центр «за спортом» став здоровою звичкою для сотень тисяч людей.

      Непроведення цього року «Кубка Незалежності» можна назвати симптоматичним — ми «розписалися» в істинному ставленні держави до фізкультури. Профільні можновладці не розуміють чи не хочуть зрозуміти, що цей пробіг більшою мірою фізкультурний захід, а не спортивний, тож повинен стати турботою саме державних інституцій, адже здоров'я нації — це державна справа. Однак держава спромоглася запропонувати на проведення напівмарафону лише 25 тисяч гривень замість необхідних 200—250 тисяч.

      І замість того щоб «убивати» традиційне змагання взагалі, варто б замислитися над тим, як його вдосконалити й популяризувати. Адже свого часу «батьки» цього пробігу сподівалися, що максимум через чотири роки «Кубок Незалежності» стане не напів, а повноцінним марафоном, таким, який має чи не кожна європейська столиця — Париж, Берлін, Прага, Лондон... Навіть у післявоєнному Белграді «фізкультурні» забіги на марафонську дистанцію збирали по 35 тисяч учасників, Москва виходить сьогодні на показник понад 10 тисяч бігунів.

      Очевидно, якби у відповідних державних кабінетах сиділи не байдужі до всього, крім власної кишені й посади, чиновники, а люди, які справді турбуються і за здоров'я нації, й за поповнення державної скарбниці, влада знайшла б кошти не лише на проведення «Кубка Незалежності», а й на зовнішню рекламу в Європі київського напів-, а в перспективі — й повноцінного марафону. Навряд чи іноземні прихильники оздоровчого бігу відмовилися б від можливості вийти на дистанцію пробігу повз Майдан, популярність якого у світі значно зросла. Тож витративши 30—35 тисяч доларів на належну організацію і закордонну популяризацію, до столиці України можна привабити міжнародний біговий туризм, потенційних «клієнтів» якого у світі десятки мільйонів. За найскромнішими підрахунками, до Києва з'їхалися б до двох тисяч бігових туристів, кожен із яких здатен поповнити міську скарбницю щонайменше 400 доларами (загалом виходить до 800 тисяч). І це лише початок. Надалі, як свідчить практика, кількість учасників зростає у геометричній прогресії. За словами Крістофа Копа, додатковий прибуток Берліна під час проведення там традиційного марафону, становить 40 мільйонів євро!

      Біг — найпростіший, найдешевший та найдоступніший і, водночас, найефективніший засіб для оздоровлення. І даремно ми його ігноруємо. Спроба компенсувати напівмарафон цього року естафетою — це три кроки назад, що може підтвердити будь-який фахівець. Однак забіги на довгі дистанції, очевидно, лякають чиновників ще й своєю правдою про стан здоров'я нації. Якщо на перших «Кубках Незалежності» понад 21 км пробігали 89-річний киянин Ростовцев чи 85-річний миколаївець Чайковський, то сьогодні доводиться скорочувати дистанцію до 10 км не лише для 60—70-річних, а й для тих, кому лише за 50! Чи потрібні ще аргументи на користь того, що «день незалежності від марафону» — це спроба стати незалежним від проблем здоров'я та іміджу нашої європейської нації? І це при тому, що молодий, енергійний мер столиці досить прихильно ставиться до оздоровчого бігу — організовував свого часу масові кроси у своєму виборчому окрузі.