Як Мороз та його люди жнивують

      Уперше в селищі Лосинівка, що на Чернігівщині біля контори однойменної тамтешньої агрофірми велелюдно.

      — Ви до нашого голови? — підійшов жвавий дідок.

      — Так, до Івана Федоровича Мороза.

      — Займайте чергу. Я — крайній. Цей увесь люд — до нього... Довгенько тре чекати... А ви у якій до нього справі?

      — Я — журналіст...

      — Бачу, що не з місцевих... Усіх наших знаю... Сорок років механізатором тут...

      — Сорок років? — перепитую.

      — Дивуєтеся? Я б іще сів на трактора чи комбайна... Роки беруть своє. Здоров'я не те... Іван Харитонович Боровик, — подав важку мозолисту руку. — А наш голова — не просто голова...

      — Як це розуміти?

      — А так! Ввважай, кожні десять, а то й більше, разів голова. Загинай пальці! Зерна хазяйство дає скільки? Стільки нині не під силу іншим. Молока і м'яса — дай Боже... А техніки? Тракторів, комбайнів... Автомобілів більше, ніж у будь-якій автобазі. Будує агрофірма... Куди тій будівельній організації. Цегла зі свого заводу — по 270 гривень за тисячу штук. Налітай — подешевшало! Свій асфальтовий заводик... Є і власна олійня: б'ємо олію з ріпаку, гірчиці, соняшнику і ще кількох культур. А млин! Такого млина пошукати... У три зміни працює. За зміну — п'ять тонн борошна, висівок... Ще переробляють гречку, пшеницю на крупу. Є макаронний цех, а хліб який у нас печуть. Який хліб! Куштували?

      — Не довелося...

      — Як це?.. Лосинівський хліб і в столиці знають... Будете додому вертати, зайдіть до нашої фірмової лавки. Це по дорозі...

      Нарешті настала і моя черга поспілкуватися з легендарним «дідом Морозом» (так голову називають сільчани).

      За столом сидів великий сивий чоловік, з тим природним спокоєм, що його даровано людям лише світлим та вольовим. Від лосинівського голови дізнався, що питома вага його господарства в Ніжинському районі з виробництва основної сільськогосподарської продукції суттєва. Скажімо, виробництво зерна від загальнорайонного становить 24 відсотки, молока — 40 відсотків, м'яса — 37, цукрових буряків — 26. І така стабільність спостерігається впродовж десятків років.

      Погомонівши коротко, сідаємо в автівку. Їдемо далекою степовою дорогою. Поля мовби коливаються, рухаються самі в собі, тиснуть на обрій...

      — Малий був, років шість, — згадує Іван Федорович, вдивляючись у поля. — Заблукав у високих, вище голови житах. Надибав грушу-дичку, назбирав повну торбу терпких падалиць, заснув, поклавши голову на торбинку, посеред дороги в сусіднє село. Подорожні, як оповідала мати, впізнавали, чий я, на кого схожий, з якого села. Як зараз пам'ятаю, наснилася мені річка, і я, малий, на коні намагаюся випередити її нестримний плин. Розбудив мене тоді батько, розшукав. Приїхав на білім коні. Подав руку, я оперся ногою на його чобіт, ковзнув за спину тата, на круп коня. Знову задрімав, і знову виділося, ніби не кінь несе мене додому, а ріка — у свою золоту невідомість.

      Я мовчки слухав і думав з якоюсь тривогою: «Що станеться, коли відійде ця одвічна хліборобська пам'ять? Не стане душі, протез залишиться». Із невтішної задуми вивів притишений бас Мороза:

      — Майже тридцять сім років тому прийшов у Лосинівку. Начебто і колгосп був не з останніх, а як не пнулися, а навіть на три тисячі тонн зерна не могли вийти.  А я вже тоді висловлював свою ідею фікс: «Доживемо до того часу, коли засиплемо в засіки десятки тисяч тонн». Спеціалісти, колгоспні й районні, цокали кісточками рахівниць: «Це треба по шістдесят, а то й більше тонн зерна на круг намолотити. Нереально». Три роки тому за несприятливих умов узяли з гектара по 47 центнерів колоскових, вийшли на рубіж 8500 тонн. Ще б трохи. Позаторік узялися гуртом. А ще навесні пообіцяв, що коли вийдемо на 10-тисячний рубіж, агронома Сергія Ситенка преміюю новими «Жигулями». Виростили великий хліб. На моє прохання бухгалтерія підготувала довгий список жниварів. Ну тобі весь наявний механізаторський склад. Як і планували, весь 850-гектарний лан пшениці дав на круг по 60 центнерів зерна. Та якого! Еліта або перша репродукція.

      Агрофірма «Лосинівська» — дослідне господарство, яким опікується Академія аграрних наук України, тому тут займаються і насінництвом.

      — Цього року, як ніколи, важко, — скрутно зітхає Іван Федорович. — Погода дуже нестійка, перепади. Люди працюють, не покладаючи рук. І я теж не в Христа за пазухою дрімаю...

      Трудовий колектив агрофірми, а це понад півтисячі працівників, регулярно одержує заробітну плату. Мають і з колективного поля зерно. Цьогоріч планують хліборобам виділити понад 850 тонн збіжжя по 18 копійок за кілограм. По два центнери зерна за пільговими цінами отримають і пенсіонери. А це бiльше тисячi осiб.

      Думаю собі: а як же все-таки утримався Мороз у сідлі? Як не змело його шквальними вітрами складного і багато в чому непевного часу? І конкретніше: адже він тому і вирізнявся, і став іменитим, що ще здавна користувався економічним важелем, тобто тим, що вигідно господарству і країні, іншими словами, виходив із реальних і неповторних особливостей своєї землі, свого місцеперебування і свого напряму господарювання. Він саме тому мав вступити і вступив у конфлікт із чиновницьким шаблоном і всілякими минущими, хоч і модними «перебудовами» і «реорганізаціями». А таки вистояв на своєму беззмінний голова Іван Мороз!

Михайло ЛОЗОВАН,

журналіст.