Медовий місяць

      Сьогодні, 19 серпня, в Україні відзначається День пасічника. По всій країні ярмаркуватимуть бджолярі, пригощаючи людей своєю продукцією. А напередодні професійної «солодкої» дати «УМ» завітала туди, де медом цікавляться не лише у свята, а й у будні — до Національного наукового центру «Інститут бджільництва ім. Прокоповича» УААН. Цікаво, що його територія зовсім не схожа на територію звичайної державної установи. Варто перетнути задушливу трасу і зайти за ворота Інституту, як потрапляєш у зовсім інший світ — з квітами, вуликами, вирізьбленими дерев'яними персонажами, музеєм і навіть новенькою церквою, освяченою минулого року у свято Спаса.

      «Тут у нас, як село. А яке ж село без церкви? Якщо церкви не було, то його називали «дєрєвня», — усміхається директор Інституту Леонід Боднарчук. Проте це сьогодні виблискує на сонці золота баня церкви і дивує багатством експонатів Музей бджільництва. А наприкінці 80-х років на цій території була... карантинна ферма, де тримали тварин, призначених для виставки досягнень народного господарства. «Ще у СРСР було прийнято рішення створити в Україні Інститут бджільництва. Бо наша держава входить у першу п'ятірку країн-виробників меду у світі. У СРСР був один Інститут бджільництва в Рязанській області, а в республіках були станції, організовані ще у 20-х роках минулого століття», — розповідає Леонід Боднарчук. Разом із колегами-однодумцями йому таки вдалося розчистити авгієві стайні ферми, корпуси якої стояли з вибитими вікнами та прогнилою підлогою, й розпочати нову сторінку в історії українського пасічництва. І сьогодні Інститут бджільництва — це маленький дивосвіт, де можна відчути як подих історії, так і побачити лабораторії, де вчені розробляють сучасні технології в бджільництві, зокрема й нові види лікувально-профілактичних препаратів та харчових композицій. На базі інституту діє Спілка пасічників та Асоціація апітерапевтів України, Національна асоціація пасічників України «Укрбджолопром», фонд Петра Прокоповича. Працює наукова бібліотека Інституту, в якій є ціла низка рідкісних видань з історії бджільництва, технології бджоловедення, переробки продуктів бджільництва. А також Україна є членом міжнародних організацій пасічників — Апімондії та Апіславії.

«Солодкі» сторінки історії

      Коли почалася історія бджільництва, точно не береться сказати ніхто. Ученими було знайдено бурштин — скам'янілий прозорий шматочок смоли, який налічує 15 мільйонів років. Колись у ньому навіки застигла бджола. На гробницях єгипетських фараонів висікали бджіл як символ зневаги до смерті та ідеал охайності. У Стародавньому Єгипті на стінах храмів і палаців зображували бджіл, вулики та посуд з медом і воском. Перші письмові відомості про бджіл і використання меду та воску датуються XII—XIV століттями до нашої ери. Грецький філософ Гомер змальовував використання меду і воску в домашньому вжитку, а в Аристотеля (V ст. до н. е.) описується життя бджіл, їх розведення і утримання.

      Україна здавна славилася пасічництвом. Монастирі, козацькі старшини та й простий люд тримали бджіл. З багатьох заморських держав численні каравани везли в Київську Русь найрізноманітніші товари і обмінювали їх на продукти бджільництва. Величезну роль відіграла тоді ця працьовита комаха у становленні української державності. Князь Ігор, після затвердження договору з візантійськими послами, разом з іншими дарами підніс їм віск, а його дружина Ольга — караван з 40 посудинами, що були наповнені медом і воском. «У давнину продукти бджільництва обмінювали на золото, срібло, дорогоцінні прикраси, шовк. За часів Візантії мед і віск були справжньою валютою. А пов'язано це було з тим, що в Україні здавна вміли виготовляти мед надзвичайно високої якості», — розповідає заступник директора Національного наукового центру «Інститут бджільництва ім. Прокоповича» УААН Сергій Бугера.

      Сама історія бджільництва розподіляється на декілька періодів. Спочатку існувало просто мисливство за дикими бджолами. Тоді бджоляр-мисливець знаходив у лісі дупла з бджолами і восени виламував гніздо, забираючи мед та віск, попередньо закуривши бджіл. Пізніше виникло так зване бортне бджільництво: пасічник видовбував у дереві штучне дупло (борть) і чекав, поки таке дупло не заселять бджоли. Згодом розвинулося колодне бджільництво — людина побачила, що необов'язково борть повинна бути видовбана в дереві, адже зручніше спочатку зробити дупло в колоді, а потім підняти її на дерево і закріпити там. А 1814 року засновник культурного бджільництва славетний український пасічник Петро Прокопович винайшов перший у світі рамковий вулик. Тепер пасічник міг підняти дашок вулика і подивитись, як працює матка, чи є там розплід, чи треба підгодувати комах і чи не завелися серед них шкідники. У різні історичні періоди в різних країнах люди робили вулики з соломи, глини, скла, металу тощо. Проте найпопулярнішою конструкцією залишається рамковий вулик із дерева.

      «Петро Прокопович став бджолярем відносно пізно — у 40 років. Але встиг зробити дуже багато. Він написав близько півсотні робіт, присвячених пасічництву, а 1827 року заснував першу Європейську школу бджільництва, де навчалися не тільки українці, а й посланці з інших країн», — розповідає президент Спілки пасічників України професор Леонід Боднарчук. До речі, шлях самого Леоніда Боднарчука у бджільництво досить цікавий. Свого часу він працював в Інституті зоології НАНУ і як дослідник комах об'їздив на кораблі «Академік Вернадський» Індійський і Атлантичний океани, побував на багатьох островах, зокрема й на Мадагаскарі. Однак каже, що навіть зібрані їхньою науковою групою понад п'ять тисяч видів комах під час наукових експедицій — це не настільки захопливий процес, як бджільництво. «До речі, багато моряків після плавання взялися за бджільництво. Бо мед, як і море, — це улюблена справа, що залишається на все життя», — каже Леонід Іванович.

Мед як ліки

      На сьогодні найбільша проблема бджолярів — це реалізація меду. Заготівельні організації, які існували колись, нині занепали. Тож Національний науковий центр «Інститут бджільництва ім. Прокоповича» УААН пропонує створити Будинки меду в кожній області України. «Ми звернулися до всіх облдержадміністрацій, але поки що тільки Харків відгукнувся і створив Будинок меду. Часто люди кажуть, що мед фальсифікований, запитують, як визначити, чи він справжній. Я відповідаю — справжній мед треба брати в пасічника, адже розфасований втрачає свої властивості», — каже Леонід Боднарчук.

      «Можливо, треба виробляти з меду якісь цукерки, медові «снікерси», щоб заохочувати дітей до споживання цього продукту?» — запитую президента Спілки пасічників України. «Я думаю, що з меду нічого не треба робити. Просто рекламувати його як продукцію, — відповідає Леонід Іванович. — Якось одна фірма назвала свою продукцію «Диво-мед». Я вважаю, що мед сам по собі — це диво. Адже це ще й ліки. Ми вважаємо, що в дитячих садочках і в молодших класах дітям повинні давати мед безоплатно. Держава має все-таки знайти гроші для того, щоб роздавати щодня дітям розфасований мед по 25—30 грамів. Адже японці, які пережили Хіросіму й Нагасакі, споживають мед та маточне молочко регулярно. Відомо також, що бджолиний пилок — це чудовий радіопротектор. Японія виробляє лише 7 тисяч тонн, а 30—40 тисяч тонн купує. А Україна виробляє 60—70 тисяч тонн меду на рiк, але його частина залежується в коморах у пасічників».

      Сьогодні в Україні, за статистикою, припадає 1, 2 кг меду на людину на рік — це друге у світі місце після Австрії. Але часто цей «середньостатистичний» мед люди «з'їдають» лише на папері, бо він зберігається в пасічника, який не може реалізувати свою продукцію. А тим часом і сам мед, і ще понад 30 лікувально-профілактичних препаратів бджільництва лікують десятки захворювань за умови регулярного вживання продуктів бджільництва. Всі знають про цілющі властивості меду, а також таких продуктів, як перга, маточне молочко, прополіс, віск.

      «Продукція бджільництва унікальна за кількістю макро- і мікроелементів, вітамінів, ферментів. Усім відомий мед має 300 складових речовин. Споконвіку він використовувався як харчова висококалорійна добавка. Існує такий напрямок, як апітерапія — лікування продуктами бджільництва. Починалася вона з лікування бджолоужаленнями, які застосовують при захворюваннях опорно-рухового апарату, але це треба робити під наглядом лікаря, бо можуть бути алергічні реакції, — розповідає заступник директора Інституту з наукової роботи Сергій Бугера. — Продукти бджільництва і самі по собі і в комбінації з фітопрепаратами значною мірою впливають на механізм обміну речовин в організмі. Тому що багато хвороб пов'язані саме з порушенням обміну речовин. Продукти бджільництва діють м'яко, це не хімічні препарати. Навіть повітря вулика, яке виділяє бджолина сім'я, має лікувальні властивості, і його можна використовувати для інгаляцій. Є спеціальне приладдя — робиться відвідний шланг від 3—5 вуликів, і цим повітрям можна дихати або в кімнаті, або в спеціальній масці при захворюваннях дихальних шляхів. Це дуже цілюще повітря. Можна дихати навіть над бджолиною сім'єю, але треба поставити сітку, щоб не було прямого контакту з бджолами».

Краплинка меду — це море праці

      Як відомо, бджоли — це дуже корисні і працьовиті комахи, проте іноді непередбачувані. Бджолам не подобається, якщо їх пасічник довго ігнорує і не зазирає до вулика — вони можуть після тривалої перерви розлютитися і вжалити його. А ще бджоли не люблять різких рухів та чорний колір — йдучи до них, треба обов'язково вдягти білий халат. І абсолютно нестерпними для цих створінь є сильні запахи. «Якщо коні потрапляли на пасіку — це було страшне. Бо коні ж спітнілі і якщо бджоли на них нападали, то жалили так сильно, що тварина могла загинути», — застерігає Леонід Боднарчук.

      Утім, трапляється, що люди наражаються на бджолині жала й добровільно, наприклад, коли починають науково вивчати таке поняття, як «агресія в бджільництві». «Мене бджоли жалили і дуже сильно, бо тема моєї кандидатської дисертації була присвячена бджолоужаленням. І технологія, яку ми розробили, потребувала досліджень вночі або в ранні години. Ми повинні були робити перевірки в режимі роботи бджіл і, хочеш чи ні, доводилося «отримувати» ужалення. Звісно, з часом організм звикає, з'являється імунітет до бджолиної отрути, хоча біль залишається, — зізнається Сергій Бугера і додає: так, мед — солодка продукція. Але для пасічника він не завжди солодкий, бо треба працювати в будь-яку погоду — і в спеку, і в дощ. Разом із пасічником працює бджолина сім'я. І якщо, коли набирається мед, десь впала його краплинка, ми думаємо — нехай, це ж лише крапля. Але скільки бджолиної праці в такій маленькій краплинці меду».

      До речі, в Інституті бджільництва є цікавий відділ — етології бджіл, тобто їхньої поведінки. «Багато людей вважають, що бджола — дуже розумна комаха і вона більше керується не інстинктами, а розумом. Але насправді тут більше діють інстинкти, наприклад, захист гнізда. У комах це закодовано на генетичному рівні. І так просто бджола, як правило, не жалить. Вона робить це тоді, коли її якось потурбували, якщо є загроза вулику. Якщо, наприклад, необережно витягнути рамку і роздушити бджолу, то цей запах спричинює у бджіл сигнал тривоги, вони починають злитися і жалитися. Якщо працювати обережно — вони не жалять. Іноді люди мирно працюють на полі, а бджоли летять за взятком і траса бджіл пролягає через це поле. Якщо люди стоять на заваді бджолам, то це може комах роздратувати і вони починають жалити, але таке трапляється рідко», — каже молодший науковий співробітник Інституту бджільництва Володимир Івченко.

      Загалом бджола — це унікальне створіння. І, до речі, між людиною і бджолою можна проводити безліч аналогій. «Робочі бджоли мають свої функції — вигодовування розплоду, перенос нектару, бджолиного пилку, підтримання температури, — розповідає Сергій Бугера. — Такої раціональності, логіки в діях, праці на одну мету, відповідальності в сім'ї, взаємозв'язку поколінь людському суспільству ще треба дуже багато вчитися. Тому що в житті бджоли все дуже раціонально».

ДОВІДКА «УМ»

      Щоб зібрати один кілограм меду, бджола повинна принести у вулик нектар до 150 тисяч разів. Щоб одержати 1 кг меду, бджола повинна пролетіти 360—460 тисяч кілометрів. Це відстань, що в 11 разів більша, ніж довжина земного екватора. У погожі дні бджола робить близько 13 вильотів, а при погіршенні погоди — 7 вильотів. За сприятливої погоди бджоли починають працювати дуже рано — з 4-ї години ранку і закінчують пізно ввечері, близько 21 години. За одну секунду бджола робить близько 400 змахів крильми. Швидкість польоту бджіл з вантажем (він може бути до 3/4 ваги самої бджоли) 15—20 км за годину, а без вантажу — 60—70 км за годину. Дальність польоту на відкритій місцевості — 4-5 км, на місцевості, покритій деревами і чагарниками — 11 км. На рівному відкритому місці бджола летить по прямій лінії на висоті 3—5 м від землі. Навесні в сильній сім'ї нараховується 20 тисяч бджіл, влітку 60—80 тисяч. Бджоли, народжені в березні, живуть до 35 днів. У червні — до 30 днів, у період головного медозбору — 28—30 днів, у вересні-жовтні 80—100 днів.