Сергій Дзинзирук: Чемпіон у боксі — стану чемпіоном у бізнесі

      Є поширеною думка, що спортсмени — народ невисокого інтелектуального рівня. Це стале твердження повністю розвіяв чемпіон світу з боксу за версією WBO у ваговій категорії до 70 кг Сергій Дзинзирук. На призначену зустріч він прийшов у накрохмаленій сорочці та добре випрасуваних штанах. Під час розмови ми були приємно враженi інтелігентністю, освіченістю та відкритістю співрозмовника. Отже, інтерв'ю вийшло на єдиному подиху.

На різних орбітах із Кличками

      — Сергію, ти тренуєшся у тому самому німецькому клубі — «Юніверсум бокс промоушн», де свого часу тренувалися брати Клички. Чи підтримуєш з ними стосунки?

      — Так, проте зараз спілкуюся менше, на жаль. Раніше разом у клубі тренувалися, тому й частіше бачилися. Нині обертаємося на різних орбітах. Віталик пішов у політику й постійно зайнятий. Вова також у роз'їздах. Але й нині телефонуємо один одному, вітаємо з днями народження та перемогами.

      — Коли востаннє зустрічалися?

      — Останній раз... У Києві була якась прес-конференція, де були присутні Клички. Це було десь рік тому — там і бачилися.

      — Брати створили промоутерську компанію. До себе не кличуть?

      — Річ у тім, що «К2» працює лише на них, тобто на промоцію самих братів. Вони не набирають боксерів, а зосереджуються на розкручуванні власних імен у боксі. Тепер — лише Володимира Кличка.

      — А коли в тебе закінчується контракт із клубом «Юнiверсум бокс промоушн»?

      — Угода мала скінчитися цього року. Проте ми вирішили не чекати, коли сплине її термін і підписали контракт з клубом ще на два роки. Наша співпраця триватиме до 2008 року включно, а далі буде видно.

      — На твій погляд, чи не затягнули із завершенням своєї спортивної кар'єри Володимир та Віталій Клички? Можливо, варто йти з рингу одразу після здобуття чемпіонського поясу?

      — Коли боксер стає чемпіоном, гонорари одразу зростають. До цього звання спортсмен проходить довгий тернистий шлях. Тож, отримавши заповітний пояс, хочеться ще трохи побоксувати, відстояти свій титул. Гадаю, що Віталик все зробив вчасно, він молодець. А Вова, я вважаю, ще всім доведе, що він — найсильніший серед «супертяжів».

«Технар Дзіні»

      — Можеш повідати про свої сильні і слабкі сторони?

      — Головним вважаю техніку, а не силу. Хтось вважає це продовженням моїх переваг, хтось — недоліком. За це вболівальники і називають мене «технар Дзіні». Але, відкидаючи скромність, відзначу, що мій послужний список — 32 перемоги у 32 боях і при цьому 22 нокаути — говорить сам за себе.

      — Твій контракт із «ЮБП» мiстить якiсь заборони, наприклад, займатися екстремальними видами спорту?

      — У контракті нічого такого немає. Мені лише заборонено рекламувати будь-які товари без відома цього боксерського клубу. Також не можу брати участь у шоу без дозволу «Юніверсал бокс промоушн». Що стосується свого здоров'я, то кожний спортсмен, особливо професіонал, повинен розуміти: якщо в нього буде травма, то він не зможе боксувати. У такому випадку дія контракту буде призупинена.

      — Клички розпочинали боксерську кар'єру з «Юнiверсум бокс промоушн», а потім перебралися до США. Ти не хотів би теж змінити клуб?

      — Клички досягли такого рівня, коли вони самі можуть себе просувати, самостійно домовлятися про свої поєдинки. На жаль, нам такого сягнути важко. Боксерові потрібен промоутер, клуб, який буде для нього організовувати двобої. Від інших клубів пропозицій я не отримував. До того ж вважаю, що «Юніверсум» — найсильніший клуб у Європі. І якщо постане питання про зміну клубу — то лише на американський.

      — Кажуть, в Америці жорсткіший підхід до боксу?

      — У кожній країні існують свої традиції й правила. Але до цього треба бути готовим — вважаю, що боксувати можна в будь-якій країні світу.

      — Чому в Україні професiйний бокс хоча й розвивається, проте перебуває не на такому рiвнi, як в Англiї чи Нiмеччинi?

      — У колишньому СРСР найбільшого розвитку та популярності набув аматорський бокс, якому й придiляли всю увагу. Зрештою, як таких професіоналів не було взагалі. Хоча останнiм часом в Україні професійний бокс почав завойовувати увагу телебачення i преси, думаю, наша країна ще не готова переключитися лише на нього. Йде розвиток, але дуже повільний. З одного боку, люди проводять бої, виборюють пояси, а з іншого — вийти на високий рiвень тут досить складно. Передусім потрібні капiталовкладення. Гадаю, що переважна більшість українських боксерів-професіоналів із радістю тренувалася б на Батьківщині, якби були створені належні як матеріальні умови, так і для тренувального процесу.

«Хочу побудувати спорткомплекс»

      — Зараз спортсмени вдало поєднують кар'єру у спорті та власний бізнес. Одні створюють клуби та фонди свого імені, інші — тримають ресторани, ювелірні крамнички абощо. А ти. Сергію, плануєш зайнятися бізнесом?

      — Так. І вже отримую багато пропозицій. Увесь свій вільний час присвячую тому, щоб дізнатися щось нове в цій галузі. Адже розумію, що боксом я займатимуся не все своє життя ще рік-два — і потрібно буде шукати іншу роботу. Тому, не очікуючи того моменту, я вже зараз готую платформу.

      — А чим ти хотів би займатися?

      — Ми з одним товаришем плануємо побудувати спортивний комплекс, в якому були б боксерський зал, готель тощо. Хоча надходили й зовсім інші пропозиції.

      Зараз ми відкриваємо клуб імені Сергія Дзинзирука. Хочеться підтримувати здібних хлопців не лише морально, а й матеріально. На це теж потрібно витратити чимало часу.

      — Тобто ти своє подальше життя все одно хотів би пов'язати зі спортом?

      — Однозначно. Мені хочеться й після завершення кар'єри професійного боксера займатися спортом. Якщо наступні два роки будуть вдалими для мене, то ще деякий час побоксую. Проте, гадаю, надто затягувати із завершенням боксерської кар'єри не варто.

      — Чи плануєш залучити брата у власний бізнес?

      — Так, думаю, що перетягну його до себе, щоб вести бізнес разом. Адже в такій справі необхідні надійні люди, на яких можна покластися.

      — А чим зараз він займається?

      — Старший брат Олександр працює в тепличному господарстві у Броварах. Так само, як і батько Олександр Миколайович та мама Ганна Федорівна. До речі, саме брат привів мене у бокс. Спочатку він із друзями відвідував секцію, а якось приніс додому боксерські рукавички. Мені стало цікаво, і я теж вирішив піти з ним на тренування. А захоплення з часом переросло у професію.

«Тато, бах-бах!»

      — З твого дозволу повернемо від боксу до особистого життя. Як ти познайомився із майбутньою дружиною?

      — Ми жили по сусідству в Броварах. Спочатку спілкувалися, товаришували, а вже потім дружба переросла в тісніші стосунки. Деякий час ми зустрічалися, а згодом вирішили пожити разом, тобто громадянським шлюбом. Коли вже перевірили свої почуття — офіційно розписалися. Зараз у нашій сім'ї росте донечка, якій 21 серпня виповниться три роки.

      — Чим лицар рукавички підкорював свою кохану?

      — Як і всі хлопці, залицявся, піклувався про неї, дарував квіти, подарунки. Намагався з кожної поїздки привозити Олені гарні сувеніри.

      — А чим займається дружина?

      — Нині вона домогосподарка. Оскільки ми змушені постійно курсувати між Україною й Німеччиною, то можливості займатися чимось серйозним просто немає. Адже будь-яка робота потребує постійного місця проживання. Наразі Олена виховує нашу доньку, а я працюю.

      — Як дружина ставиться до твоєї роботи? Вона дивиться твої поєдинки?

      — Коли ми познайомилися, я вже був боксером. Олена була готова до цього. Вона намагається якомога частіше відвідувати мої поєдинки, та виходить це не завжди. Коли вона дивиться бої, то хвилюється, підтримує, переживає за мене, за що я їй дуже вдячний.

      — А донька ще не ходить разом із мамою на боксерські турніри?

      — Ні, за своїм татком вона стежить по телевізору. «Тато, бах-бах», кричить, радіє. У свої три рочки вона знає, що таке бокс, хоча, напевно, не усвідомлює цього до кінця.

      — Я так зрозуміла, що в такий спосіб привчаєш дитину до спорту?

      — Так, потихеньку залучаю (посміхається). Хоча, думаю, будь-який спортсмен не надто прагне, щоб його діти займалися спортом професійно — дуже важка ця місія.

Чемпіон із боксу ганяє на карті й вирощує квіти

      — Де зазвичай святкуєте перемоги?

      — Уже в Україні. Прилітаю до Броварів й дозволяю собі трохи розслабитись з друзями. Які напої при цьому ллються? Пиво. Під шашличок. Горілку зовсім не вживаю, зрідка вино. До речі, перевагу віддаю не німецькому, а українському пиву — підтримую вітчизняного виробника.

      — Кажуть, що Дзинзирук — чемпіон Броварів із картингу.

      — Дійсно, у моєму місті не так давно відкрився картинг-центр, тож я там іноді ганяю з друзями. Але перемагаю їх тому, що в мене є досвід проходження трас картингу. Пам'ятаю, навіть якось змагався на НСК «Олімпійський». Та й на своїй машині люблю насолоджуватися відчуттям швидкості.

      — А ще, знаємо, в одного з кращих боксерів планети незвичне хобі — збирати кімнатні квіти.

      — Я в цьому нічого дивовижного не бачу. Думаю, кожна людина має слабкість перед красивими речами. Я захопився домашніми рослинами під час виступів за олімпійську збірну України. Купував їх, розсаджував, обмінював. За три роки моя колекція налічувала більше тридцяти видів квітів. Дійшло до того, що друзі мою кімнату прозвали оранжереєю. Шкода, що потім моє захоплення поступово зійшло нанівець — я перейшов у професіонали і поїхав виступати за англійський клуб «Панікс промоушн». У Великій Британії мені було не до квітів, а до України я приїжджав рідко. Спочатку обов'язки з догляду за рослинами лежали на плечах тоді ще нареченої Олени. Але потім я став забирати Оленку до себе в Англію, і доглядати за ними стало нікому. Отже, домашні квіти зараз в моєму житті залишилися лише красивим епізодом. Але я не виключаю можливості, що в майбутньому повернуся до цього хобі знову.

      — У тебе є велика життєва мрія?

      — Заробити на просторий дім, куди привезти більше дітей. Чи згодна на таке дружина Олена? Хто її питатиме! (сміється).

ДОСЬЄ «УМ»

Сергій Дзинзирук

      Народився 1 березня 1976 року в Броварах Київської області.

      У 1985 році розпочав кар'єру у любительському боксі. Провiв 220 поєдинкiв, у яких отримав 195 перемог. Срібний призер чемпіонату світу 1997 року та чемпіонату Європи 1998 року. Дебют на професійному рингу відбувся 4 лютого 1999 року. Провів 32 поєдинки, здобув 32 перемоги (22 — нокаутом).

      Інтерконтинентальний чемпіон світу WBO (2003), чемпіон Європи EBU (2004). Нині діючий чемпіон світу за версією WBO у першій середній вазі (до 69,855 кг).

      Тренується в Гамбурзі (Німеччина) у клубi «Юнiверсум бокс промоушн».  Тренери: Олександр Поліщук (Україна) та Міхаель Тімм (Німеччина).

      Прізвисько — Рейзор («Бритва»).

      Зріст — 183 см, вага — 68 кг.

      Одружений. Дружина — Олена. Виховують трирічну донечку Катерину.

      Мріє зустрітися у рингу зі своїм боксерським ідолом — Оскаром Де Ла Хойєю.