Тижнів два у пеклі

16.08.2006

      Звечоріло. Лежу на балконі в гамаку і дивуюся, як це йому, в'язаному-мотузяному, ще хочеться хилитатися, мене гойдати? Звідки сили? Мені ж ліньки навіть рушника поміняти — той весь мокрий, бо ж піт «мігрує» з чола нижче, капає з носа, з... Та що там перераховувати — звідусіль ледь не струменить!.. Запаси пива у холодильнику вичерпалися давно. Стривай, а чому? Чому холодильник уже «не бурчить на спеку»?

 

      Допетрався, коли в голові на мить просвітліло: це ж кляті енергобарони ще напередодні знеструмили весь мікрорайон, і кондиціонер, полегшено зітхнувши, також завмер. Аж відучора. Ну полаявся тільки-но з господарями рубильника. І що? Електромонтер-ремонтник, колупаючись в якихось дротах і вилках, лише розсекретив ситуацію: «Обладнання цієї трансформаторної ще царське, тому не витримує ваших «кондиків». Начальство каже, що треба тарифи підняти — тоді, може, гроші на нову будку і знайдуться». Знову підняти? Та ж при собівартості кіловата менше п'яти копійок з «маленького українця» вже здирають учетверо більше! З бідніших по нитці — багатшому зайва сорочка (читай: «Мерседес» чи путівка на Канари)? У нашій неньці Україні від рудих, помаранчевих, синіх толк один: прем'єри злітають один за одним, а за ними — і кляті тарифи. Люд зневірився в усьому; розумніші повикидали всякі партквитки і бігають до клубу «політичних дальтоніків». Чи й собі записатися?

      Зиркнув на небо — сонце давно по той бік Землі; розпечене ж місто ніяк не може видихнути з «легень» жар, якого наковталося упродовж дня, і я відчуваю, як гаряче повітря-нахаба, побіжно гвалтуючи моє тіло обіймами, пхається у відкриті навстіж балконні двері. Чи й завтра буде таке пекло? Удень Азовське море ледь не кипить — плюс 28!

      Заглянув до Книги рекордів Гіннесса. На 64-й сторінці читаю: «13 вересня 1922 року. Лівія, Ель-Азізія: плюс 58 за Цельсієм»; «10 липня 1913 року. США. Каліфорнія, Долина Смерті: плюс 56,7 за Цельсієм». Аж здригнувся від отого — «Долина Смерті»! Жаль, що температурні максимуми не вперше уподобали і без того бідолашну Україну. Синоптики підтвердили моє припущення: 7 липня 1996 року саме на Запоріжжі було зафіксовано найвищу в Європі температуру — плюс 38! Рекордні ж для нашого регіону плюс 39 за Цельсієм були зафіксовані 11 липня 1947 року.

      Проводжу аналогію: 7 серпня 2006 року, Бердянськ. 21.00. Що там на термометрі? «Лише» +30? Отже, було в наших краях ще «пекліше»! Радо виставляю цю приємну новину на «домашній бартер» — і дружина клюнула (Риба ж за гороскопом!): налила окропу, занурила пакетик зеленого чаю. «Підсолодивши» послугу докором: «Пивом заливаєшся... А в Бухарі що пив? Забув пораду свого Шухрата». Згадав: колега-узбек рятував мене від 45-градусної азійської спеки винятково гарячим зеленим чаєм без цукру.

      П'ю. Вибиваючи «клин клином», тішусь прогнозом синоптиків: за кілька днів спеці хана! Он навіть у Південній Африці сніг випав! Африка... Зиркнув на себе в люстерко — негри б за свого прийняли! Якщо Африка — Чорний континент, то ще тиждень-другий спекотливого пекла — й українське Приазов'я може стати його філією. Чи навпаки...

      Опівночі вирішую: знову під холодний душ, доки і за воду тариф не «оптимізували»! А завтра, дивись, Бог змилостивиться і дасть новий, прохолодніший, день!