Ювілей шахтарського характеру

      11 жовтня 1996 року Рінат Ахметов після річних роздумів таки дав згоду на те, щоб стати президентом футбольного клубу «Шахтар». Тоді команда скромно святкувала 60-річчя (у 1936-му вона народилася під назвою «Стахановець»). Ювілейний мотив, як бачимо, було закладено з самого початку «ери Ахметова». Рінат вирішив перемагати киян — у футболі, бізнесі, політиці — і зробив це. І недарма підгадав відзначення 70-річчя «Шахтаря» саме на ці дні. Адже саме зараз донеччани перебувають на піку емоцій, пов'язаних із поверненням їхнього лобі у верхи виконавчої влади в Києві. Тож маємо «два в одному»: Донецьк вшанував «Шахтар» не просто як футбольний клуб, а ще й як один із важливих важелів відомого місцевого патріотизму. «Донецькі» святкували не просто ювілей футбольного клубу, а «День перемоги» на усіх фронтах. Недаремно Йосип Кобзон виглядав логічно з цією піснею — про «день, який порохом пропах», — наприкінці суботнього концерту на стадіоні «Шахтар».

      Співали не тільки російськомовний Кобзон, україномовний Пономарьов та інші естрадні зірки. Співав ще i Прем'єр-міністр Віктор Янукович (суто донецьку пісню «Спят курганы темные»). І децибели публіки, яка вітала Януковича, були значно потужнішими, аніж емоції в момент оголошення Ріната Ахметова «почесним громадянином Донецька». До честі президента футбольного клубу, він розуміє, що одних капіталовкладень для здобуття народної любові недостатньо, бо таки сказав до людей: «Без вас усього цього не було б. Це ваша нагорода». А в документальному фільмі відомого режисера Василя Пічула «Донецьк  і його команда», прем'єра якого відбулася в рамках ювілейних урочистостей, Ахметов додав: «Відібрати «Шахтар» — це все одно що вирвати в мене серце без наркозу».

      Суть усіх успіхів Донецька — у характері, про який уперше заговорили у 1961—1962 роках, коли футбольна команда гірняцького краю двічі поспіль взяла Кубок СРСР. Могла отримати його на довічне зберігання, але виграти у 1963-му в московського «Спартака», за словами  тренера Миколи Кривенка, «не дали».

      Важко пояснити, в чому ця особливість. Для цього потрібно, мабуть, зрозуміти, що таке робота в шахті, коли третину свого життя не бачиш сонця, коли щодня ризикуєш, виконуючи план з видобутку вугілля. Зрозуміти, що після цього футбольна команда була своєрідною віддушиною від суворої реальності. Чи могли гравці різних поколінь «Шахтаря», котрі як аматори були «приписані» до шахт, виходити на поле і грати без характеру? Ні. Цими днями один із почесних гостей досить точно сформував сутність донецького уболівання: місцевий глядач може пробачити технічні, тактичні помилки, навіть поразку, але не відсутність характеру. Тож можна стверджувати, що й тричі відібране у київського «Динамо» вже в незалежній Україні «законне» чемпіонство — це теж заслуга мешканців пролетарського міста...

      З поваги до донбасівців-гірників «другу серію» святкового концерту в неділю Рінат Ахметов скасував з огляду на трагедію на шахті «Суходольська-Східна».

ФАКТИ ЮВІЛЕЮ

      — У готельному комплексі «Вікторія» почесний знак «За заслуги перед клубом» II ступеня вручили легендарним гравцям «Шахтаря» Віктору Грачову, Юрію Дегтярьову, Віктору Звягінцеву, Сергію Ященку, Михайлу Соколовському, Віктору Кондратову, Ігорю Петрову, Володимиру П'яних та багатьом іншим ветеранам.

      — Фахівці з геральдики розробили орден I ступеня з використанням золота та діамантів тренерам «Шахтаря» усіх років. Відзнаку одержали Олег Базилевич, Юрій Захаров, Мірча Луческу, Віктор Носов, Віктор Прокопенко, Валерій Яремченко, Михайло Калінін, Невіо Скала (італієць теж був гостем свята). Володимир Сальков, Анатолій Коньков, Анатолій Бишовець і Бернд Шустер теж стали кавалерами ордена, але приїхати не змогли, тож отримають витвір ювелірного мистецтва пізніше.

      — Новий міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб вручив знаки «Шахтарська слава»  Рінату Ахметову, Сергію Ященку, Віктору Грачову та Юрію Дегтярьову.

      — Артемівський завод шампанських вин випустив сім 6-літрових пляшок, кожна з яких символізувала 10-річчя в історії клубу «Шахтар».

      — Привітання від Президента України Віктора Ющенка зачитав заступник голови СП Маркіян Лубківський.

      — Бюджет документального фільму «Донецьк і його команда» Василя Пічула (автора  нашумiлої стрiчки «Маленька Віра») — 30 тисяч доларів. У вересні він з'явиться на телеекранах та DVD.

      — Олексій Бабешко та його син Андрій підготували унікальний довідник «Хто є хто. «Шахтарю» — 70 років», в якому містяться статистичні дані про всіх гравців команди з 1936 по 2005 роки. Навіть тих, хто зіграв в «основі» бодай один матч.

      — Від душі на святі «Шахтаря» співали: Ігор Ніколаєв, Ірина Алегрова, Олександр Пономарьов, Тамара Гвердцителі, Софія Ротару, Йосип Кобзон, Валерій Леонтьєв. На базі в «Кіршах», де відбулася VIP-вечірка, — Валерій Меладзе, Жасмін, групи «Динаміт» та «Діти Фіделя».

      — Своєрідний  реквiєм, коли на двох екранах ішли титри з прізвищами всіх футболiстів-гірників, які вже померли, на роялi зіграв композитор Ігор Крутой. Стадіон запалив заздалегідь роздані запальнички.

      — Бразилець Елано, який не розумів більшості вітальних текстів, після концерту так висловив  свої враження: «Ми в такому стані, що якби вийшли зараз проти «Легії», від неї залишилися б одні спогади».