Безчестя мундира

      Для дружної родини Кулєшових 7 серпня ніщо неприємностей не віщувало. Скоріше навпаки — брат Наталі Володимирівни відзначав день народження. Отож вирушили до нього усі разом — чоловік, двоє чотирирічних синочків — близнюки Даня та Женя,  батьки. Хоча Євгенія Петрівна та Володимир Олександрович і мешкали неблизько — у приватному секторі, нагоди побувати на іменинах сина вони пропустити не могли. Гуляли майже до десятої вечора. Щоправда, чоловік Наталі Володимирівни поїхав раніше — того дня він працював у нічну зміну. Тому поверталися вже без нього. Висадилися з маршрутного мікроавтобуса на 17-му кварталі, трохи пройшлися по вулиці 23 лютого, де мешкає Наталя Володимирівна з родиною. Гуртом стали переходити дорогу. Час уже був пізній, транспорту по проїжджій частині рухалося мало. До того ж вулиця 23 лютого — досить широка, що для Кривого Рогу звично. Отож і розминутися автомобілям iз пішоходами нескладно. Як би там не було, переходити дорогу вони стали без будь-яких задніх думок.

      — Автомобіль, що мчав із несамовитою швидкістю, я помітила боковим зором, — згадує тепер Наталя Володимирівна. — Навіть глянути  як слід не встигла. А він мчить просто на нас. Якимось дивом я встигла смикнути на себе Женю, котрого вела за руку. Батька ж, матір та Даню вже побачила лежачими на асфальті непорушно. Найбільше дісталося дідусеві — йому навіть ногу відірвало по коліно. Стали сходитися люди. Про три трупи, чую, шепочуться. «Які три?! — обурилася я вголос. — Дитина повинна жити!». Бо перед цим хтось помацав пульс у Дані і пересвідчився, що він ще живий, тоді як батьки ознак життя не подавали. У лікарні, куди Даню доставили, теж вселили надію — хоч і довелося йому видалити селезінку, медики стверджували, що люди живуть і без неї. Щоправда, застерігали щодо великих коштів на лікування. «На будь-які кошти ми згодні, аби тільки ви його врятували», — я їм заявила. Проте врятувати Даню не вдалося...

      Близнята в Кулєшових з'явилися на світ семимісячними — спершу Женя, а потім і Даня. Важили вони всього-на-всього 1 200 та 1 400 грамів. Тому довелося докласти чималих  зусиль для того, щоб їхні організми зміцніли. Даню виписали раніше, і за ним певний час доглядала бабуся. Відтоді Євгенія Петрівна з хлопчиком спілкувалася якось більше, аніж з його братиком. Не дивно, що й дорогу переходили разом. Як виявилося, востаннє в житті...

      Женя з братиком були нерозлийвода. Зараз  він ще не спроможний збагнути, що Дані  немає. Весь час запитує, коли він з'явиться. І про бабусю з дідусем — теж.

      Коли до криворізької міської лікарні № 8 привезли ще живого Даню, майже водночас сюди доставили і двох співробітників міліції, теж збитих автомобілем марки «Ауді». Проте швидко з'ясується, що зловмисник був один і той же. Співробітники Державної служби охорони 25-річний Олександр Бібік та 38-річний Володимир Дзюба відгукнулися на сигнал про незначну дорожньо-транспортну пригоду на тій же вулиці 23 лютого. Коли ж переходили дорогу, були збиті невстановленим на той час автомобілем «Ауді», який мчав на шаленій швидкості, навіть не подумавши зупинитися. Бібік дістав відкритий перелом лівої гомілки, а Дзюба — закритий перелом лівого стегна. І хоча їхні життя поза загрозою, не виключено, що отримані ушкодження не дозволять чоловікам продовжувати службу в міліції.

      А через декілька хвилин та ж «Ауді» налетіла на родину Кулєшових-Зегер, теж навіть не намагаючись зупинитися. Удар об людські тіла виявився настільки сильним, що в авто відлетів бампер із номерним знаком. Озброєний міліціонер, який тут же нагодився, наполегливо намагався затулити знак ногою. Це присутніх розізлило до нестями. «Стріляй! Мені вже втрачати нічого!» — несамовито закричала Наталя Кулєшова. Зрештою, міліціонер здався і багато хто записав цей номер.

      Уже наступного дня хижий «Ауді» був знайдений в одному з гаражно-будівельних кооперативів.

      — Трохи згодом працівники міліції виявили і власника іномарки — колишнього працівника районної прокуратури, котрий перебував у стані алкогольного сп'яніння, — розповів старший інспектор групи громадських зв'язків Криворізького міського управління МВС Петро Сердюк на сторінках місцевої газети «Червоний гірник». — Він у категоричній формі заявив, що не причетний до автотрагедій. Зазначив, що його машину нібито напередодні викрали невідомі. Тут логічно виникає запитання: а потім що, на місце в гараж поставили?

      Коли я прибув до Кривого Рогу, у місті вже не існувало таємниці щодо прізвища «колишнього працівника». Йшлося про заступника прокурора Тернівського району Олександра Коропа. Однак ця інформація виявилася не зовсім точною. Як повідомив прокурор Тернівського району Федір Кирієнко, Олександр Короп дійсно працював під його орудою, але на посаді старшого помічника прокурора району. Звільнився він за власним бажанням 4 (!) серпня 2006 року. Проте у Кривому Розі, мені здалося, цьому не вірить ніхто. Бо люди знають, як подібні речі робляться «заднім числом». Ті ж, хто Коропа знав, теж не можуть збагнути, як би він міг ні з того ні з сього звільнитися з органів прокуратури, коли в очах багатьох сприймався за цілеспрямовану людину в будівництві власної кар'єри. Принагідно Федір Кирієнко повідомив, що розслідуванням обставин трагедії займається Управління внутрішніх справ Дніпропетровської області. Коли ж я зателефонував і туди, то там здивувалися — мовляв, міліція не може займатися справою, в якій замішаний працівник прокуратури. З іншого боку, цей працівник уже «колишній». А «заднє число» його звільнення ще треба довести. Отож явно проглядається замкнене коло, в якому комусь хочеться зберегти честь мундира.

      Коли вже цей матеріал був підготовлений до друку, мені зателефонула Наталя Кулєшова, котра повідомила, що з міської прокуратури їх направили до міліції. Отож і їм, потерпілим, це замкнене коло теж запропонували. Про те ж, що сталося насправді, ніхто офіційно повідомити не наважується.