Старт двох українських представників у другому за рангом єврокубковому турнірі з двох нульових нічиїх мало кого здивував. Попередні ігри «Чорноморця» та запорізького «Металурга» в національній першості — поразки від грандів та безбарвна нічия в очному протистоянні — не додавали вболівальникам підстав для оптимізму. Бронзовий призер чемпіонату та фіналіст Кубка в нас — це, як правило, своєрідні «каліфи на годину», які стали умовно кращими серед інших нестабільних українських клубів. Якщо не брати до уваги пристойний вихід на євроарену «Дніпра» в попередні роки, в інших випадках амбіцій нашим клубам вистачає хіба на боротьбу за «єврозону» в чемпіонаті України. Це така своєрідна мотивація упродовж сезону для деяких «середняків». Коли ж вони здобувають омріяну путівку, виникає питання, з чим конкретно ці команди вийдуть на поле, щоб презентувати країну? Виявляється, зі звичайним рівнем української «посередності» ми не можемо претендувати навіть на те, щоб упевнено переграти таких самих польських та навіть молдовських «середняків». А це і свідчить про реальний рівень чемпіонату, де є «Шахтар» та «Динамо», котрі забезпечують країні пристойне місце в рейтингу УЄФА, та решта команд, котрі виконують роль баласту.

Останнім часом у багатьох видах спорту нашим спортсменам на різних змаганнях дедалі частіше не вистачає одного-двох кроків до п'єдесталу, ніж щастить здобути медаль. Втрату цих «секунд і сантиметрів» слід шукати в тому, що обдарованість у атлетів і тренерів, як і раніше, на рівні, а в організаційному плані потрібне вдосконалення. У Гетеборзі на чемпіонаті Європи четвер став для українських легкоатлетів «днем четвертих місць».