Прізвище колишнього помічника начальника Управління «К» СБУ Валентина Крижановського широкій громадськості стало відоме минулого року, коли він звинуватив голову СБУ Ігоря Дріжчаного у контрабанді бракованого гафнію до Китаю, спробі заволодіти 435 мільйонами доларів з рахунків Павла Лазаренка та низці інших злочинів. «Подільником» голови СБУ він назвав ще й заступника Генпрокурора Віктора Шокіна. Одразу після цього у Крижановського стріляли у центрі Києва, а через кілька днів він зник із військового госпіталю, в якому лікувався. I ось нещодавно полковник знову «сплив» — цього разу в російській Твері, у СІЗО. Його мали екстрадиювати до України, де проти нього порушено вже три кримінальні справи, але натомiсть Крижановський отримав російське громадянство i став недосяжним для каральної системи України. Ганьба для держави, адже співробітник вітчизняних спецслужб, який знає чимало таємниць, просив політичного притулку в РФ через... переслідування i порушення прав людини в Україні! Принаймні так він сам стверджує. СБУ вважає таке рішення Росії щонайменше не дружнім.
Тим часом навколо постаті Крижановського виникло чимало міфів та легенд (шпигун, зрадник, контрабандист, друг мафії), які він до цього часу не спростовував, бо у вигнанні та у СІЗО не мав такої можливості, тоді як його опоненти не довели протилежного, бо ніяких доказів не мають. Якщо не вважати такими окремі припущення анонімних фахівців та інформацію СБУ, не закріплену вироком Феміди. «Україна молода» не ставила за мету відбілити чи, навпаки, ще більш очорнити імідж полковника. Хто він насправді, судити читачам. Цікавою була його позиція. Тим більше, що інтерв'ю Крижановського нашій газеті стало не лише ексклюзивним, а й узагалі першим в його біографії. Інше скандальне інтерв'ю «Известий» нібито з ним він називає «фальшивкою». З Валентином Крижановським ми зустрілися майже конспіративно, в одному з московських готелів. Після СІЗО він помітно схуд, але оптимізму не втрачає. «УМ» приємно вразило бажання російськомовного полковника спілкуватися саме українською, за вісім місяців російського «вигнання» — це була перша для нього можливість почути рідну мову.
«Я не просив притулку в Путіна»
— Валентине Вікторовичу, пропоную вам «гостру» розмову, тому що за вашої відсутності в Україні існує чимало суперечливих думок. Від вашого імені іноді говорили лише адвокати, дружина, але відносно вас існує ще чимало таємниць, принаймні за останні півроку. Отже, тепер слово вам. Запитання перше: громадянином якої держави ви зараз є?
— Громадянином двох держав — Росії i України. Пояснюю: ще 30 червня 1994 року, коли я прибув в Україну, мені одразу поставили печатку військової частини i штамп «Громадянин України», бо тоді ні в кого з військовослужбовців паспорта не було. Потім я дізнався, що процедуру отримання громадянства треба пройти по закону — то був певний лікнеп на той час. Восени 1994-го отримав громадянство, хоча багато хто казав, що не варто відмовлятися від російського громадянства i багато військових тоді так i робили про всяк випадок. Але ж я народився в Україні i приїхав їй служити.
— Це після закінчення Московської військово-дипломатичної академії?
— Так. Я ніколи не приховував мотивів. У мене залишилися батьки у Вінницькій області, а я молодший, хотів бути поближче, бо брат рідний — у Волгоградській області.
— Але ж громадянство РФ ви отримали місяць тому i дуже несподівано. Принаймні в Україні чекали на вашу екстрадицію. Чому вас урятував нібито сам Путін?
— Це лише пишуть, що громадянство мені особисто надав Путін за якимось особливим механізмом. Це все дурня. Я не писав Путіну, дружина просила політичного притулку для мене. Приїжджала двічі у Твер, один раз у Москву, не знала, де я, що зі мною, лише потім i сказали їй: у Твері «сидить». Але побачення не дозволяли. Продемонструю вам документ — Постанову прокурора Центрального району Твері, молодшого радника юстиції Бекетова про відміну щодо мене запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Ви знаєте, у квітні мене російські правоохоронці затримали у Твері, після чого я опинився у місцевому СІЗО. Але... (читає постанову російською) «По заключению Федеральной миграционной службы России от 22.06. 2006 г. Крыжановский В. В. признан гражданином Российской Федерации на основании требований ч.1 ст.13 Закона РФ от 28.11.1991 г. № 1948-1 «О гражданстве Российской Федерации» и ст.3 Постановления Верховного Совета РФ от 17.06.1993 г. № 5206/1-1 «О введении в действие Закона РФ «О внесении изменений и дополнений в Закон РСФСР «О гражданстве РСФСР».
Це тому, що я служив i вчився у 80-х — на початку 90-х у РРФСР. Та й узагалі, за новим законодавством РФ, усі громадяни колишнього СРСР можуть стати її громадянами у прискореному порядку. Виняток — реєстрація у Москві та Санкт-Петербурзі. Відверто кажучи, в мене в Україні — сім'я i багато родичів, я хочу повернутися в Україну i я повернуся. Як тільки складеться сприятлива ситуація.
«Дріжчаного i Шокіна ми ще побачимо в Макошино!»
— Якою має бути ця ситуація?
— Ситуація одна: коли зі своїх посад у СБУ та Генпрокуратурі будуть зняті Дріжчаний, Шокін.Тільки їх знімуть, я обов'язково повернусь. Думаю, що до їхньої «діяльності» є чимало претензій у багатьох чесних офіцерів силових структур, i ми все ж таки побачимо їх у Макошино («червона зона» для колишніх правоохоронців, що вчинили злочини, на Чернігівщині. — Ред.), де їм i місце. Окремі люди, які оточують Президента Ющенка, мабуть, просто не доповідають йому правдиву інформацію. Але мені приємно, що ви, журналісти, не боїтеся писати правду.
— Але ж російське громадянство фактично врятувало вас від кримінальної відповідальності в Україні. Чому Росія пішла на це?
— Не від кримінальної відповідальності, а від незаконних переслідувань з боку злочинців у погонах. Дійсно, законодавство РФ, як i всіх інших країн, виключає можливість видачі своїх громадян іншим державам, тож Генпрокуратура РФ відмовила Генпрокуратурі України у задоволенні подання про мою видачу для притягнення до кримінальної відповідальності. Ось дивіться: «Учитывая, что экстрадиционная проверка в отношении Крыжановского окончена, данных о том, что он на территории РФ совершил преступление, не имеется.. отпала необходимость дальнейшего его содержания под стражей». До речі, в іншому документі, листі на моє ім'я, теж від 10 липня, прокурор Бекетов роз'яснює, що паспорт громадянина РФ я можу отримати, звернувшись до територіального управління ФМС за місцем реєстрації. Але паспорта з двоглавим орлом я ще не отримав i так бачу, що мені не поспішають його робити. Зареєстрований я зараз у Твері, де поки що наймаю квартиру, щоб отримати паспорт. А згодом переберуся в Москву. А може, i до Санкт-Петербурга...
Піду в політику, потрібні гроші
— Кажете, що живете надіями повернутися в Україну й одночасно Москва, Пітер... Чи це тимчасово, до повернення? Потім відмовитесь від російського громадянства? Бо подвійного громадянства в Україні немає.
— А навіщо відмовлятися? Тут багато наших людей, які від України не відмовлялися i яким боляче відчувати, що це чужа країна. Складається така гвалтівна ситуація, коли людина повинна рідну країну залишити, не бути її громадянином, а іншу навіки прийняти. А скільки рідних у нас по обидва боки кордону? Може, подвійне громадянство вирішило б цю проблему? У Москву ж переїду, бо мені треба десь працювати, заробляти гроші. Я тільки вийшов із СІЗО 10 липня, без роботи, але декілька місць мені вже запропонували.
— I в якій галузі хотіли б працювати? На спецслужби?
— Навіть коли повернусь в Україну, в Службі вже не працюватиму. А тут хочу працювати в якійсь українській компанії, яких тут чимало, можливо, у політичній групі за напрямом українсько-російських відносин. Може, займатимуся й політикою, сподіваюсь, що місце мені знайдеться.
— А зараз на які гроші ви живете?
— Мені допомагають мої родичі. Не казатиму, які вони посади займають в Україні та Росії, щоб їх не переслідували. До брата мого у Вінниці вже неодноразово приїжджали з Генпрокуратури, з міліції з перевірками, розмовами. А взагалі одному прожити не так уже й важко, я ж не ходжу по ресторанах.
Шпигуна не «пресували» б
— Я чому про спецслужби спитав, бо ваше ім'я в Україні зараз пов'язують з так званим третім шпигунським скандалом після Мельниченка та генерала Кравченка. У пресі припускають, що ви прийшли в українські спецслужби, а були агентом російської розвідки. Інша версія: вже у СІЗО Твері ви запропонували Москві свої послуги, бо знаєте чимало, i в обмін на цю інформацію стали громадянином РФ.
— (сміється) Я знаю. Читав ці казки від Лауера та Степури. Чомусь ГПУ про це не заявляє, коли вимагає моєї видачі, а неофіційно заявляє СБУ через «своїх» журналістів. Але, по-перше, українські й російські спецслужби підписали між собою свого часу, на мою думку, надто безграмотну угоду, мабуть, за надто великими стаканами, в якій узяли на себе зобов'язання не працювати один проти одного. У розвідці немає таких понять, є поняття — працювати в інтересах держави, а не один проти одного. Розвідка проти розвідки? Та кому вони такі потрібні! Подібні договори згодом підписані й між СБУ та ФСБ. Це одне. А от назвати мене шпигуном — означає стати перед судом. Я все проаналізував, бо відслідковую таку інформацію в пресі i збираю для майбутнього суду. От Євген Лауер пише: «Джерело підкреслює, що російське громадянство Крижановським було отримане, а не відновлене, що, як вказує джерело, є вищим визнанням неабияких заслуг іноземного громадянина у справі забезпечення обороноздатності Росії. Зі слів джерела, Валентин Крижановський є глибоко законспірований агент російських спецслужб, судячи з усього або ГРУ МО РФ, або...» Та такої абревіатури не існує, тож Валентин не може навіть до суду подати, бо є ГРУ Генштабу Збройних сил РФ! Писав «обиватель» Лауер. Наговорив чимало, але жодного конкретного прізвища. Лише слова — «можливо», «судячи з усього» та інша невпевненість якогось джерела. Вирішили злити «чорнуху» — знайшли Лауера, зрозуміло чому. Бо ми знаємо його давно, на кого він працює в «Трибуні» i ким оплачується цей інтернет-сайт.
Далі. Не можна порівнювати мене з генералом Валерієм Кравченком, у нас добрі теплі стосунки. Чи порівнювати мене з Миколою Мельниченком — він охоронець, щось записав-передав, а я нічого нікому не передавав. Усе, що я мав про протиправнi дiї Дріжчаного, я заявив відверто на прес-конференції в Києвi.
— На іншій прес-конференції, за участі вашої дружини i адвокатів, журналіст Лауер казав, що ви йому погрожували розправою.
— Та він ніколи не бачив мене в обличчя. Слідчий ГПУ Дзигора, який спочатку вів мої кримінальні справи, якось мене викликав у травні 2005 р. i каже: «Ви вчора погрожували Лауеру на складах у Вишневому?» А я Лауера ніколи не бачив i на складах того дня не був. Набрали номер Лауера по гучномовцю, я представився, кажу: «Євгене, мене викликали до ГПУ, там ваша заява про погрози, складали протокол». А Лауер: «Валентине, це дурниця, не розумію тих, хто це розпалює, ми з вами ніколи не бачились!» Слідчий послухав i розірвав протокол. Коли я «сидів» у російському СІЗО, то кляузники знову активізувалися, думали, що мене екстрадиюють в Україну і посадять, як казав Дріжчаний, «років на 5-6, а там усе забудеться». А перший раз мене у СІЗО ще Юрій Кравченко покійний на 6 діб посадив. Не приховую, що я майже в усіх силових структурах працював. Тоді ми вклинилися у справу про відмивання i крадіжку 90 мільйонів дойчмарок остарбайтерських. Попрацювали дуже гарно, був великий резонанс у пресі. З'ясували, з ким працював голова правління «Градобанку» Жердицький, як гроші пройшли через фірму «Центуріон», якому рецидивісту в офшорі вона належала. За Дріжчаного-Шокіна у жовтні 2005 р. відсидів у СІЗО 14 діб, i зараз у Твері майже три місяці.
— За шпигуна судитиметесь. Зрозуміло. Але однозначної відповіді на це запитання я не почув. То ви російський шпигун? «Так» чи «ні»?
— (Сміється.) Я вам заявляю відверто: з 30 червня 1994 року я працював на спецслужби України i більше ні на які інші! З тих пір, як я звільнився зi спецслужб України, більше ні на одну зі спецслужб я не працюю. Інакше я б не сидів у російському СІЗО. Ви ж не були свідками того, як мене «пресували» в камері? Ні, не били, хоча це неважко, коли ти один. Було чисто психологічне «пресування». Тут теж є люди, які зв'язані з нашою СБУ та Генпрокуратурою i дуже сильно хотіли мене їм віддати. Але трапилось так, що прийшов новий Генпрокурор Росії Чайка, який зняв Колеснікова, ще низка людей, дуже тісно пов'язаних iз Шокіним, а більше всього дісталося Тверській області. Я написав листа i на директора ФСБ Патрушева, мовляв, як же так, я ж не ховався, чому зі мною так? Та й які секрети я їм можу «злити»? Про що? Пишуть про мене зараз різне. Але я ніколи не казав, що я працюватиму на російські спецслужби, i це неможливо, повірте. До мене тут таке ж саме недовір'я, як i зараз в Україні. Тому я i не розглядаю своєї подальшої служби. Росіяни деякі теж думають, що щось там було, або він вкрав, або у нього.
Про «Известия» та «абракадабру»
— Оскільки вже мова зайшла про ваші стосунки з пресою, скажіть, чи справді ви давали скандально відоме інтерв'ю «Известиям» наприкінці минулого року? Бо воно наробило чимало галасу.
— Це Яніна Соколовська написала від себе, я їй такого інтерв'ю не давав, в очі її не бачив. З нею тепер мені треба судитися так само, як i з такими журналістами, як Лауер та Степура. Це було зроблено, я думаю, для того, щоб нівелювати мої заяви на прес-конференції, щоб показати мене незрозуміло ким. Насправді я написав їй листа, знайшов її електронну адресу в цій газеті, бо її стаття з моєї прес-конференції в УНІАН мені сподобалася. Прийшла відповідь: ваш лист отримано, буде надруковано. А потім раптом виходить інтерв'ю зі мною, якого я просто природно не міг дати. Така собі «абракадабра». Взагалі не мої слова, бо я з нею не розмовляв i в листі такого не писав. Образившись на неї, я цей же лист направив на «Главред-інфо» i його опублікували таким, яким він i був. Без редагування. А після «Известий» усіх тепер цікавлять сенсації, висмоктані з пальця. Журналістка «Московских новостей» днями знайшла мене через Україну i цікавилася, чи правда, що я Березовського звинувачую у спробі підірвати авто Ющенка під час президентських виборів. Ні, це неправда. Вона засмутилась — на таке про Березовського в Росії інформаційний попит.
Готовий судитися з СБУ на боці «УМ»
— Ви стверджуєте, що голова СБУ Дріжчаний та заступник Генпрокурора Шокін вас переслідують. Натомість їх аргументи: Крижановський — підозрюваний, фігурант двох кримінальних справ за фактами заподіяння значних економічних збитків державі, зловживання службовим становищем, використання підроблених документів для реалізації конфіскованого цирконію та гафнію. Існують припущення у пресі, знову ж таки з посиланням на анонімні джерела, що це ваш особистий конфлікт, причина — боротьба за реалізацію конфіскату, де не знайшлося місця двом гравцям — Дріжчаному i Крижановському. Переміг перший.
— Та ні. Реалізація конфіскату, арештованого чи безгоспного майна не входила до моїх функціональних обов'язків. Коли у травні 2004 року мене призначили помічником начальника Управління «К» СБУ, головним моїм обов'язком була допомога лінійним підрозділам Главку «К» i слідчому управлінню в порушенні кримінальних справ i доведенні їх до суду в боротьбі з організованою злочинністю та незаконним відмиванням ПДВ з держбюджету. Тут ми з Дріжчаним i зіткнулися. Свою першу інформаційну довідку керівництву я зробив про незаконну оборудку з поверненням ПДВ «з повітря» в сумі 330 мільйонів гривень — мало це чи ні? За два дні окремі особи пропустили через Чернігівську митницю лазерні диски з нульовою інформацією. На той час це була рекордна сума, яка будь-коли розслідувалася Службою, порушили кримінальну справу, яка була на контролі у Президента Кучми, голова СБУ Смешко мене хвалив, казав, щоб готував дірочку на кітелі. А потім справу почали гальмувати, мене перестали запрошувати на наради оперативно-слідчої групи, наприкінці жовтня 2004 року відправили у відпустку, а наступного дня тихенько оголосили неповну службову відповідність і зняли з посади.
— Вибачте, але в СБУ офіційно стверджують, що ніякої кримінальної справи на 330 мільйонів «повітряного» ПДВ ви не ініціювали. «Україна молода» неодноразово писала про цю справу ще з листопада, але лише зараз після публікації «Служба безпеки УРКаїни», в п.3 позовних вимог СБУ до нашої газети чітко зазначена вимога спростувати цю «недостовірну інформацію». Бо СБУ стверджує, що Валентин Крижановський ніколи не брав участі в оперативній роботі в СБУ, не ініціював порушення будь-яких справ i займався винятково питаннями реалізації конфіскованого майна.
— Нічого подібного. Про конфіскат я вже казав. I взагалі, як першоджерело, бо йдеться про мене, я готовий засвідчити це у вашому судовому процесі з СБУ. Нехай викличуть мене як свідка. По-перше, мою службову характеристику сфальсифікували i у такому вигляді СБУ направила її до Генпрокуратури. З цього питання, i не лише, я ще 9 листопада 2005 року звертався із запитом до Дріжчаного, попереджав його, що в нього ще є шанс розібратися із фабрикацією проти мене кримінальної справи. Ось цей запит. До речі, мені не звикати судитися з Дріжчаним, по ньому навіть силовий привід стояв, а деяких генералів у суд силою приводили. Тепер вони кажуть, що я не брав участі в оперативній роботі. Але свідків чимало. I керівництво слідчого управління може розповісти, що саме я їх консультував по справі з ПДВ, i офіцери, які там працювали. Я працював по двох справах — окрім ПДВ, брав участь у розслідуванні вбивства Валерія Івановича Прищика, i не думайте, що я туди сам напросився.
«Дріжчаний на мене розгнiвався, але хто він такий?»
— А яке відношення до справи з ПДВ мав Дріжчаний?
— До самої справи №221 як заступник голови СБУ на той час він ніякого службового відношення не мав, але йому почали телефонувати, він мене викликає і з порога: «Що ви там риєтесь не у своїх справах?!» — «Як це не в своїх? Це завдання голови СБУ, на контролі Президента». — «Я вам забороняю!» — «А хто ви такий?». Я його підлеглим не був, бо як заступник голови він курирував Департамент iз контррозвідувального захисту економіки держави. А я був помічником начальника «К», яке курирував заступник Євген Сергієнко. З цього i почалася наша, як ви кажете, боротьба. Потім мене відсторонили від посади, а у грудні 2004-го мене почали переслідувати за нібито перевищення службових повноважень. Підробили мій підпис на документі, а я боровся i написав заяву голові Служби, попросив провести службове розслідування по Дріжчаному. Отже, Ігор Васильович дуже на мене розгнiвався. Це вже при Турчинові сталося, коли він очолив СБУ у 2005 році. Смешко пішов, Дріжчаний лишився. I по ньому йшли службові розслідування, бо ніби «мої» фіктивні підписи були зроблені за наказом Дріжчаного. Але їм вдалося усі докази знищити, i так ніхто цих аркушів не знайшов.
— При Турчинові Дріжчаного ледь не звільнили з СБУ?
— Коли Олександр Валентинович був головою СБУ, дійсно відносно Дріжчаного проводилися службові розслідування, у тому числі щодо контрабанди алюмінію судном «Вотан», яке за його вказівкою прикордонники змушені були відпустити. «Україна молода» та інші ЗМІ теж про це писали, i це є правдою. Також правдою є факти, що стосуються Саші Кириленка i фірми «Фрам-інвест». (Нагадаємо, що, за словами полковника Крижановського, фірма «Фрам-інвест» заборгувала бюджету Служби 100 тисяч доларів за отриманий товар. У лютому 2005 року полковник запропонував директору фірми Олександру Кириленку розрахуватися, але, врешті-решт, отримав кримінальну справу — за погрозу людині з «вибиванням» суми у 100 тисяч «зелених». Пан Кириленко написав заяву до Генпрокуратури у травні i, як переконаний Крижановський, підприємець зробив це за порадою заступника Генпрокурора Віктора Шокіна. Нібито не обійшлося i без Дріжчаного, який, за словами полковника, особисто контролює «Фрам-iнвест»).
За цією справою Кириленка було вкрадено речових доказів на суму понад 460 тисяч гривень, які він не відшкодував державі досі. Було службове розслідування за цією справою, на якому я був присутній, i я лише спитав Кириленка (він пише, що це було в лютому!): «Ти коли гроші будеш державі повертати, шановний?» Може, з цих слів він узяв, що я нібито вимагав у нього 500 тисяч гривень? По курсу саме 100 тисяч доларів. Було порушено кримінальну справу №265, Кириленка затримали як підозрюваного, однак Генпрокуратура забрала цю справу до свого провадження. Результати? Справу закрили. Слідчі СБУ написали заперечення на незаконне процесуальне рішення прокурора Святославу Піскуну безпосередньо. Генпрокурор Піскун розглянув i прийняв законне рішення, ось воно.
— Звідки у вас усі ці документи?
— В СБУ чудово знають, що вони в мене є. Бо у мене за роки служби лишилось багато друзів i в СБУ, i в Генпрокуратурі, i в міліції. Вони мені підказують, де i що на мене фабрикують. Ось Піскун пише: «Постанова про закриття кримінальної справи не може залишатися в силі i підлягає скасуванню. Справа обгрунтовано порушена за підставами ст. 94 КПК, зокрема за заявою громадянина Рибака про вчинення злочину, містить достатньо матеріалів i підстав для провадження по ній досудового слідства... Кримінальну справу направити у слідче управління СБУ для продовження досудового слідства». I ось автограф Піскуна. Справу поновили, але тільки звільнили Піскуна, залишився Шокін, i він її потихеньку почав прикривати. Але документи не зникають, i до цих питань обов'язково повернуться. Слід зауважити, що Кириленко вже i вікна металопластикові у СБУ вставляє, i контрабандними медикаментами торгує. Саша Кириленко не знайдений на вулиці, його особисто пан Дріжчаний вставив у цей ланцюжок. Написав Саша заднім числом, що я нібито приїжджав i погрожував начальнику складу з речовими доказами у Вишневому. Слідчі Генпрокуратури викликали начальника складу, а мені сказали, щоб я мовчки якісь папери заніс, перевіряли мене. Я зайшов-вийшов, а вони йому: «Ви цю людину знаєте?» А він: «А хто це?». I зізнався, що мене там не було, йому ніхто не погрожував.
Гільзи, кілер, куртка, фото
— Після вашої першої i на сьогодні єдиної прес-конференції у листопаді про вас відомі лише уривки інформації. Напад, втеча в Росію, Твер, СІЗО. Спробуємо заповнити ці прогалини, бо весь цей час, виявляється, ви особисто з пресою не спілкувалися. Перше. Через кілька годин після вашого спілкування з пресою i звинувачення Дріжчаного у контрабанді гафнію вас нібито хотіли вбити. Кажу нібито, бо цей епізод на сьогодні спричинив порушення проти вас ще однієї кримінальної справи, тепер уже за інсценування нападу на самого себе. Адже експертиза встановила, що з пістолета Макарова з глушником, який знайшли на місці події, ніхто не стріляв тривалий час, гільзи було відстріляно задовго до інциденту, а дiри на вашій шкірянці спричинили не кулі, бо там не було залишків міді, а лише частки іржавого заліза. То що сталося того вечора на Пушкінській?
— Звання полковника я отримав достроково i згідно із секретним наказом. Про це клопотав Смешко, подання робив Галака, а Марчук звання присвоював. Починав зі служби у Повітрянодесантних військах, готував курсантів. 10 років працював під глибоким прикриттям серед організованих злочинних угруповань і комерційних структур, що проводили «тіньові» схеми, і неодноразово був свідком замахів. Невже ви думаєте, що я настільки «далекий», щоб підкидати «ліві» гільзи, ПМ, з якого стріляли невідомо коли, шапочку кілера i колоти куртку іржавим дротом. Хотів би інсценувати — прострелив би куртку. А того вечора, коли я вийшов від адвоката, почув тупіт позаду i різко розвернувся (встає i показує, як саме. — Авт.). Краєм ока побачив, як блиснув «ствол», який кілер у масці вже підводив і стріляв, цілив у спину. Зараз я вам показую i помаленьку розвертаюсь, а тоді це була одна мить. І перша куля пройшла більше всього ось так (показує на собі), паралельно тулубу, пробила куртку ось тут, зліва. Людина була близько, i я пішов на контакт, у мене ще й права рука була зайнята — я йшов із пістолетом у кишені. Усі так ходять мої знайомі, «опера», коли якісь нервові ситуації виникають — рука в кишені, на пістолеті, патрон у патроннику, запобіжник знятий. Пістолети не чищені, бо спочатку стріляють у злочинця, а потім вгору. Жодна експертиза не доведе, куди був перший постріл, — це невеликий секрет, так як воно є в житті, а не у фільмах.
Так от, зав'язалася боротьба, здається, я його вдарив. Ми почали падати, я вистрелив, не знаю, куди потрапила куля, впав на спину, i тут пролунав другий постріл. Кілер цілив у голову, але я качався по землі й куля пішла в асфальт. Він — тікати, я цілив у нього, пострілів п'ять було. Він через паркан втік i «скинув» пістолет. Коли приїхали міліція, «швидка», кінологи з собакою пішли по сліду, метрів через двісті собака знайшла шапочку i довела до станції метро «Театральна». Там сліди зникли, може, в машину сів. Вони з собакою повертаються назад. Зійшлися i мій адвокат, друзі, було багато людей, навіть мій знайомий, який у сусідньому будинку живе, вийшов на постріли. Приходить собака, i якби хтось із нас був задіяний, думаю, когось вона б обгавкала. Але вона на нас не звернула уваги, а її не обдуриш.
Хочу дати вам фотографії з місця. Ось людина, яка записувала мій дозвіл на зброю, а ось тут добре видно збільшений слід від кулі. Зараз я маю дані, а я неодноразово з експертами спілкувався, що їх заставили такий висновок зробити, ще й пропороли куртку дротом. Змусили їх написати, що немає порохових газів, залишків міді на куртці. А потім ще й фільм зняли, показали по телебаченню, як я сам у себе стріляю.
«Справи» Шокіна розслідуватиме Гепрокуратура Росії
— Який фільм?
— Документальний. Показували його пізно вночі, побачили лише деякі люди. А потім перестали показувати, бо друга версія з'явилася — з іржавим дротом. Тому зараз я хочу, щоб цей напад та інші нібито скоєні мною злочини розслідувала Гепрокуратура Росії, щоб експертиза була об'єктивна, тим паче що, за нормами міжнародного права, Генеральна прокуратура України повинна передати всі матеріали відносно мене російським правоохоронним органам. А щодо допиту? Будь ласка! Готовий дати будь-які покази, пане слідчий Мельнику (зараз веде цю справу), приїжджайте сюди. Телефон мій у вас є. Я ні від кого не ховаюся. Проте думаю, що ніхто не приїде.
— Ви стверджували, що до цього причетний Дріжчаний?
— А на кого я ще можу думати після всіх цих подій, які відбулися зі мною за останній рік, у тому числі — напад на мене в спортивному комплексі в м. Твері у квітні цього року, де один iз нападників втратив посвідчення співробітника української міліції. Тому я наполягаю, щоб Генеральна прокуратура України виконала закон i передала справу для подальшого розслідування до Росії.
Під вартою у туалеті...
— Потім ви зникли з госпіталя...
— Я просто пішов, куди мені було треба. Там як було: одразу після нападу, коли я був у кабінеті начальника райуправління міліції, мені зателефонували невідомі, погрожували, що доведуть справу до кінця, хоч ховайся—не ховайся. Туди вночі о третій прибув мій слідчий Мельник з ГПУ, спецпідрозділ «Сокіл», туди ж прибігла вся внутрішня безпека СБУ. Зібрали речові докази — куртку, пістолет «Форт» під гумову кулю, гільзи, моє посвідчення на зброю. Далі кажу: поїду в госпіталь, а начальник міліції дав трьох офіцерів. Приїхали, хлопці стоять у палаті, i не зрозуміло, чи це охорона, чи варта. Ліг спати, а вони сіли біля мого ліжка втрьох — в голові, ногах i збоку — та хроплять. Кажу їм: «Якщо охороняєте, то повинні в коридорі стояти — там будуть йти, чи ви чекаєте, що зайдуть i «завалять» нас усіх». Один лишився, інші вийшли в коридор. На другий день ішов у туалет, а один — зі мною, у вузьку кабінку. Кажу: «Тут нападу не буде». А він: «Ми не охорона, а варта, будемо доставляти в суд». А хіба є постанова суду, що я під вартою? Ні, їм, бач, дали команду, лишилося на ліжку лікарняному наручники вдягнуть! А по мені був 3 листопада суд, i адвокат довідку пред'явив, що я на лікарняному. Це згідно з законом. Яку помилку вони зробили — слідчий до мене в лікарню жодного разу не зайшов, хоча кожен день бував, повз палату мою проходив i на лікарів тиснув, щоб виписували мене. I не запропонував мені підписати підписку про невиїзд! Потім прийшла слідча Лога, сказала, що хоче мене допитати, i каже: напишіть, що ви просите в нас захисту. А я не прошу, заберіть цих людей. Але вони все одно гуляли по коридорах.
Пишуть, що я без дозволу залишив шпиталь. Ні, перевірте журнал виписки, я пішов, виписався з журналу, у старшої медсестри отримав свій паспорт, сів на машину в Києві, потім на поїзд в іншому місці — i поїхав у Росію. Передзвонив у міліцію по прибутті до Твері, у ФСБ, зв'язався з черговими i доповів, що я такий-то Крижановський, на мене скоєно замах в Україні, тимчасово житиму тут i лікуватимуся, я колишній співробітник спецслужби, але не збираюся на теренах Росії проводити якихось розвідницьких дій, бо я вже не служу. Щоб вони були спокійні, ось мій номер телефону. А з СБУ дали неофіційні папери, що Крижановський насправді не звільнений, а засланий сюди, щоб згодом легалізуватися i почати в Росії вести підривну діяльність. Мало цього, дали «качку», що я був учасником чеченської війни i воював проти російської армії. Вибачте, але через це я таки-и-й допит отримав у Твері! Але все це дуже швидко розкрилося, бо я свого часу випустив майже два випуски офіцерів десантного училища. Як ви собі уявляєте, що я буду проти своїх учнів воювати? Мої перші книжки вчать слухачі розвідувального факультетів в Україні досі. Я в Чечні не був ніколи. Є докази? I взагалі, чи одну справу хоча б ви порушили проти українських найманців? Залишили в спокої. У Твері перезимував, але не у сестри дружини, як пишуть, а на орендованій квартирі.
...та з паперами у СІЗО
— I весною вас затримали?
— Так, 27 квітня мене зустріла тверська міліція: добрий день, ви затримані... Все! I поїхали до прокуратури. А далі незаконно помістили у СІЗО №1 Твері. Незаконно, бо для цього, згідно з КПК Росії й України, потрібна була постанова суду українського про обрання відносно мене запобіжного заходу — утримання під вартою. А такого рішення українською Фемідою винесено не було.
— Але ж вас оголосили в розшук Інтерполу...
— Дійсно, я був оголошений у розшук. I затримали мене через це. І для проведення екстрадиційної перевірки мене потрібно було десь утримувати: або в ізоляторі, але тоді, згідно із законами РФ, упродовж 48 годин, i за цей час мали отримати постанову суду про те, що я утримуюся під вартою. Мене відвезли в СІЗО, я чекав, а потім почав писати чимало паперів у різні інстанції. Переконував, що я незаконно затриманий. От дивіться, ніхто мене не переслідував, не викликала ГПУ, я просто сів i поїхав, навіть коли суддя Сокол Печерського райсуду столиці випустила мене під грошову заставу 14 жовтня, Апеляційний суд її постанову від
