«Ми тут жили ще до часів потопу»

      Спекотної суботи ліпшого місця для розмови творчих людей, ніж Дубовий гай, у Запоріжжі годі було шукати. Там і відбулася моя зустріч зі співавторами проекту «Українські святині» киянами Леонідом Гопанчуком та Іриною Олійник.

      «Ідея виникла торік, під час фестивалю «Спас на Хортиці», — розповідає художник, чиї роботи можна зустріти у приватних колекціях 14 країн світу, Леонід Гопанчук. — Після проведеного на острові пленера в Києві ми організували виставку перших робіт, тим самим презентувавши літературно-мистецький проект «Від петрогліфів Кам'яної Могили — до козацьких карбів». То було творче втілення вражень від перебування на легендарній Хортиці, в заповіднику під Мелітополем. На цьогорічному фестивалі, що днями відбувся у Запоріжжі, цей проект ми презентували вже як «Українські святині», позаяк він охоплює всю державу. А як інакше? Всі історичні, святі для українців місця духовно поєднані. Батько Богдана Хмельницького, приміром, був і на Хортиці, служив у Підгірцях; життєві стежки багатьох діячів пролягли через Батурин, що визнаний гетьманською столицею. Картину «Качанівське диво» я присвятив відомому колекціонеру старожитностей Василю Тарновському, в чиєму маєтку гостювали Шевченко і Яворницький, Марко Вовчок і Рєпін, інші знаменитості. В рамках проекту ми не лише представляємо картини, а й даємо невеличкі історичні дослідження зображених місцин, фактів та особистостей. Тому-то наш проект літературно-мистецький, це — дійство, а не гола експозиція».

      «Своїм проектом ми прагнемо привернути увагу до національних святинь, які, за великим рахунком, мають світове значення, — додає телеведуча, кандидат філологічних наук Ірина Олійник. — Невипадково експозиція починається з Кам'яної Могили, петрогліфи якої (давніші навіть від єгипетських ієрогліфів!) розміщені навколо основної картини «Предківські чертоги». Девізом виставки є слова Бориса Олійника «Ми тут жили ще до часів потопу, наш корінь у земну вростає вісь». Наші сучасники повинні знати, що перший художник і перша писемна людина були з території сучасної України! У Леоніда є оригінальна картина, присвячена прахудожнику».

      Основна частина експозиції, що була виставлена в Запорізькому художньому музеї, присвячена, звісно ж, Хортиці, бойовому козацькому звичаю. (До слова, проект став можливим завдяки сприянню небайдужих до українських старожитностей людей: народного депутата Олександра Рябека, керівника всеукраїнської асоціації «Афганці Чорнобиля», і президента Всеукраїнської федерації козацьких бойових і традиційних мистецтв «Спас» Олександра Притули — організаторів фестивалю «Спас на Хортиці»). На відкритті наголошували, що вперше живописно зображено козацький звичай — спас, бойовий рукопаш. Олександр Притула зауважив: «Якщо на Сході є мистецтво малювати ієрогліфи, яким лише по 5—7 тисяч років, то Леонід Гапончук започаткував нову тенденцію українського образотворчого мистецтва — малюнок петрогліфів, вік яких — близько 20 тисячоліть. Писемність, поза всiлякими сумнівами, виникла на нашій землі! І це необхідно активно пропагувати. Як і все, що стосується українських старожитностей».

      Леонід Гопанчук каже, що вони зумисне поєднали на виставці нібито не поєднувані, принаймні географічно, українські святині. Скажімо, замки у Підгірцях і Олеському, які були не просто фортецями, а осередками українського духу. Олеський замок, до речі, відомий тим, що його відвідав Михайло Хмель, батько Богдана Хмельницького, що тут народився майбутній король Польщі Ян Собеський. Поруч розміщено також картини «Зв'язок поколінь» (вірогідне місце загибелі князя Святослава на Хортиці) і «Великодний ранок у Батурині» (Воскресенська церква, залита кров'ю, — відомо ж бо, що всі мешканці цього міста були знищені).

      Леонід Гопанчук запевняє, що нове ім'я проекту — «Українські святині» — «більш зобов'язуюче». Творчий аспект пошуків незмінний: історичний пейзаж, поєднання портретного і пейзажного жанрів. «Маю намір написати якомога більше картин. Орієнтир — книга «Тисяча мелодій застиглої музики», у якій ідеться про тисячу історичних, святих місць в Україні. Та це просто путівник, а я оживити це все мушу, створити правдиву галерею портретів і пейзажів. Манливо в творчому, історичному і в пізнавальному сенсі. І надто цікаво, аби відірвати руку з пензлем від полотна і зупинитися. Поки-що все крутиться навколо коренів наших — Трипілля, Хортиці і Кам'яної Могили. Та були ми вже і в Берестечку, на Волині. На часі — відвідини Шевченківських місць. Невдовзі й ці враження знайдуть своє художне втілення. Окремим розділом будуть змальовані українські замки. Потрібно квапитися...» Для чого поспіх? Приклад Хортиці підказує, пояснюють Ірина і Леонід: кілька років тому підняла творча інтелігенція голос із приводу руйнації заповідного острова — і державні мужі почали сприяти відродженню української святині...