Краще стати роботоголіком, ніж алкоголіком

      Із 90-х років у нашій країні почав бурхливо розвиватися приватний бізнес, створюються нові компанії та корпорації. І якщо в радянський час людина могла отримувати зарплату, п'ючи на роботі чай чи читаючи газету, то сьогодні таких робочих місць уже не існує. Водночас постійно зростає кількість людей, які звертаються до психологів, скаржачись на таке явище, як «синдром згоряння на роботі». Йдеться про те, що людина виснажується не лише фізично чи інтелектуально, а й емоційно. Вона постійно подумки перебуває у полоні «виробничих» проблем — і коли веде ділові переговори, і коли ввечері дивиться новини чи серіал. Нині серед працівників великих компаній дуже модні пігулки для підвищення розумової і фізичної активності. Одна моя знайома, менеджер будівельної корпорації, на моє абсолютно щире «Ти чудово виглядаєш» якось збайдужіло відмахнулася: «Якби ти знала, скільки я з'їдаю «колiс», щоб так виглядати». Проте, стверджують психологи, жоден допінг не врятує від такого явища, як «синдром згоряння на роботі». Від постійної емоційної напруги з часом ефективний працівник починає працювати гірше і повільніше. До речі, цей процес можуть «підігрівати» навіть найближчі родичі, які, здавалося б, бажають людині добра. «Молодець, будь першим, будь найкращим, обійди конкурентів», — цими словами може стимулюватися гонитва за успіхом, першістю, похвалою. Проте, як відомо, успіх полягає не в тому, щоб досягти висоти, а в тому, щоб зуміти втримати позиції. А це можливо лише за умови здатності зберігати холоднокровність. Саме тому «УМ» вирішила звернутися до завідувачки лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної і політичної психології АПН, доктора психологічних наук, професора Тетяни Титаренко з запитанням про те, як не стати жертвою «синдрому згоряння на роботі».

Найкраще розв'язання конфлікту — його профілактика

      — Тетяно Михайлівно, що це взагалі за поняття — синдром згоряння на роботі? І коли психологія як наука зацікавилася цим явищем?

      — Синдром згоряння на роботі — це своєрідний стан фізичного, емоційного та психічного виснаження. Уперше синдром вигоряння був описаний американським психіатром Фрейденбергером у 1974 році. Він виникає внаслідок тривалої участі в емоційно напружених професійних ситуаціях. Цей стан характерний передусім для представників професій, пов'язаних зі спілкуванням, необхідністю допомагати іншим людям, співчувати, вирішувати чужі проблеми. Йдеться про педагогів, психологів, психотерапевтів, лікарів, юристів, соціальних працівників, менеджерів. Вигоряння можна вважати специфічним стресом спілкування. Такий стрес зростає повільно, практично непомітно, але може мати дуже негативні наслідки. Вигоряння свідчить про часткову невідповідність людини тій роботі, яку вона виконує. Буває, що перші роки робота людину влаштовує, і вона відчуває задоволення від своєї праці та її результатів. Але згодом емоційна виснаженість зростає, втома накопичується, дрібні непорозуміння з колегами, учнями чи клієнтами стають усе частішими. І тоді ця сама робота вже потребує від людини надто великих ресурсів, непомірних емоційних інвестицій. Так настає виснаження, вигоряння  з усіма його симптомами: відчуттям спустошення, втратою смаку до життя, зникненням зацікавленості у стосунках, у своїй професійній діяльності, переживанням власної некомпетентності, постійною роздратованістю, байдужістю. Вигоряння виникає тому, що перевтомленій людині необхідно якимось чином зберегти ті, вже нечисленні, енергетичні ресурси, що залишилися. І вона захищає себе відстороненістю і пригніченістю від ще більших витрат життєвої енергії.

      — Які працівники більш схильні до вигоряння на роботі?

      — Насамперед, це люди, які є за характером замкненими, несміливими у спілкуванні, спрямованими більше на власний внутрішній світ, а не на інших. У таких людей, як правило, невисока самооцінка. Їм не вистачає самоповаги, і тому вони не вміють поважати оточуючих, проявляючи жорсткість та авторитарність. Їхня чутливість до емоційних станів інших людей чи вкрай низька (їх називають «товстошкірими»), чи надто висока (про них говорять: «оголені нерви»). А коли в емпатії, тобто співчутті, немає міри, це не сприяє встановленню продуктивних контактів. Існують також чинники вигоряння, які залежать від конкретного місця роботи, від статусу людини в колективі. Якщо людина незадоволена своїми професійними і творчими перспективами, не бачить можливостей кар'єрного зростання, якщо її чомусь не приймає професійне товариство, якщо конфлікти на роботі є повсякденним явищем, то ризик вигоряння посилюється. І, звісно, не можна виключати роль надто тривалого й інтенсивного робочого навантаження.

      — А чим відрізняються симптоми синдрому згоряння на роботі у західних країнах і в Україні?

      — Можливо, різниця полягає у швидкості виникнення цього небезпечного і непродуктивного стану, його «злоякісності» в Україні. Культура ставлення до власного здоров'я, збереження високої продуктивності праці завдяки розумному чергуванню навантажень, кращому плануванню свого часу, вмінню повноцінно відпочивати і відновлювати сили поки що в нашій країні дуже невисока. Тут і криється одна з причин все більшого розповсюдження вигоряння. Другою причиною є умови праці. Кращі умови роботи, про які більшість вітчизняних спеціалістів можуть лише мріяти, передбачають не лише достойну оплату, пристосовані приміщення, наявність сучасного обладнання, а й ефективний стиль керівництва. Він полягає в тому, щоб передбачити можливі ускладнення у стосунках між співробітниками і своєчасно зняти психологічну напругу в колективі. Тут ще важливо пам'ятати про таке поняття в психології, як «профілактика конфліктів». Дуже важливо вирішувати неминучі суперечки на роботі на ранній, так би мовити, стадії, щоб вони не переростали в якусь глобальну сварку. Адже в таких умовах ефективна робота стає надзвичайно проблематичною.

Слов'янська людина  — дуже творча

      — Чи правда, що слов'янська людина є не найкращим працівником, бо якщо за нею не стежити, вона може відволікатися на пиво, розмови, перекури?

      — Слов'яни, можливо, не дуже дисципліновані та організовані, але, як свідчать ті ж стереотипи, дуже творчі. Слов'янин може вкладати всю душу у свою справу, не шкодуючи часу, не думаючи про винагороди, якщо захопиться нею...

      — А як людина стає роботоголіком? Це внутрішній стан працівника чи до цього може змусити начальник?

      — Роботоголіком, як правило, людина стає сама, маючи до цього схильність, хоча загальний стиль роботи колег може прискорити формування такої залежності. Роботоголізм свідчить про надмірну зануреність у роботу, «зацикленість» на ній, невміння і небажання приділяти належну увагу стосункам із близькими, розвагам, всебічному розвитку власної особистості. Роботоголізм спостерігається у людей, яких неможливо відірвати від праці, які не вміють відпочивати і постійно прагнуть доводити до досконалості важливі й невідкладні виробничі справи. Вони вже не можуть і не вміють хоч інколи жити вільно, спокійно. Кожен роботоголік несвідомо боїться все це колись закінчити  і відчути пустку, порожнечу, власну непотрібність.

      — Наскільки мені відомо з психології, є категорія людей, які можуть бути чудовими фахівцями, але абсолютно не надаються на керівні посади, тому що є занадто вразливими щодо невдач, сильно переживають кожну стресову чи конфліктну ситуацію. Яка людина може бути керівником, а яка — ні?

      — Справді, стресостійкість, про яку ви запитуєте, є однією з найважливіших характеристик ефективного керівника. Якщо людина надто вразлива, вона і сама не хоче керівних посад, розуміючи, що такі навантаження не для неї. Загалом дуже важливо пам'ятати, що існують різні типи особистості. З точки зору психології, головне — не помилитися у своїх схильностях та уподобаннях, правильно зрозуміти власні потреби, а не потреби і очікування рідних, друзів чи колег.

      — А як самому керівникові визначити, коли на людину треба «натиснути», щоб вона краще працювала, а коли дати «передихнути»?

      — Хороший керівник знає індивідуальні особливості своїх підлеглих, їхні ресурси, життєву ситуацію. Грунтуючись на цих знаннях, досвіді, інтуїції та інтересах справи, керівник відчуває, коли треба стати вимогливішим, а коли дати людині волю. Здатність до спостереження, уважність до потреб підлеглих, зацікавленість у збереженні творчої атмосфери, а ще — вміння гнучко використовувати заохочення і покарання допомагають керівникові «тримати баланс» вимогливості й довіри.

Термінові справи — не найважливіші

      — Часто серед вимог роботодавців, окрім професійних якостей, вказуються такі вимоги, як здатність працювати «у жорсткому графіку» і «стійкість до стресу»? Про що тут ідеться? І як людина може визначити, чи зможе вона так працювати тривалий час?

      — Здатність працювати у жорсткому графіку передбачає вміння дуже чітко організовувати свій час, вкладатися у певні рамки, відмовляючись від вільних імпровізацій. Творча людина, яка хоче і може самостійно приймати робочі рішення, пропонувати нові способи розв'язання завдань, як правило, погано переносить такі жорсткі обмеження. Натомість старанний виконавець iз розвиненою внутрішньою дисципліною навіть отримує задоволення від уміння вписатися у такий графік і бути на висоті. Стійкість до стресу — це вміння зберігати внутрішній спокій, легко переключатися з одного завдання на інше, спокійно розподіляти увагу між кількома завданнями водночас. А ще — не панікувати, коли раптом характер роботи різко змінюється, строки скорочуються, а керівник надто дратується. Дуайт Ейзенхауер, тридцять четвертий президент Сполучених Штатів, підкреслював: «Термінові справи, як правило, не найважливіші, а важливі — не найтерміновіші». Цю фразу непогано проговорювати кожного разу, коли починається внутрішня паніка з приводу того, що щось не встигаєш. Вона може використовуватися у вигляді внутрішнього гальма, коли поспіх, метушня заважають зупинитися й озирнутися.

      — Утома від роботи — природна реакція всіх людей. Але одні вміють швидко відновлюватися, не зациклюватися на невдачах, а інші постійно «переварюють» подумки складні робочі ситуації, часом навіть не можуть заснути вночі. Як із цим боротися? Адже надмірне хвилювання через роботу не допомагає якісно і швидко працювати, а навпаки, шкодить цьому?

      — Щоб швидко відновлюватися, треба знайти для себе кілька способів переключення. Це може бути, наприклад,  плавання у річці, басейні, тепла ванна або прохолодний душ. Це може бути шматочок шоколаду, чашка кави або зеленого чаю, невеличке тістечко, фрукти. Щоправда, дехто так звикає багато їсти під час будь-яких стресових навантажень, що потім має проблеми з зайвою вагою. Тому вдаватися до заспокійливої їжі слід досить обережно, не захоплюючись, не роблячи цей спосіб самодопомоги єдиним. Розповсюджений прийом зняття стресу — телевізор. Подивитися фільм, ток-шоу, КВН або концерт нікому не завадить. Інколи людина розповідає, що внаслідок стресу не може зосередитися на тому, що дивиться, думки постійно плинуть кудись в інший бік. І все ж згодом вона хоча б частково відволікається, починає стежити за сюжетом, музичним мотивом чи усміхатися, слухаючи гумореску. Декому дуже допомагає інтернет із його численними можливостями, розвагами. Серед прийомів зняття робочої втоми — відвідування магазинів, так званий шопінг. До нього часто вдаються жінки, які знають, як переключають їхні думки яскраві вітрини, примірки, вибирання обнов. Чоловікам теж непогано інколи у розгубленому стані згадати про чийсь день народження і піти за подарунком. Це зовсім не головна справа і абсолютно не термінова, але вона переключає увагу на щось інше. Після такого перепочинку певним чином змінюються внутрішні масштаби життєвих подій, і робоча ситуація вже не здається такою глобальною та нездоланною. Ще один прийом — пішохідна прогулянка з приятелькою чи колегою. Припустимо, це не ті люди, з якими можна розмовляти відверто про те, що трапилось. Але навіть розмова на якусь іншу, далеку від виробничих проблем, тему допомагає подолати «зацикленість» на своєму переживанні. Дуже добре допомагають різні творчі вправи, наприклад, коли виснажена і роздратована робочими конфліктами людина починає ввечері малювати. Неважливо, чи є в неї до цього здібності, чи немає. Головне — взяти чистий папір, кольорові олівці, фарби, фломастери і почати щось зображувати. Інколи це буде пейзаж чи натюрморт, інколи портрет, а частіше — абстрактна композиція на тему сьогоднішнього роздратування, образи на колегу, гніву на шефа. Поки рука малює, психіка заспокоюється. Інколи навіть можна написати відвертого листа, який ніколи не буде відіслано.

      — Тетяно Михайлівно, існує таке явище, як «втеча в роботу». До нього часто вдаються люди, які не мають сім'ї або переживають певні родинні труднощі й хочуть це заглушити роботою. Чи такий спосіб життя може допомагати у вирішенні певних особистих проблем?

      — Такий спосіб самодопомоги справді підтримує людину в складних життєвих ситуаціях. Краще стати роботоголіком, ніж отримати алкогольну, наркотичну залежність або залежність від комп'ютерних ігор. Але особисті проблеми все ж краще не відкладати, ховаючись у роботу, а намагатися вирішувати, доки вони не стали хронічними.