Українське кіно: є звук

      Хто б коли мені сказав, що я буду цікавитися розкладом сеансів у кінотеатрах і кількістю копій одного фільму, виготовлених для прокату? А все тому, що відділити кіно від бізнесу, як і владу від бізнесу, практично неможливо. І тому що кінопрокат — це теж політика. І ще тому, що сьогодні цей сектор економіки розвивається надзвичайно динамічно, рекорди касових зборів перебиваються доволі швидко, кінотеатри ростуть як гриби після дощу, а зали у нас на Харківському масиві заповнені на 100 відсотків і просто прийти перед сеансом і купити квиток зовсім не просто.

      Для українського кіноринку є наразі актуальними кілька проблем: з одного боку — як «засвоїти» постанову Кабміну про обов'язкове дублювання, субтитрування чи озвучення українською мовою з 1 вересня 2006 року 20 відсотків кінокопій, з січня 2007-го — 50 відсотків, а з 1 липня 2007-го — 70 відсотків і чи не перечекати зміну влади — раптом синьо-білі відмінять «дискримінаційну» щодо російської мови державну постанову; з другого боку — як відрегулювати цю постанову так, щоб кінотеатри не маніпулювали копіями і не відкладали українські сеанси на ніч або на світанок; як наповнити український ринок фахівцями дубляжу, бо «заліза» вже накупили, тепер потрібні кадри; де найшвидше побудувати кінотеатри, які принесуть найбільший прибуток; коли дистриб'ютори почнуть вкладати гроші у виробництво... На шляху перетворення українського кіноринку з колоніального на цивілізований є багато перешкод — як у гаманці, так і в голові. Про ці та інші нюанси кінопрокату в Україні ми говоримо з Андрієм Дяченком, директором компанії «Геміні», яка є найстарішим гравцем на цьому полі й одним iз лідерів ринку.

«Диявол носить Prada» і говорить по-українськи

      — Андрію Івановичу, ви були одним із тих, хто підтримав постанову Кабміну про дублювання, озвучення або титрування фільмів у прокаті українською мовою. Втім економісти порахували, що ця постанова вигідна представникам великих компаній, які здійснюють дублювання за кошт голлівудських студій. А незалежні дистриб'ютори, маленькі компанії таким чином витісняються з ринку. Скажіть чесно, чи вистачило б у вас патріотизму, якби ця постанова вдарила по бізнесу?

      — Швидше за все, так, я б усе одно її підтримав. Тому що вона впливає на розвиток українського кіно взагалі і кіновиробництва зокрема. Противники цієї постанови казали: нема технічної бази, відповідних студій, обладнання. Сьогодні вже студії дзвонять, запрошують, пропонують послуги — за 6 місяців створено базу. Поки що це не замкнений цикл, а «напівфабрикат», але процес пішов, і через півроку в Україні можна буде дублювати фільм від «А» до «Я». Це плюс? Безумовно, тому що ці студії будуть писати звук і для українських фільмів. По-друге, відроджується така забута професія, як актор дубляжа. По-третє, почав формуватися ринок україномовних фільмів. Плюсів більше. Говорили про те, що на першому етапі після прийняття постанови буде відтік глядачів, але я думаю, це буде тимчасове явище.

      Якби на мовному питанні не спекулювали політики, процес впровадження цієї постанови і для дистриб'юторів, і для ринку, і для глядачів пройшов би абсолютно безболісно. Адже телебачення свого часу цей процес пережило і на сьогодні мова, якою транслюється телепередача, на її рейтинг не впливає.

      Щодо кінопрокату, то вже зрозуміло, що за умови, коли два дистриб'ютори пропонують в один і той же кінотеатр фільми рівні за своїм комерційним потенціалом, але один українською мовою, а інший російською, то кінотеатр віддасть перевагу російській версії. Вибір робить кінотеатр, і це ставить одну компанію в більш вигідне становище.

      — Можливо, треба регламентувати роботу кінотеатрів, адже в Києві на «українських» «Піратів Карибського моря» можна було потрапити або рано-вранці, або дуже пізно ввечері — в найнезручніший час.

      — Рiч у тiм, що практика давати в кінотеатри і російськомовну, і україномовну копію — невірна. Сьогодні деякі кінотеатри вимагають від дистриб'юторів різномовні копії — одну україномовну, формально, для ранкових сеансів, а російськомовну — на хороші сеанси, щоб заробляти гроші.

      Над постановою треба працювати далі. Вона була дещо емоційно прийнята, а тепер треба спокійно виписати механізм втілення її в життя.

      — Чому, на вашу думку, перший україномовний фільм «Карлсон» у кінотеатрі зробив естонський продюсер Алекс Ковські?

      — Звичайно, це дивно, але для України така ситуація є нормальною. Естонець не міг зрозуміти, чому в Україні немає україномовних фільмів у кінотеатрах. В Естонії максимальний вихід — 8 копій, із них 6 — естонські і 2 російські.

      — Але прокат «Тачок» засвідчив, що українські сеанси зібрали більше глядачів, ніж російські.

      — Там різниця склала кілька осіб, і україномовна версія мультфільму «Тачки» вийшла цікавішою, ніж російською мовою. Потім, це був перший широкий реліз україномовного кіно, і багато людей прийшло подивитися, як же це буде виглядати. А прокат «Піратів Карибського моря-2» показав, що на українські копії глядачів прийшло значно менше, ніж на російськомовні. Це вже факт.

      — Ви дивилися обидва варіанти?

      — Так, я дивився і український, і російський, і вважаю, що український дубляж дещо перевантажений текстом. Справа в тім, що дубляж зроблений за російською калькою —там багато слів, довгі діалоги. Дубляж потрібно робити більш українським — лаконічним і влучнішим.

      — Значить, ви на чужих помилках навчилися.

      — Продовжуємо, і ще будемо вчитися . Наш перший фільм, дубльований українською мовою, виходить у жовтні — це буде цікава картина «Диявол носить Prada». До кінця року ми дублюватимемо ще 4 фільми: найбільший цьогорічний проект компанії «20-th century FOX»— фільм «Ерагон», новорічна комедія «Ніч у музеї», потім буде «Слідопит» і картина «Ескадрилья Лафайєт», це незалежне кіно. Усі фільми досить-таки великобюджетні.

      — А як же дед-лайн 1 вересня?

      — У вересні в нас будуть два російські фільми, які йтимуть із субтитрами — це російсько-казахський фільм «Кочівник», відзнятий минулого року на базі «Казахфільму», з величезним бюджетом — 30 мільйонів доларів, сценарист — Ібрагімбеков, режисер — Бодров. І другий фільм — це російський екшн.

      — Почали процес субтитрування?

      — Ми віддали перекладати монтажні листи, але ще не знаємо, чи будемо в Росії титрувати, чи в Україні. В Україні декілька компаній закупили спеціальне обладнання і готуються до початку роботи.

      — На вашу думку, які мають бути голоси для дубляжу?

      — Тільки не ті, які щоденно звучать з екранів телевізорів. Я вважаю, що в кіно у глядачів не має бути асоціацій з телебаченням, це один із найбільших мінусів дублювання.

      — Тобто зірок залучати не треба?

      — Зірок можна і треба. Якщо B&H залучили Фагота, це чудова ідея. Є фільми, в яких грають зірки і, потрібно, щоб зірки їх озвучували, але головне потрібно створювати особливу атмосферу кінозалу. Голоси зірок мають бути невід'ємною частиною фільму, а це вже залежить від професійності команди, яка займається дубляжем.

      Дубляж це колосальний важіль, про значення якого деколи навіть не здогадуються Дубляж може фактично змінити фільм і це буде зовсім не те кіно, яке задумав режисер. Дублювання дуже впливає на зміст фільму, на його сприйняття. Тому до цього процесу потрібно ставитися обережно.

Сінема — податків нема

      — Така дистриб'юторська компанія, як ваша могла би вкладати гроші в кіновиробництво?

      — Могла б, але сьогодні в Україні ринок не настільки сильний і дистриб'ютори не так багато заробляють, щоб вкладати кошти в кіновиробництво. Інформація, що дистриб'ютори заробляють величезні гроші, не відповідає дійсності. 50 мільйонів доларів — це маленький ринок, якби було 200—250 мільйонів, тоді можна щось робити. В Росії зовсім інші доходи і дистриб'ютори вже беруть участь у кіновиробництві.

      — За умови динамічного розвитку ринку вам би це було цікаво? У майбутньому.

      — Безумовно, це один зі шляхів розвитку українського кіновиробництва — залучення коштів українських дистриб'юторів. На першому етапі це, можливо, документальне кіно чи «короткий метр», а в подальшому — ігрові фільми. Ринок розвивається. Якщо взяти касовий збір за весь минулий рік, то цього року ми такі кошти зібрали за півроку, тобто ринок зріс вдвоє. За кілька років уже можна говорити про серйозні речі. Зараз найголовніше, щоб на кінопрокат не повісили податки на розвиток українського кіно і так далі. Це невдала ідея.

      — Але ж ініціатори посилаються на французький досвід.

      — Там зовсім інша ситуація: є вартість квитка і плюс податок — на розвиток вітчизняного кіно, який платить глядач зі своєї кишені. Не можна зупиняти, гальмувати те, що розвивається, тим більше ринок ще не в тому стані, щоб дистриб'ютор платив 5%. Потрібно ще кілька років, поки цей ринок стане на ноги. Давайте звернемось до досвіду Росії, де кінотеатри не сплачують ПДВ, а за прокат російських фільмів і дистриб'ютори не сплачують ПДВ. Тому в російських дистриб'юторів з'являється можливість вкладати гроші в розвиток російського кіно, і, відповідно, інтенсивно розвиваються мережі кінотеатрів.

      Зараз у Росії дуже бурхливо розвивається кіновиробництво, питання тільки в рівні фільмів: теми й ідеї дуже цікаві, а реалізація часто слабка. В Україні існує хибна думка, що всі російські фільми приносять великі прибутки. Крім, «Нічної варти», «Турецького гамбіту», «9 роти», «Пітер FM» та ще десяти картин, більшість — збиткові.

      — «9 рота», яку ви прокатували в Україні, була найкасовішим фільмом минулого року. Чи не приглядаєтесь ви до нового фільму Федора Бондарчука, який продюсує Олександр Роднянський?

      — Так, його робоча назва «Населений острів». У нас уже є попередні домовленості про прокат фільму, а також призначена дата релізу на 1 січня 2008 року.

      — Цікаво, за скільки часу треба «забивати» дати релізів?

      — За рік. Справа в тому, що цього року ми зробили експеримент — порушивши всі правила прокату, поставили фільм «Денна варта» на 1 січня. Фільми стартують по четвергах, а ми поставили в неділю. Він дуже гарно спрацював, після нас поставили «Бумер» на 8 березня, а в наступному році на 1 січня, по-моєму, ставлять «Вовкодава». Наша компанія почала першою просувати російські фільми на український ринок. Першим був фільм «Нічна варта», в успіх якого мало хто вірив. Узагалі його з величезними труднощами поставили на екран. Кілька кінотеатрів принципово відмовилися брати, а потім, коли прийшов успіх, ми друкували додаткові копії. І на сьогодні максимальна кількість копій, яку наша компанія друкувала, — 72 копії фільму «Денна варта».

      — Чи можете ви уявити собі таку ситуацію, що дистриб'ютори жорстко конкуруватимуть за право представляти українське кіно? І чи готові ви до цього?

      — Так, і ми вже ведемо переговори, але поки не скажу, який фільм. Це вже готова картина українсько-молдавсько-ізраїльського виробництва.

Пірати «українського моря»

      — Ганна Павлівна Чміль, повернувшись у Міністерство культури керувати кіно, обстоює співпрацю у галузі кіно державних структур і недержавних. Як ви бачите роль держави в цьому процесі? Вам щось у принципі потрібне від держави?

      — Якщо говорити в контексті розвитку українського кіно, є фактори, які негативно впливають на імідж держави і подальший розвиток кіно — це відеопіратство. Реально ми втрачаємо близько 20% валового збору внаслідок піратства, це колосальні гроші, які не отримують дистриб'ютори, кінотеатри і, зрештою, держава. У нас наразі лежить близько 150 позовів у судах по DVD і по відео, але позитивного вирішення немає. Це серйозна проблема, якою в першу чергу повинна займатися держава — вона має створити нормальні умови для бізнесу.

      — Ганна Чміль пропагує ідею доступу до кіно в провінції — у районах, селах, і пропонує зробити це шляхом закупки для кожного клубу чи кінотеатру відеопроектора. Я чула, що ви проти цієї ідеї, чому?

      — Але потім Ганна Павлівна зробила маленьке уточнення, що йдеться про те, щоб таким чином показувати українське кіно. У даному випадку я вважаю, що це серйозний крок назад, такий проект повертає країну в період відеосалонів. Чому я проти відеопроекторів: по-перше, це низька якість показу, по-друге, жодна велика компанія не дає прав на демонстрування фільму з відеопроекторів, що, відповідно, тягне за собою розвиток піратства. Насправді треба серйозно займатися плівкою або цифровим кіно, за яким — майбутнє. Сьогодні в Україні є люди, які розробили український аналог обладнання Dolby, проект кінотеатру на 300 місць коштує близько 17 тисяч доларів — доступна ціна для невеликого міста чи селища.

      — Дистриб'юторські компанії ідуть сьогодні по шляху створення власних кінотеатрів. Наскільки це необхідна умова для успішного бізнесу?

      — Два-три роки тому в Україні не вистачало екранів і між дистриб'юторами була дуже жорстка конкуренція. Сьогодні кількість кінотеатрів росте так швидко, що в Києві, наприклад, зовсім немає ніякої потреби дистриб'ютору мати кінотеатр. Можна, звичайно, це, безумовно, приносить додатковий прибуток, але сказати, що без власного кінотеатру успішна дистрибуція фільмів неможлива — це неправда. Сьогодні кінотеатри будуються в таких містах, як Луганськ, Луцьк, Львів, Запоріжжя, де мало екранів, і процес іде так динамічно, що за два-три роки ринок насититься.

      — Але ж ви також будуватимете власні кінотеатри?

      — Спільно зі студією «1+1» ми створюємо власну мережу «Сінема-сіті». Цим проектом займається окремо створена структура «Сінема центр». До кінця 2006 року ми плануємо побудувати 2 кінотеатри: семизальний в Одесі і шестизальний у Києві.

      — Яка оптимальна кількість кінотеатрів у мережі?

      — Сьогодні в Києві кілька компаній активно займаються будівництвом кінотеатрів, і я думаю, що найближчим часом з'явиться реальна конкуренція між кінотеатрами.

      — Коли кінотеатри будуть на кожній вулиці, чи здешевіють квитки?

      — Безумовно. Не набагато, але будуть дешевшати, і буде гнучкіша цінова політика. Буде жорстка боротьба за глядача.