Парадокс нинішнього часу — відсутність великого вибору текстів, читання яких приносить задоволення. Я економлю і накопичую час, щоб засісти одного вечора за книгу, але знайти цю книгу стає здебільшого все важче. Що я знайшов за останні два роки? Роман Людмили Улицької «Медея и ее дети». Як усі, відкрив для себе Акуніна, прочитав три романи, і на четвертому закрив Акуніна, не дочитав. Приємною новиною стали книга Тараса Прохаська «Непрості» та роман Жені Кононенко «Імітація». Цікаво, що текст Прохаська запам'ятався атмосферою і мелодією, а роман Євгенії — сюжетом, тобто добре розказаною історією.
Частіше мене тягне до старих книжок, до журналів двадцятих-тридцятих років минулого сторіччя. Свого часу я назбирав собі і книжок, і журналів. Поринути раптом у молодого і ще повністю вільного Кавєрина чи Катаєва — особливе задоволення. Сучасники майже не пишуть так легко і прозоро. Сучасники кодують думки, ховають метафори, беруть вічну участь у збільшенні до максимуму дистанції між читачем і письменником. Чиї це проблеми? Коли я читач, то мої.
Ще мені сподобалася книжка «Зелена Маргарита» Світлани Пиркало. Ось, мабуть, єдиний приклад молодої літературної розкутості і повної гармонії з сучасністю.
Хоча залюбки посперечаюся з самим собою. Мені ще подобаються книги, які не віддаються читачу, які вимагають пожертви. Колись такою книгою стала для мене «Гра в бісер» Германа Гессе. Прочитав із п'ятої спроби. Зараз такою книгою залишається для мене «Щоденний жезл» Євгена Пашковського. Я, мабуть, уже все в цій книзі прочитав, але не всю книгу. Тобто відкриваю інколи навмання і читаю 5 сторінок, наступного разу — інші сторінки. Інколи перечитую заново те, що вже відкривав раніше. Це цікаво. Тим більше що така книга не ображається. Вона, навпаки, наче ховається час від часу, зникає в квартирі. Потім знову з’являється.
Утім постійно чекаю на появу нових книг. Відчуваю, що вони є, але ще не написані або не видані. Приблизно знаю: хто їх ще не написав і хто ці книжки ще не видав.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
