І ніхто не підкаже, де могилка його...

      З німецьких краєвидів невдовзі можуть зникнути традиційні цвинтарі, а на їхньому місці з'являться так звані цвинтарні луги, або, як вони офіційно називаються, «Поля невідомих». Якщо збережеться теперішня «мода» на анонімні поховання, то це не виключено. В самому лише Берліні впродовж кількох найближчих 35 років цвинтарів мають перетворитися на луки.

      Як же виглядають «модні» похорони по-німецьки? Після богослужіння працівники ритуальної служби виносять із каплиці урну з прахом померлої особи. Але за нею не йде траурна процесія. Рідні та близькі покійного залишаються в церкві та поминають його за кавою та тістечками. Працівники ритуальної служби закопують урну десь на цвинтарному лузі, старанно маскують місце поховання травою та дерном і прикривають його невеликим звичайним валуном. Існує й більш екстравагантніша форма поховання: урна з прахом закопується під корінням дерев, які ростуть на цвинтарному лузі. Тобто суть ідеї полягає в тому, щоб ніхто, окрім адміністрації такого модерного цвинтаря, не знав, де спочиває померла особа. На «Полі невідомих» височіє лише один великий монумент — саме він вказує на ритуальне призначення цього місця.

      У Німеччині кількість анонімних поховань лише впродовж минулого року зросла на 15 відсотків. У північних землях, де мешкають переважно протестанти, тепер у такий спосіб ховають від 20 до 50 відсотків небічжиків. А в місті Фленсбург (земля Шлезвіг-Гольштейн) — навіть більше 50 відсотків померлих. Пояснення просте: це місто лідирує в Німеччині за кількістю самотніх мешканців. Для порівняння: у католицькому, більш релігійному Мюнхені лише чотири відсотки анонімних поховань. А в східних землях Німеччини теж чимало «Полів невідомих», тут це має інші причини: молодь виїхала в пошуках роботи та кращого життя до заможних західних земель, а старенькі залишилися самі. «Старі люди побоюються, що після смерті стануть тягарем для своїх близьких. Потреба влаштувати похорони та догляд за могилою не є жодною почестю, а лише дуже дорогим обов'язком. Побажання про анонімне поховання люди зазначають у своїх заповітах», — пояснює на сторінках берлінської газети «Тагесшпіль» Арне Заков з Євангелістської церкви Берліна.

      Скромні похорони коштують до восьми тисяч євро. Якщо йдеться про приватний склеп, то витрати перевищують вартість розкішного авто останньої моделі. До речі, якщо хто буде у Стамбулі й вибереться на прогулянку катером по Босфору, то екскурсоводи обов'язково покажуть цвинтар на узгір'ї над цією протокою, де лише ціна одного квадратного метра землі коливається від 10 до 20 тис. доларів. У Німеччині ще до таких цін не дійшли, але і там вартість землі немала. На німецьких цвинтарях зрідка побачиш знайому нам картину — коли поруч із могилою зарезервовано  місце для майбутнього поховання інших членів родини. Німці здійснюють не «горизонтальні», а «вертикальні» підзахоронення. Законодавством дозволяється ставити в могилі труни одна на одну. При цьому також чітко встановлена глибина поховання та умова, що труни в жодному випадку не повинні підмиватися грунтовими водами. Кожному німцю відомий похмурий, але дуже місткий місцевий жарт: «Я не можу дозволити собі таку розкіш, як померти».

      Кремація та анонімне поховання вдвічі дешевші традиційного, а про витрати на догляд за могилою взагалі не йдеться. «Економія» виникає з огляду на те, що відпадає потреба обов'язкового бальзамування тіла, і ціна урни значно нижча від традиційної труни, та й не потрібно платити за надмогильний пам'ятник. Також існує чітко обумовлений обов'язок утримання поховання в належному стані. В наші часи мобільності суспільства діти часто мешкають далеко від могил батьків, нерідко навіть в інших країнах. У таких випадках вони підписують угоду зі спеціалізованою фірмою чи окремими особами, які за відповідну оплату беруться доглядати за могилою. Варто зазначити, що місце під захоронення виділяється не назавжди, а орендується на 20—30 років. Потім договір про оренду землі можна продовжити. Якщо впродовж терміну оренди не доглядається могила, або після закінчення терміну оренди вже нікому поновлювати її (скажімо, всі родичі померли), то могила ліквідовується і на її місці ховають інших. Про це та інші деталі поховань можна прочитати на сайті www.howtogermany.com.

      Мода на анонімні поховання прийшла до Німеччини зі Скандинавії  у 80-х роках. Нова тенденція має безпосередній вплив на зовнішній вигляд та розміри німецьких цвинтарів. Якщо ще на початку 90-х років німці переймалися тим, що невдовзі для цвинтарів уже не знайдеться місць, то тепер виявилося, що місця аж забагато. Адже анонімна могила має розміри лише 25 на 25 сантиметрів. Німецькі цвинтарі невдовзі перетворяться на зелені луки. У поминальні дні люди будуть влаштовувати там колективні пікніки.

      Така перспектива влаштовує значну частину німців, але аж ніяк не Католицьку церкву та частину ієрархії Євангелістської церкви. Духовенство вважає, що в країні вмирає один із найстаріших ритуалів людства, а родичі померлих позбавляються місця жалоби. Окремі люди з часом, отямившись, починають розшукувати місця поховання своїх близьких, але вже марно...

      Практика «Полів невідомих» найбільш поширена в Німеччині та Скандинавії (у Копенгагені 90 відсотків поховань є анонімними), але вона надалі залишається невідомою у США та Канаді, не кажучи вже про більш традиційні країни світу. В католицькій Італії лише два відсотки поховань є анонімними. З іншого боку, в Північній Америці практикується розвіювання праху після кремації над морем, горами чи лісами. В Німеччині така практика законодавчо заборонена — прах має бути обов'язково похований у землі. Є лише один виняток: урну з прахом (не розвіюючи його) можна затопити в морі, але не ближче, ніж за три морські милі від берега.

      У Німеччині не існує приватних цвинтарів. Усі існуючі належать або державі, або церкві, тому контроль за дотриманням правил поховання дуже суворий.