«Діксі чікс»: зірки, відступниці, негідниці й героїні.
Наталі Мейнз, провідна вокалістка американського жіночого кантрі-тріо «Діксі чікс» («Південні ципоньки»), під час концерту в Лондоні 10 березня 2003 року заявила зі сцени: їй соромно за те, що президент США Джордж Буш походить із її рідного штату Техас. Було це за 10 днів до початку інтервенції Америки до Іраку. Дрібний, на перший погляд, інцидент був фактично проігнорований британською пресою. Але коли зміст слiв Наталі дійшов до США, там стався справжній вибух. «Золоті дівчата музики кантрі», як називали в Штатах тріо «Діксі чікс», були піддані на батьківщині тотальному остракізму. І це при тому, що ансамбль продав на той час більш як 28 млн. примірників своїх альбомів та здобув вісім «Греммі» — найвищих музичних нагород США.
Радіостанції заборонили своїм діджеям транслювати пісні «Ципоньок», преса та електронні ЗМІ закликали «американських патріотів» очистити помешкання від платівок «Діксі чікс». Наталі Мейнз, яка зробила злощасну заяву, почала отримувати погрози, що її буде вбито, — тому була змушена переїхати з чоловіком та дітьми із Техаса до Лос-Анджелеса. Найгірше ж те, що ніхто з впливових людей, політичних та громадських організацій або ж журналістів у США не став на захист музиканток.
На початку цього літа «Південні ципоньки» концертували у Лондоні, тож журналісти газети «Гардіан», яка більш ніж три роки тому поширила згадану заяву, вважали за обов'язок зустрітися з членами групи й дізнатися з перших вуст про те, що впродовж цих років довелося пережити молодим жінкам: Наталі Мейнз (вокал і гітара), Марті Магвайр (скрипка) та її молодшій сестрі Емілі Робінсон (банджо).
Наталі Мейнз має на нозі татуювання у вигляді чорної сльози, пише «Гардiан», і ця сльоза стала найкращим символом того, що випало на долю «Південних ципоньок». «Ніхто з нас не розуміє, як таке могло статися. Ненависть розросталася, немов снігова куля. Якщо люди вважають, що ти не маєш права подавати голос і оцінювати своїх політичних лідерів, то це помилкова думка!» — говорить Марті Магвайр.
Ця ситуація неприємна удвічі, адже учасниці групи ніколи не були радикалами чи хоча б політичними активістками. Хіба що в старших класах дівчата, які зростали в містах Даллас і Лаббок, протестували проти расової дискримінації учнів мексиканського походження. Але вже у складі ансамблю вони свідомо уникали політичних тем. За два місяці до лондонської заяви «Ципонькам» навіть довірили проспівати американський гімн перед фіналом чемпіонату країни з бейсболу, а це у США — ознака високого патріотизму.
«Від нас ніхто не очікував такої різкості, тому й обрали мішенню для показового публічного покарання», — говорить Наталі Мейнз.
«Радіостанції налаштувалися проти нас буквально за один день. На той час ми мали пісню «Мандрівний солдат» про кохання вояка часів В'єтнамської війни, і ця композиція займала першу сходинку американського хіт-параду. Але вже наступного дня вона була відкинута на 70-те місце», — пригадує скрипалька Марті. Невдовзі з'явився номер популярного в США розважального часопису «Ентертейнмент уїклі» — на обкладинці містився фотомонтаж із зображенням оголених «Діксі чікс». На їхніх тілах червоною фарбою було написано: «Янголятка Саддама», «Південні курви».
Багато концертних зал США відмовлялися надавати свої сцени «Ципонькам». Деякий прорив стався лише в 2004 році, та й то завдяки участі ансамблю в кампанії «Голосуй за свій шанс» на підтримку кандидата в президенти від Демократичної партії Джона Керрі.
«Діксі чікс» лише цього року вдалося випустити перший після початку кампанії цькування альбом під назвою Taking the Long Way («Стаючи на довгу дорогу»). Рецензент часопису «Тайм» написав, що «це маркетингове самогубство — випускати альбом групи з такими низькими рейтингами». Але, каже вокалістка гурту, насправді такі рецензії вже не ранять її та колег. Америка поступово відходить від істерії та починає думати, вважає Мейнз. Скажімо, антибушівська пісня Worldwide Suicide («Всесвітнє самогубство») рок-групи «Перл джем» посідає перше місце у плей-листках американських радіостанцій.
Марті Магвайр вважає, що період політичних принижень змінив її та партнерок по групі на краще. Вона говорить: «Тепер я більш поінформована, навчилася самостійно мислити, маю власну думку про політику».
Уперше за кар'єру «Ципоньки» розмістили на своєму диску кілька пісень політичного забарвлення. Першим синглом з альбому видана пісня Not Ready to Make Nice («Ще не готова бути милою»), в якій Наталі з пристрастю виспівує: «Я не готова відмовитися, бо надалі пекельно люта». І хоча ця композиція є дуже затребуваною в інтернеті, багато радіостанцій відмовляються прокручувати її. А затяті «американські патріоти» влаштовують нові публічні акції з нищення компакт-дисків із новим альбомом «Південних ципоньок».
Попри все, впродовж першого тижня продажу альбом розійшовся накладом 500 тисяч й посів першу сходинку американського хіт-параду; впродовж другого тижня було продано ще 300 тисяч примірників альбому. Безсумнівний успіх, але консервативні радіостанції продовжують переконувати слухачів, що популярність тріо — «нижче плінтуса». Відтак на своєму сайті змужнілі дівчата характеризують себе з іронією: «Суперзірки, відступниці, новаторки, героїні, негідниці й мами».
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
