Філософська самотність

      Відому сентенцію французького філософа і математика Рене Декарта Cogito ergo sum (мислю, отже, існую) можна було б перефразувати щось на кшталт: «Не одружуюсь, отже, існую». Адже біографія і цього славетного мислителя, і багатьох інших спонукає подивитися на життєписи представників «високих матерій» з цілком приземленої точки зору. Так ось виявляється, що найвидатніші філософи протягом усього свого життя були холостяками. У XVII столітті неодруженими залишилися Рене Декарт, Блез Паскаль, Бенедикт Спіноза, Готфрід Вільгельм Лейбніц, Нікола Мальбранш, П'єр Гассенді, Томас Гоббс. У XVIIІ столітті на шлюб наважився лише Дені Дідро, а ось Девід Юм, Франсуа Марі Вольтер та Іммануїл Кант рішуче від такого варіанту відмовилися. У ХІХ столітті одружилися Георг Вільгельм, Фрідріх Гегель і Фрідріх Шеллінг, а Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер і Серен К'єркегор так ні з ким, окрім книжок, офіційно не побралися. Логіка поведінки самотніх учених зрозуміла — весь вільний час вони присвячували не якимось скороминущим клопотам, а написанню фундаментальних і нетлінних філософських праць.  «Неможливо зрозуміти те, що писав філософ, не знаючи його життя. І мало знати лише біографію — треба зазирнути у внутрішній світ людини, яка залишила світові свій інтелектуальний спадок», — вважає професор філософського факультету Київського національного університету ім. Шевченка Юрій Кушаков. Доля й наукова діяльність кожного філософа варта окремої книжки, проте ми все-таки спробуємо згадати сторінки з життя деяких самотніх мислителів, які увійшли в історію як найвидатніші представники науки.

XVII століття.

Блез Паскаль — винахідник першого калькулятора

      Доля французького філософа-енциклопедиста Блеза Паскаля (1623—1662) склалася драматично. Він був одним з основоположників науки Нового часу, творцем гідростатики і стояв біля витоків теорії ймовірності та диференційного числення. Проте жив цей учений самотньо, мав дуже слабке здоров'я і вельми специфічний підхід до життя — наприклад, роздавав біднякам майже всі свої гроші. І хоча його батько — знавець астрономії і математики — був  королівським радником, сам Паскаль заявляв, що хоче лікуватися лише в лікарнях для бідноти. Цей учений прожив 39 років і за цей час встиг відкрити названий на його честь закон Паскаля, створити першу в світі лічильну машину — далекого предка сучасних калькуляторів і винайти перший в історії міський транспорт — багатомісні карети, які рухалися паризькими вулицями з зупинками відповідно до розкладу. Навіть шприц та звичайна тачка — це винаходи Паскаля.

      У 12 років малий Блез, ще не знаючи навіть назв геометричних фігур, довів 32-гу теорему Евкліда (сума кутів трикутника дорівнює 180 градусів). У 16 років він сформулював теорему, котру нині названо теоремою Паскаля (про шестикутник, вписаний в еліпс, гіперболу чи параболу) та написав трактат «Дослід про конічні перерізи». Саме ця праця викликала сумніви щодо авторства у Рене Декарта — видатний математик просто не повірив, що роботу написав підліток. Цікавився Паскаль і фізикою, і саме він довів існування атмосферного тиску — під час спостережень за рухом води у фонтанах.

      Паскаль з юності сильно хворів і писав, що з 18 років не пам'ятав себе здоровим жодного дня. Після 35-річного віку його стан значно погіршився, і лікарі рекомендували припинити виснажливу наукову роботу. Тоді вчений залишив на деякий час науку і полинув у вир світського життя Франції. Блез Паскаль мав вишукані манери, був улюбленцем публіки і подобався жінкам, проте ніколи не мав ніяких романів. Згадуючи згодом свій бурхливий період «салонних розваг», мислитель скаже, що перебуваючи в товаристві, важливо правильно вибирати співрозмовників, бо розум і почуття формуються та псуються від гарних і поганих бесід. Утім «правильної» співрозмовниці собі самому Паскаль так і не вибрав. В юності він закохався в дівчину на ім'я Шарлотта, і вона відповіла йому взаємністю. Проте філософ вважав, що має обрати служіння науці і прийняв рішення піти в монастир. Це сильно вплинуло на Шарлотту, і вона також стала черницею.

      Довгі роки Паскаль страждав від головних болей (за версією сучасної медицини, в нього була пухлина мозку), і медики заборонили філософу будь-які розумові навантаження. Проте у цього видатного француза все було навпаки — саме інтелектуальна праця рятувала його від фізичних страждань. Тому він постійно щось обмірковував і записував — навіть на клаптиках тканини чи серветках, які потрапляли під руку. Однієї ночі, коли філософ не міг заснути від сильної мігрені, він винайшов своєрідний засіб «знеболення»: почав подумки аналізувати математичну проблему. Це була задача про рулетту — лінію, котру описує точка на колесі, яке котиться. І саме тієї безсонної ночі Блез Паскаль розв'язав завдання, яке не могли вирішити найкращі математики Європи. Пізніше результати «нічних» роздумів Паскаля були використані Лейбніцем при розробці інтегральних розрахунків.

XVIIІ століття.

Іммануїл Кант — «критик» жіночого розуму

      «Дві речі наповнюють мою душу все новим здивуванням і благословенням — зоряне небо наді мною і моральний закон у мені». Навіть дуже далеким від філософії людям відомий цей знаменитий вислів німецького філософа Іммануїла Канта (1724—1804). Його праці — «Критика чистого розуму» та «Критика практичного розуму» — принесли вченому репутацію одного з найвидатніших мислителів XVIIІ сторіччя.

      Іммануїл Кант вважався найбільш загадковою людиною німецького містечка Кенігсберг (нині Калінінград у Росії), де він прожив усе своє життя. Цей німець рано втратив матір і батька, тривалий час його переслідувало безгрошів'я. В юності йому іноді навіть доводилося позичати черевики у друзів, щоб піти в місто. Він заробляв на життя, вчителюючи в аристократичних сім'ях, потім працював помічником бібліотекаря, а у віці 46 років був призначений професором логіки та метафізики Кенігсберзького університету. І лише на схилі років цей учений зміг купити собі невеликий будинок.

      Геніальний філософ Кант водночас вважався педантом і буквоїдом. У той час, коли всі видатні мислителі подорожували Європою, а самому Канту пропонувалося очолити на вибір найпрестижніші кафедри європейських університетів, він не спокусився на жодну з пропозицій і не залишив межі Кенігсберга. Цей учений — основоположник класичного німецького ідеалізму — народився, прожив 80 років і помер у рідному місті.

      У цього німецького мислителя ніколи не було обслуги жіночої статі — йому прислужував слуга-чоловік. Щодня він будив Канта о п'ятій (!) годині ранку, філософ вставав, випивав чай і сідав за підготовку лекцій. Сусіди швидко звикли до того, що за Кантом можна звіряти годинник. Тож коли він виходив з дому на свою неодмінну щоденну прогулянку, всі знали, що це точно 16-та година. Причому маршрут прогулянки — до міської фортеці і назад до будинку — упродовж років був один і той же, і цю всім відому дорогу люди називали «філософською стежкою».

      «Серед видатних філософів холостяки — зовсім не рідкість. Проте Іммануїл Кант був холостяком принциповим, — розповідає професор філософії Юрій Кушаков. — Він вирішив усе своє життя присвятити науці і прийняв свідоме рішення про те, що залишиться сам. У нього на родину просто не вистачало б часу. Життя для цього німецького мислителя було інструментом реалізації мети, яку він перед собою поставив: створити нову критичну філософію».

      Багато істориків досі намагаються з'ясувати, чи була в Канта якась симпатія. Вже на схилі років філософу дали анкету з таким запитанням, проте він на нього не відповів, залишивши порожній рядок. Відомо, що жінка на ім'я Марія Шарлотта писала листи 38-річному німецькому філософу, запрошуючи його до себе в гості в Берлін. Він не поїхав. Через шість років вона знову надіслала запрошення, яке Кант удруге проігнорував. «Насправді Кант був до жінок небайдужим, вони подобалися йому. Він навіть тричі хотів освідчитися. Проте згодом сказав, що коли йому була потрібна жінка, він не міг її утримувати, а на схилі життя, коли міг би утримувати, вона вже стала йому непотрібна», — каже професор Юрій Кушаков. А що ж самотній німецький філософ писав про жіноцтво? «Деякі жінки зловживають тим правом, яке їм дає належність до жіночої статі — бути невігласами», «Я не думаю, що прекрасна стать керується принципами», «Жінка не видає своїх таємниць, хоча чужі зберігає погано», — ось найхарактерніші з «критичних» висновків Канта про прекрасну половину людства.

      Історики стверджують, що Кант, не надто захоплюючись жіночим розумом, любив жіночу вроду. І вже на старості років, відвідуючи урочисті прийоми чи обіди, просив котрусь з юних красунь сісти біля нього з правого боку — всі в Кенігсберзі знали, що на ліве око філософ осліп. У самого Канта дітей не було, проте в нього були три сестри і брат. І виявляється, що основна гілка його генеалогічного дерева перервалася не в Німеччині, а в СРСР — у 30-ті роки минулого століття репресували єдиного безпосереднього нащадка брата Іммануїла Канта, який був одним із керівників «Уралмашу».

ХІХ століття.

Артур Шопенгауер — «хрещений батько» песимізму

      З юності характер німецького філософа Артура Шопенгауера (1788—1860) вирізнявся «широкомасштабним» песимізмом. Жила родина філософа в німецькому містечку Данціг (нині Гданськ у Польщі). Батько Шопенгауера був представником старовинної торгової фірми і хотів, щоб його син також зайнявся бізнесом. Проте торгівля хлопця зовсім не цікавила і у 21 рік він вступив на медичний факультет Геттінгенського університету, а пізніше зацікавився філософією. Жив у Берліні, де викладав філософію, а потім у Франкфурті-на-Майні, але протягом свого довгого життя так і не зустрів жінку, яка б стала його дружиною. З роками Шопенгауер став переконаним холостяком, підкреслюючи у своїх працях, що «в товариство людей жене їхня внутрішня порожнеча». Песимістична філософія цього німця мала вплив на формування поглядів і творчості Фрідріха Ніцше і Томаса Манна.  Філософ і поет Фрідріх Ніцше (1844—1900)  також був холостяком. А відомий німецький письменник Томас Манн (1875—1955) прожив у щасливому шлюбі зі своєю дружиною Катею Прінгсгейм цілих п'ятдесят років.

      Філософія Шопенгауера не завжди знаходила підтримку в наукових колах, тож він тривалий час не працював і, маючи спадок батька, просто подорожував Європою, роздумуючи про сенс буття. Цей німець вважав, що перші 40 років життя людини — це текст, а наступні 30 — коментар до цього тексту, який дає зрозуміти його справжній зміст. Наріжним каменем песимістичних роздумів Шопенгауера було те, що світ влаштований несправедливо, що все в житті визначають гроші і посади. Вважається, що оптимістів від песимістів можна розрізнити за прикладом «склянки води». Оптиміст каже, що вона — наполовину повна, а песиміст, що наполовину порожня. Філософ із Данціга був прихильником другої версії і вважав, що людське життя — це банальна боротьба за виживання, що рушіями поведінки людей є егоїзм і злість, він заперечував суспільний прогрес і вважав усамітнення найкращою формою «спілкування» з людьми. І саме цьому філософу-«буркотуну» належить думка про те, що «доля людини є сукупністю вчинених нею дурниць».

      «Шопенгауер був дуже честолюбною людиною. Він, до речі, в усьому намагався наслідувати Іммануїла Канта, — розповідає професор Юрій Кушаков. — Проте самотність Шопенгауера відрізнялася від самотності філософа з Кенігсберга. Бо якщо засновник класичного німецького ідеалізму повністю присвятив своє життя роботі, то Шопенгауер був холостяком тому, що мав дуже складний характер. Він був самозакоханим, примхливим. Він би не стерпів, щоб перед його очима «метушилася» якась жінка. В його світі вона була б неприйнятною, бо заважала б йому, порушувала спосіб його життя».

      Мати філософа, письменниця Анна Шопенгауер, якось писала в листі до свого 19-річного сина: «Я неодноразово казала тобі, що з тобою дуже складно жити. На мене справляють гнітюче враження твоє вічне невдоволення, твої вічні скарги на те, що неминуче, твій гнітючий вигляд. Твої нескінченні суперечки, скарги на дурість світу і на нікчемність людини заважають мені спати вночі і тиснуть на мене, як жах». Якщо навіть рідній матері було непросто витримувати характер сина, то для сторонньої жінки такий «гнітючий» мислитель був би обтяжливим і поготів. Тож філософ так і не зустрів представницю прекрасної статі, яка б розділила його погляди на півсклянки води.