Філософська самотність

Філософська самотність

Відому сентенцію французького філософа і математика Рене Декарта Cogito ergo sum (мислю, отже, існую) можна було б перефразувати щось на кшталт: «Не одружуюсь, отже, існую». Адже біографія і цього славетного мислителя, і багатьох інших спонукає подивитися на життєписи представників «високих матерій» з цілком приземленої точки зору. Так ось виявляється, що найвидатніші філософи протягом усього свого життя були холостяками. У XVII столітті неодруженими залишилися Рене Декарт, Блез Паскаль, Бенедикт Спіноза, Готфрід Вільгельм Лейбніц, Нікола Мальбранш, П'єр Гассенді, Томас Гоббс. У XVIIІ столітті на шлюб наважився лише Дені Дідро, а ось Девід Юм, Франсуа Марі Вольтер та Іммануїл Кант рішуче від такого варіанту відмовилися. У ХІХ столітті одружилися Георг Вільгельм, Фрідріх Гегель і Фрідріх Шеллінг, а Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер і Серен К'єркегор так ні з ким, окрім книжок, офіційно не побралися. Логіка поведінки самотніх учених зрозуміла — весь вільний час вони присвячували не якимось скороминущим клопотам, а написанню фундаментальних і нетлінних філософських праць. «Неможливо зрозуміти те, що писав філософ, не знаючи його життя. І мало знати лише біографію — треба зазирнути у внутрішній світ людини, яка залишила світові свій інтелектуальний спадок», — вважає професор філософського факультету Київського національного університету ім. Шевченка Юрій Кушаков. Доля й наукова діяльність кожного філософа варта окремої книжки, проте ми все-таки спробуємо згадати сторінки з життя деяких самотніх мислителів, які увійшли в історію як найвидатніші представники науки.

Всі статті рубрики