Правда у темрявi

      Села під зовсім не оригінальною назвою — Чумаки — знайдеш мало не в кожному районі Дніпропетровщини. Проте жодне з них не може зрівнятися з тим, що розташувалося зовсім поруч із обласним центром. За радянських часів ці Чумаки вважалися оазою благополуччя. Одних тільки овочів тут збирали до 20 тисяч тонн щороку. І молоко рікою лилося, і м'яса здавали державі вдосталь. Сюди возили представницькі делегації, вельможних гостей, яким демонстрували щасливе життя селян. Отож думалося, що така мало не ідилія тут пануватиме віками.

Васько слухає та їсть

      Нинішній голова Чумаківської сільської ради 68-річний Григорій Таран, який мусить щодня добиратися до свого робочого місця з сусідньої Зорі на попутному транспорті чи велосипеді, вже протягом тривалого часу всіма можливими доказами переконує, що їхні біди почалися з уже  далекого 1993-го. Саме тоді ні сіло ні впало звільнили успішного керівника господарства Геннадія Латушка, а його місце зайняв варяг з іншого району Олександр Ніколаєв.

      Невдовзі до ВАТ «Чумаки» приєднали ще два приміські радгоспи — «Дніпро» та «Зоря». Теж не бідні. Проте сам Ніколаєв у інтерв'ю одній із газет видавав себе мало не героєм-рятівником: «1996 рік. Осінь. Мене запрошують до райдержадміністрації і кажуть, що приїхала група «дніпрян» із проханням хоча б щось зробити з їхнім господарством, бо воно прийшло до повного краху. А поруч є ВАТ «Чумаки» — господарство, яке й саме тримається, і ще когось на плаву утримати зможе. Є пропозиція включити «Дніпро» до складу «Чумаків». Я на це відреагував негативно. Але «району» важливо було врятувати господарство, що гинуло».

      Розчулена журналістка, яка брала у Ніколаєва те інтерв'ю, і взагалі заговорила про «дива», що «не до снаги ніякому Кіо, Акопяну та Копперфільду разом узятим».

      Бідні ж селяни, привчені покладатися на всемогутнього господаря, тоді ще усвідомити не могли, що необхідно хапатися за свій «золотий» капітал — землю, тим паче у приміській зоні Дніпропетровська. І хіба вони могли розгадати цей хід конем? У розпал аграрної реформи ще донедавна заможні «Дніпро» та «Зорю» без суду оголошують банкрутами і за розпорядженням районної державної адміністрації їхні нерозпайовані землі та майно передають до ВАТ «Чумаки». Сотні селян залишилися «з носом». З тими ж, кого навколо пальця обвести так просто не вдалося, вчинили інакше: якимись незбагненними умовляннями, справді у дусі Кіо чи Копперфільда, більш як тисячу радгоспних працівників переконали ... відмовитися від половини своїх законних наділів. А щодо особливо неблагонадійних, себто кмітливих, вжили особливих методів нейтралізації — просто в оголошенні про «епохальні» збори повідомили про те, що їх ... не запрошують. Ось так — одним розчерком пера. Серед тих невгодних виявився і Григорій Таран. У «Чумаках» він добре працював бригадиром овочівницької бригади, постійно отримував різні відзнаки. Але миритися з кричущою несправедливістю не міг. Отож мимоволі опинився у ролі неформального лідера невдоволених селян, які писали чолобитні про неподобства, що кояться в Чумаках, куди тільки можна. А у відповідь отримували суцільні відписки за принципом «Васько слухає та їсть». Хіба що після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах надія зажевріла. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко дав розпорядження обласному міліцейському керівництву розібратися належним чином у суті скарг обведених довкола пальця селян. Начальник Управління з боротьби з економічною злочинністю у Дніпропетровській області В. Троценко і справді офіційно засвідчив службову недбалість «з боку посадових осіб ВАТ «Чумаки», що призвело при ліквідації радгоспу «Дніпро» до збитків на суму 1 мільйон 250 тисяч гривень», і повідомив про те, що «зібрані матеріали спрямовано для прийняття рішення, згідно з чинним законодавством, до прокуратури Дніпропетровської області». Але на цьому все й заглохло.

«Сліпа» Феміда

      Геть зневірені люди і далі засипають скаргами всі можливі інстанції. На якій підставі на відібраних у них 3559 гектарах землі процвітає приватне сільгосппідприємство «Еліта»? Де поділася багатомільйонна виручка за продані табори праці та відпочинку, чотири об'єкти тепличного господарства, п'ять тракторних бригад та майстерень із обладнанням, овочесховище, зерновий тік, Будинок культури та багато іншого? — запитують вони зовсім не абстрактно. У відповідь же отримують судові позови і навіть кримінальні справи, звісно ж, притягнуті за вуха. Приміром, ветерани праці з Чумаків звернулися до голови Дніпропетровської районної ради як співзасновника районної газети «Дніпровська зоря» з проханням змусити редактора, котрий  хвалив на сторінках свого видання «неперевершеного господарника» Ніколаєва, опублікувати також і їхній відгук. Власне, далі листування справа й не дійшла. Але редактор надіслав цього листа ветеранів безпосередньо Ніколаєву. Реакція не забарилася. Олександр Іванович звертається з судовим позовом до пенсіонерів з цілою низкою вимог — заборонити районній раді та газеті поширювати таку небажану інформацію про нього, зобов'язати відповідачів її спростувати (хоч цей лист не був у газеті надрукований!) і, нарешті, стягнути з відповідачів 10 тисяч гривень компенсації за заподіяну моральну шкоду. І що ж? Суддя Дніпропетровського районного суду Жанна Озерянська ці позовні вимоги переважно задовольнила. Ото й тільки суму моральної шкоди зменшила до п'яти тисяч гривень. Причому прийняла вона позовну заяву Ніколаєва до провадження за тамтешніми критеріями просто «зі швидкістю світла». Бо численні скарги селян щодо порушення земельного законодавства розглядають роками.

      Ще показовіше — практично про ті самі факти, що й до районної газети, селяни повідомляли й у вищезгаданому зверненні до міністра Луценка. Перевірка тих фактів засвідчила, що державі завдано понадмільйонних збиткiв. Проте cуддя Озерянська на це не зважала. Заповзято взялися за справу і районні судові виконавці — вони взялися вибивати по п'ять тисяч гривень із ... пенсіонерiв, навіть не дочекавшись результатів оскарження ухвали райсуду в апеляційній інстанції та вердикту Верховного Суду України, куди витребували цю справу.

      Згодом селяни виявили факт і геть кричущий: cуддя Озерянська Новий, 2005, рік разом зі своїм чоловіком зустрічала у трускавецькому санаторії «Арніка» саме за рахунок ВАТ «Чумаки». Приголомшені селяни знову пишуть в усі можливі інстанції. Але місцева Феміда й тут виявляється «сліпою». Причому настільки, що сам прокурор Дніпропетровського району радник юстиції А. Снігур повідомив офіційно про те, що факт оплати ВАТ «Чумаки» відпочинку cуддівської родини «не знайшов свого підтвердження».

      На щастя, у Трускавецькому райвідділі управління Служби безпеки України виявилися цією круговою порукою не пов'язаними. На запит безпосередньо до санаторію головний лікар «Арніки» М. Мацько та головний бухгалтер Л. Мажак виклали на папері усе, як є: «Озерянська Жанна Миколаївна, 22.02. 74 р. н. та Озерянський Олександр Миколайович, 13.03.73 р. н., перебували на лікуванні в санаторії «Арніка» з 24.12.2004 р. по 03.01.2005 р. по путівці № 009509. Оплата за путівку проведена ВАТ «Чумаки», с. Чумаки Дніпропетровської обл., платіжне доручення № 1211 від 14.12.2004 на суму 3646 грн. 50 коп. (довіреність БАІ № 747747 від 22.12.2004 р.)». Ось так — прямим текстом.

Піррова перемога

      Отож можна уявити, які надії покладали у Чумаках на недавні вибори, насамперед на сільську раду. Не від доброго життя свою кандидатуру виставив і Григорій Таран. Незважаючи на свої 68, він мусив уперше в житті  претендувати на таку відповідальну посаду, — люди вмовили. Головною конкуренткою стала «людина Ніколаєва», як охрестили її в Чумаках. Проте виборці розсудили по-своєму, переважною більшістю віддавши перевагу Тарану. Сам він є членом партії «Народний союз «Наша Україна», представники якої разом зі своїми політичними партнерами отримали кількісну перевагу і в депутатському корпусі сільської ради.

      Проте ця перемога виявилася пірровою... Буквально через день правління ВАТ «Чумаки» забрало з приміщення сільської ради стільці і навіть канцелярське приладдя, не кажучи вже про колісний трактор, яким вивозили сміття. Відразу згадало про борги, до яких нове керівництво сільради не причетне жодним чином, і районне керівництво електричних мереж. Воно знеструмило два зовсім не маленькі села Чумаки та Зорю, залишивши людям, переважна більшість яких мешкає навіть не в хатах, а в «хрущобах» радгоспівського штибу радянських часів, тільки світло. Зупинилися насоси — припинилася подача питної води, відкачка фекалій та підгрунтових вод, внаслідок чого затопило водозабірні та дренажні свердловини і колодязі, підвали та погреби. Виникла загроза епідемій. Санепідемстанція мусить закривати школи, дитсадки, амбулаторні кабінети, заклади харчування. «Бачите, до чого «помаранчеві» довели», — вже й на винуватця небачених бід пальцем вказують.

      За такої ситуації Григорій Таран спромігся хіба що стільця з дому в кабінет привезти. Саме ж приміщення Чумаківської сільради з грудня минулого року навіть відключене від електроенергії. Створені попередниками 120 тисяч гривень боргів по житлово-комунальному господарству, 50 тисяч — по енерговодгоспу впали на Тарана непомірним вантажем. Вищезгадуваний «суперпринциповий» прокурор А. Снігур робить на Григорія Івановича відразу два подання до суду. З якого приводу? Розсмієтеся — Тарана почали звинувачувати у корупції під тим «соусом», що не надав на вимогу прокуратури рішення однієї з сесій від 26 жовтня  2002 року та книгу реєстрації сесій за той же рік. Бо вони ще до його обрання головою були здані до архіву, до якого Таран нiякого вiдношення не мав. Ще й два штрафи «припаяли» — один на 425 гривень, а другий — на 595.

      Значно гіршою виявилася доля голови районної організації «Народного союзу «Наша Україна» Валерія Колесника, який під час минулих виборів працював секретарем однієї з дільничних виборчих комісій і рішуче сигналізував до різних інстанцій про фальсифікації голосування. Така активність, зрештою, відлунилася кримінальною справою проти нього самого. Чоловіку інкримінують заподіяння шкоди державним інтересам у вигляді матеріальних збитків на суму 1179 гривень 60 копійок. При тому, що до його функціональних обов'язків адміністративно-господарські повноваження не входили взагалі. Сам Валерій Анатолійович стверджує, що на всі ці порушення голова комісії та її члени за квотою кандидата Януковича йшли свідомо і системно, як і по всій області. Проте цапом-відбувайлом зробили саме його. Мовляв, знай, у чиїх руках влада насправді.

      Чимало поспілкувавшись із мешканцями Чумаків та Зорі, я насамперед намагався з'ясувати: завдяки чому пенсіонеру Тарану вдалося перемогти у зовсім не «помаранчевому» регіоні, не будучи там фаворитом. І переконався — спрацювало те, що Григорій Іванович пообіцяв людям повернути землю.

      З іншого боку, мені довелося засумніватися у подальшій щасливій долі приміських радгоспів «Зоря» та «Дніпро» у тому випадку, якщо б їх не приєднали до «Чумаків». У Дніпропетровському районі очолюване Ніколаєвим господарство вважають кращим із недвозначним застереженням «а може, й в області». Справді, тут можуть похвалитися багато чим. І сучасною триповерховою адміністративною будівлею, і першим в Україні дивовижним доїльним комплексом «Карусель», і найсучаснішими  приміщеннями для утримання телят, переобладнаними із занедбаної птахоферми... Однак, як виявилося, ця палиця має два кінці. Бо на тій же «Каруселі» тепер «крутяться» всього-на-всього два оператори замість колишніх 38 доярок. Отож маємо неабиякий мінус у кількості робочих місць. Але чи не найбільше застереження — не будь у колись державному господарстві Ніколаєв «своя рука-владика», чи зміг би він отримати необхідний капітал для вражаючої «розкрутки»? На ці аргументи невдоволених людей знайти заперечення справді важко.

      Але знову ж доводиться говорити про другий кінець палиці. На ланах довкола Чумаків нині можна побачити чимало ділянок одноосібників, тих, що не пристали до жодного з більших господарств. Вони суттєво відрізняються — доглянутістю, станом вирощеного на землі — від нив тих же ВАТ чи СПП «Чумаки». Навряд чи хтось сумнівається, що майбутнє — за великими господарствами. Проте приєднатися до них селяни хотіли б із тим, що заслужили. Приміська земля нині на вагу золота. «То чому ж воно має «блищати» тільки для когось обраного, хто скористався своєю тодішньою владою?» — весь час запитували мене люди. Яскравим свідченням цього є розруха в буквальному розумінні у самому селищі, ще років 10—12 тому досить заможному. Та й чи нормально, що порівняно iз заможним приватником, який розбагатів на базі колись спільного добра, орган місцевої влади — сільська рада — перебивається гірше, ніж «із хліба на воду»? Чи до снаги створити такі незбагненні контрасти навіть Кіо з Копперфільдом?

      Олександр Ніколаєв, який нині представляється як директор сільськогосподарського приватного підприємства «Чумаки», донедавна був відомий як «нетаківець». Тепер же виплив як районний лідер блоку «Ми» екс-спікера Литвина. Проте у Чумаках політичному забарвленню надають не настільки важливе значення, як у столиці. Тут критерії оцінок склалися свої. Хто має реальні важелі влади, той і править бал, на якому часто-густо «підтанцьовують» суд, прокуратура, міліція. Помаранчева революція, у людей, на жаль, тільки вселила надію, бо не зламала хребта самій системі кругової поруки, перед якою так званий пересічний громадянин залишається безправним і безпорадним. Тут мимоволі згадаєш відому приказку про закон як дишло. От і повертають його, куди треба і проти кого треба.