Володимир Дахно.
У дитинстві автор культових «Козаків» мріяв вступити до Суворовського училища. А закінчив... факультет архітектури Київського інженерно-будівельного інституту. У підсумку ж Володимир Дахно став одним із найкращих українських мультиплікаторів, віддавши улюбленій справі понад сорок років свого життя.
Дахно — автор 23 мультиків, найвідомішим з яких був, є і залишиться серіал про козаків. Перша серія історії про трьох молодців у вишиванках, які знаходили вихід із будь-якої ситуації, датована 1967 роком. Найпопулярніші ж серії цього циклу — «Як козаки куліш варили»,«Як козаки у футбол грали», «Як козаки наречених визволяли», «Як козаки сіль купували», «Як козаки олімпійцями стали» — були обов'язковим атрибутом дитинства багатьох поколінь. Важливою складовою української анімації стала також Дахнова «Енеїда» — мультиплікаційна версія класичного твору, яку Володимир Авксентійович екранізував у 1991-му. Власне, вона й стала останньою його помітною роботою, оскільки потім фінансові проблеми надовго перекрили кисень українським аніматорам, викинувши їх зі своїх майстерень і примусивши шукати підробітку на стороні.
Дахно, як міг, опирався цій правді життя. Хоча за роки простою майже зневірився у тому, що українська анімація нарешті згадає про своє справжнє призначення і не буде практикуватися лише у виготовленні рекламних та політичних роликів. «Цілими днями сиджу і дивлюсь телевізор, — казав Дахно в одному з останніх інтерв'ю. — Чекаю появи кіно. Української мультиплікації як індустрії не існує.... Не приховую, мені зараз дуже важко...»
Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка Володимир Дахно помер у віці 74 років. Його заслуги перед суспільством держава оцінила дуже «щедро», призначивши відомому аніматору... близько 300 гривень пенсії. Нездійсненною мрією Дахна залишилися пушкінські «Руслан і Людмила» — ще за радянських часів він подав заявку на Центральне телебачення, але дозволу на зйомки так і не отримав.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
