Цей лютий звір — клоп

      Жнивує Луганщина в доволі сприятливих умовах. Принаймні великих злив не було, вітри теж помірні до сильного, і десь поділася традиційна липнева спека під 40. Так, градусів двадцять — двадцять п'ять. Не знаю, як збирати ранні зернові, а їздити по полях, збираючи матеріали про героїчну працю селян у таких погодних умовах — суцільне задоволення. Утім воно швидко розвіюється, коли черговий голова колгоспу... чи то пак, директор СТОВ починає розповідати про свої проблеми.

      Марківський район один із найвіддаленіших, зате й найуспішнішних на Луганщині. Тут і сьогодні збирають найбільші в області врожаї, от тільки самі врожаї дещо менші від тих, що прогнозувало обласне сільгоспуправління. До речі, прогнози про повторення або й перевершення минулорічного зернового рекорду лунали вже після того, як озимина пережила й 40-градусні морози, і доволі посушливий травень. І лише після того як зерно було зібране з перших гектарів, почали надходити не зовсім втішні повідомлення. Незрозуміло, з чого виходили фахівці, коли давали свої обіцянки. А може, це в селян такий хитрий маневр?

      ... Пресу на поля вивіз голова районної ради Юрій Гарбуз. Власною персоною. Сів за кермо мікроавтобуса і — вперед. А по дорозі розповів, поміж іншого, про нову пошесть, що напала на село. Точніше, на розрахункові рахунки сільських господарств. Пошесть ця називається клоп-черепашка. Тільки не подумайте, що цей ненажера-клоп і з'їв недоотримані на кожному гектарі центнери. Ні, ця хитра комаха на дрібниці не розмінюється, а безпосередньо накидається на селянські кошти. Щоправда, не сам, а разом із працівниками елеваторів. Точніше, лабораторій при елеваторах.

      — Сьогодні одне підприємство зібрало врожай. Повезли — 3-й клас, усе нормально... Я просто не готовий назвати номер того Положення, але сьогодні міняють держстандарт приймання зерна. Якщо більше одного відсотка його уражено клопом (цього не може бути в природі!) — то така пшениця є 3-м класом, ціна якого близько 700 гривень, іде на фуражний 6-й клас. По 400 гривень. Моє припущення: хтось хоче на цьому заробити. Зерно забирають по 400 гривень; через два місяці — продадуть по 800. А виробники знову залишаться ні з чим.

      Юрій Олександрович сам ще два роки тому був фермером і одного разу навіть потрапив на сторінки «України молодої» (якщо хтось пам'ятає, він є засновником кінного козачого театру). Жив у знаменитому селищі Мілове, однією з вулиць якого проходить державний кордон. Інший бік вулиці — це російське селище Чорткове, де теж є елеватор із власною лабораторією. Фермер вирішив поставити експеримент.

      — Їду в Чорткове. Клейковина 24, МДК — 95; їду до Старобільська, клейковина 18, МДК — 105. Тобто зрозуміло: там 3-й клас, тут уже показує 6-й.

      А в Луганську, звісно ж, у тої самої пшениці виявили «параметри», що відрізнялися від перших двох проб.

      «Теоретичні» міркування голови підтвердив власним, щойно набутим, досвідом директор СТОВ «Промінь» Володимир Меженський. Село, де прописане товариство, називається Веселе, однак директор виглядав сумним. Ми стояли на полі стиглої «Одеської-267»; як сказав Володимир Іванович, «друга репродукція, еліта». Як на погляд дилетанта, колос повний, стебла стояли густо. Однак...

      — Хотіли взяти десь по 25-30 центнерів, та в підсумку виявилося, що це поле чомусь дає близько 12 центнерів. Поки дванадцять; закінчимо — думаю, буде центнерів 14. Це, звичайно, відчутно вдарить по нашому фінансовому стану.

      «Промінь» уже встиг продати 100 тонн збіжжя «важковаговику» «Нібулону» — як 6-й клас, по 515 гривень за тонну. «Тому що є такі борги, за які скоро почнуть знімати штани... якщо голову не відірвуть».

      — Возили на аналіз. Їздив до Луганська, на «Млин» (зернопереробне підприємство «Луганськмлин». — Авт.) возив — там мені страшне сказали. Вчора возив на Старобільський елеватор — там трошки інше. Одну й ту саму пшеницю. А потім там критерії вигадали. В минулому році, коли був нормальний білок, почали клейковину перевіряти. А в цьому році, коли є і клейковина, й білок, стали визначати клопом-черепашкою. Вони побачать на зернині цяточку яку-небудь і вже вважають, що вона пошкоджена. А я, наприклад, державного стандарту на визначення відсотка враженості не знаю. Ніхто не доводив, і в літературі я не зустрічав. Хоча ми намагаємося підвищувати рівень якості...

      Скільки мені не доводилося зустрічатися із селянами — вони завжди скаржилися. Починаючи принаймні з доби «пізнього» Брежнєва — уже й публічно: селу не додають! Той же Меженський запевняє: «Як на теє — розбіжуся в різні боки». Чи насправді втече? Не так давно йому доводилося «здаватися в полон» одному відомому в області... інвестору.

      — Мене замалим не посадили. Ледь-ледь видерся, але тваринництво ми загубили.

      На полі працювали, як висловився районний голова, «Джон Дір веселого виробництва». Звичайні «Ниви», років по двадцять кожній, але місцеві майстри замінили в них ремені, які надто часто рвуться, на гідростатику. Тепер менше часу витрачається на ремонти під час жнив. Коротко кажучи, селянин чиновницькій винахідливості обдирати його протиставляє свою технічну винахідливість. Може, не тільки агротехнічну.

      СТОВ «Вікторія» побувала в обіймах того ж таки «інвестора», що і «Промінь», і теж видряпалася ціною повної втрати тваринництва. Однак настрої в Кабичівці оптимістичніші, ніж у Веселому. Настільки, що товариство відновило одну з дихаючих на ладан свиноферм і вже закупило 50 породистих свиноматок. А також — для комплекту — 11 кнурів. Днями завезуть ще приблизно таке ж стадо аж із Полтавщини. Взагалі навіть неглибоке знайомство з луганським селом вражає величезним перекосом убік рослинництва. Хто тут кого надурив під час усіх земельних «рехворм», сказати важко, але лиходіям-чиновникам (у симбіозі з агроділками) просто гріх не скористатися ситуацією, коли переважна більшість господарств запроваджує на землі таке собі трипілля: сонях, пшениця та... бур'ян на парових площах. І жодної корівки в розвалених фермах. А на виході в жнива — монополісти-зернотрейдери і купа непогашених кредитів. От якби ті трейдери за кожною тонною ганялися... То хто ж має розірвати отаке зачароване коло?

      У «Вікторії», порівнянно з «Променем», врожай удвічі більший. Із уже зібраних 240 га намолочено 530 тонн (22 ц/га). За собівартості тонни пшениці 420—440 гривень ціна 6-го класу на елеваторі — 520 гривень, каже директор СТОВ Олександр Бондар. Аналізи показують, що зерно йде з 4-го по 6-й клас.

      — По клопу не прискіпувалися?

      — Поки що ми не здавали на елеватор.

      Очевидно, є можливість потерпіти. Або є кому продати, оминаючи елеватор.

      Оптимізму в директора «Вікторії» стільки, що він наважився взяти в оренду ставок. Як на степову зону, дуже великий — 114 гектарів. Збираються спустити воду, почистити, продезінфікувати... До речі, перед тим виграв битву за право оренди з дуже серйозними конкурентами в Луганську (з допомогою районної влади, звичайно).

      — Нащо він вам потрібний?

      — Для вирощування риби, створення робочих місць.

      — І є кому?

      — Я не майстер, але є технологи з рибного господарства. Коштів? Вистачить. Кредити, інвестори...

      На ставку, подалі від села, повно диких качок (Гарбуз каже, що тут уже кілька років оселяється лебедина сім'я). На пагорбах — дубові гаї. Місцевість наче спеціально створена для сільського туризму.

      Якби не отой лютий клоп...