Інвестиційний дощ потребує землі

      Iнвестиційний прорив не відкладається. Просто іноземні інвестори після минулорічного скасування податкових пільг вільним економічним зонам і технопаркам змінили орієнтацію. І хоча парламент днями відновив ці пільги в Бюджетній резолюції на 2007 рік, інвестори вирішили оминути політичні ризики і перенесли акценти з ВЕЗів і технопарків на земельні ділянки. У цьому представники іноземних компаній знайшли цілковите порозуміння з Президентом Віктором Ющенком. Принаймні на користь такого твердження свідчить, як мінімум, поява двох документів. По-перше, це знаменитий Указ №300 «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності» від 10 квітня. По-друге, Указ №644 «Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі і захисту прав власників земельних ділянок» від 25 липня. В останньому документі наголошується, що уряд повинен забезпечити підготовку і винесення на розгляд парламенту низки відповідних законопроектів. Варто зауважити, що на це відводиться досить стислий термін  — чотири місяці.

      Категоричнiсть у термiнах  для виконання цієї досить складної роботи обумовлено багатьма причинами. Насамперед — критичними оцінками політики держави у сфері земельних відносин. Скажімо, лідер Української народної партії Юрій Костенко, прогнозуючи головні тенденції розвитку подій в Україні на найближчі п'ять років, під час роботи цього складу парламенту  заявив: «Нинішня влада буде працювати на узаконення власності та на завершення «дерибану» землі». Вiн  звернув увагу на «цікавий факт: у період, коли в Україні розпочався дерибан землі, у 1991-1994 роках, у кріслі Голови Верховної Ради сидів Олександр Мороз, і зараз, коли цей процес буде звершуватися, він опинився на цій же посаді, хоча формально приватизація землі суперечить програмі Соцпартії».

      Ясна річ, що на пришвидшенні обертів наполягають бізнес-кола. Зокрема, ті, які об'єднані у Європейську бізнес-асоціацію. У цій неурядовій організації, яка представляє інтереси близько 550 європейських, міжнародних та вітчизняних компаній, накопичився неабиякий критичний заряд щодо умов їхньої діяльності в нашій країні. Щороку оприлюднюються висновки під багатозначним заголовком «Перешкоди для інвестицій в Україні». Вислуховувати ці зауваження офіційні чиновники просто зобов'язані, оскільки за бізнес-асоціацією постає тінь майбутнього партнера України, в разі її входження до ЄС, — Європейської комісії, яка була ініціатором заснування цієї організації. Усі видання «Перешкод для інвестицій в Україну» (2001—2005 р.р.) було подано у Кабмін та парламент, а також в Європейську комісію у Брюсселі.

      Навіть побіжне ознайомлення з «Перешкодами» відразу усуває сумніви в об'єктивності поданого аналізу. Взяти, скажімо, кілька найяскравіших штрихів про стан ринку землі. Іноземним громадянам надається право набувати у власність земельні ділянки несільськогосподарського призначення, але водночас відсутня чітка і зрозуміла процедура реалізації цієї прогресивної норми. Унаслідок цього створюються додаткові структури та схеми, через які земля все-таки переходить у власність іноземних юридичних осіб. Тепер про «альфу і омегу» права власності на земельну ділянку — державний акт. Його форма є дуже недосконалою, зазначають інвестори, які, певно, не раз на цьому обпеклися. Наприклад, після нотаріального засвідчення договору купівлі-продажу доводиться переоформляти державний акт з урахуванням зміни площі, і це питання цілковито залежить від добропорядності продавця. Отож утворюється лазівка для нечистих на руку ділків, і фактично, за великим рахунком, така ситуація ставить під сумнів можливість існування вторинного ринку землі як такого. Зрештою, через такі прогалини система реєстрації прав на землю і нерухомість залишається непрозорою і погано піддається реформуванню. Інвестори передбачають, що, при всіх добрих намірах Кабміну, на практиці спроби навести лад у реєстрації прав обернуться зливою непорозумінь, зловживань з боку посадовців та стовпотворінням у місцевих органах влади.

      Словом, якщо подивитися на ситуацію збоку неупередженим оком, то виявляється замкнене коло. Поки Мінекономіки співає свою знайому тужливу пісню про відсутність високих технологій в інвестиціях з-за кордону, іноземні компанії, які прийшли працювати в Україну, б'ються з місцевим чиновництвом над тим, як вирвати для себе шматочок землі під будівництво. На цьому грунті конфліктні взаємовідносини виникають швидше, ніж їх встигають розглядати.

      Тому Кабінет Міністрів України пропонує заснувати Палату експертів для досудового вирішення суперечок між державою та іноземними інвесторами. Для роботи в Палаті передбачається залучити українських і зарубіжних юристів. Планується, що даний орган очолить віце-прем'єр-міністр. У разі ухвалення відповідного законопроекту Верховною Радою механізм може набути чинності вже у вересні поточного року. У свою чергу, усвідомлюючи глибину проблеми, Мінекономіки підготувало, за словами заступника керівника цього відомства Людмили Мусіної, проект закону про внесення змін у понад десять законодавчих актів щодо регулювання земельних відносин. Щоб, за словами пані Мусіної, не треба було іноземному інвестору «багато дозволів отримувати, щоб він прийшов, узяв цю ділянку — і відразу почав будувати своє підприємство».

      І все ж, із точки зору системних змін, ситуація залишається не досить прогнозованою. Зокрема, співдиректор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський підмітив загальну тенденцію в «інвестиційній» законотворчості. «Існує проблема поєднання стабільності законодавства і потреби економічних змін». За цим вгадується натяк на те, що поки утрясуть земельне питання, зможе змінитися ситуація на ринках, утім, як і уявлення про національні інтереси. Науковець також зауважив, що в Україні, на його думку, є прояви так званого інвестиційного фаворитизму, створення сприятливих умов для «своїх компаній». Стосунки бізнесу і влади поліпшилися, але щось не дуже прагнуть найбагатші люди країни вкладати кошти в український хай-тек. Зате помічено, з яким натиском українські металургійні компанії вкладають кошти за кордоном.

      Зрештою, йдеться про капітал, який потрібен в Україні. І земельне питання вищезгаданим компанiям  розв'язати для себе було б просто. Тим паче з огляду на низку депресивних регіонів. Проте, на жаль, досі в нас немає масштабних проектів, у яких би поєднувалися державне фінансування з приватними інвестиціями — те, на що замахуються наші сусіди, скажімо, Росія. Хоча в Мінекономіки, мабуть, прицілюються до цієї проблеми з іншого боку. Відомство вже перебуває на підступах до осмислення проблеми депресивних регіонів, якими має опікуватися держава у рамках багаторічних програм на основі стратегічного планування, про що днями повідомив ЗМІ перший заступник міністра економіки Сергій Романюк. Минулого тижня на засіданні Кабміну затвердили порядок підготовки, укладання та виконання угоди щодо регіонального розвитку. Цю угоду уряд укладатиме з регіонами на довгостроковій основі й виділятиме для реалізації проектів бюджетні кошти. Можливо, за таких умов рух іноземних інвестицій і реалізація стратегії національних інтересів відбуватиметься в одній площині і, зрештою, в якийсь момент дасть очікуваний для країни ефект.