До дитинки — ще й хатинка

      Днями під дверима однієї з київських квартир зібралося напрочуд чимало людей — до цього помешкання переїжджало подружжя Наталі та Сергія Гедзів, які створили перший у Києві дитячий будинок сімейного типу. Річ у тім, що Наталя та Сергій виховували сімох дітей у трикімнатній квартирі, а тепер, коли кількість дітлахів збільшилася до дев'яти, адміністрація Святошинського району забезпечила родину-героя цілою шестикімнаткою з ремонтом та меблями. До того ж представники адміністрації й на новосілля прийшли з подарунками: футбольними м'ячами, ракетками для настільного тенісу, пральною машиною, чайним сервізом, тренажером Євмінова (пан Євмінов, до речі, свою знамениту «дошку» вручав особисто і побажав, щоб у дітей не було сколіозу). Був також, звісно, і великий торт. Діти щиро раділи і подарункам, і можливості попозувати перед камерами.

      У родині Гедзів двоє власних дітей: Ілля 11 років і Катерина, на рік молодша від братика. За словами Іллі, коли батьки вирішили взяти на виховання дітей із притулку, вони радилися з ним і Катею, запитували щотижня, чи вони не проти братиків і сестричок. Кожна прийомна дитина Гедзів має свою печальну історію, всі вони втратили своїх рідних тата і маму, а хлопчика Антоніо церебральний параліч ще й позбавив можливості ходити. Катеринка розповіла, що батьки кожного дня роблять з Антоніо спеціальні вправи, одна з яких називається «кошик», а тато додав, що церебральний параліч неможливо вилікувати медикаментозно, отже, залишаються тільки фізичні вправи, які необхідно виконувати по кілька тисяч разів на день. «Коли ми тільки взяли Антоніо з притулку, він узагалі не міг рухати ніжками, а тепер він уже повзає. Ми віримо, що колись він піде самотужки», — впевнено і щиро каже Сергій.

      Утримувати таку велику родину матеріально важко, адже починали Гедзі без жодної державної підтримки. Завдяки тому, що Сергій має невеличкий бізнес, вони змогли протриматися до часу, коли громадськість звернула на них увагу. На запитання, як вони все-таки зважилися на всиновлення стількох діток, голова сім'ї відповів: «Ми віруючі люди, тому завжди знали, що робимо добру справу і Господь не залишить нас. Ми є членами Міжнародної ліги прийомних сімей, наша мета — повністю змінити українську систему опіки, щоб жодної дитини не залишилося в інтернаті». За такі благородні справи і в небесній, і в земній адміністрації про Гедзів не забули. Площа нової квартири складає 249 квадратних метрів, а на ремонт і необхідне господарське начиння фонд голови Святошинської РДА Володимира Мазепи виділив майже 380 тисяч гривень. За словами начальника управління у справах сім'ї та молоді Святошинського району Юрія Лєскова, тепер необхідно забезпечити родину мікроавтобусом, а також будиночком із присадибною ділянкою, щоб було де відпочивати влітку. На жаль, законодавчої бази для створення дитячих будинків сімейного типу ще й досі практично не існує, хоча кошти на підтримку таких родин закладені у бюджеті. Поки що відкритим залишається питання соціального захисту батьків, які створюють такий дитбудинок. У випадку Гедзів Наталя підписала договір із головою райадміністрації, в якому зазначено, що вона є матір'ю-вихователем і несе юридичну відповідальність за всіх усиновлених дітей. Голова родини Сергій не є батьком-вихователем, він просто батько і повинен утримувати власних дітей, на яких держава жодних коштів не виділяє. Виходить, що Гедзі мають Іллю та Катю, потім ще двох усиновлених, які вважаються рідними, а на решту п'ятьох родина щомісяця отримує чотири тисячі гривень. 

      Загалом у дитячому будинку сімейного типу може виховуватися не більше десяти дітей, враховуючи власних дітей подружжя. Перед усиновленням батьки проходять курс психологічних тренінгів, які допомагають як їм, так і соціальним працівникам визначитися, чи готова родина до виховання дітей-сиріт. За словами Сергія Гедзя, на тренінгах вони дізналися багато корисної інформації, тому шкодують, що дуже мало подружжів знають про подібні «курси тата й мами» через повну відсутність соціальної реклами. Насправді ж бажання мати багато дітей було з дитинства й у Наталі, й у Сергія — в них це справа, так би мовити, спадкова. У родині Сергієвого батька було 13 дітей, а сам Сергій був свідком того, як його тато і мама піднімали двох дівчаток, батьки яких пиячили, а потім померли. На диво, Гедзі-старші продовжують цю справу милосердя: попри свій вік, вони взяли з притулку маленького хлопчика, якому зараз сім років. Батько Сергія з сумом зауважує, що сучасні батьки зовсім не мають часу для виховання дітей. «Якщо я чогось не заклав своєму синові чи дочці, вони візьмуть це з телевізора, з вулиці, а мені б навпаки хотілося б їх від таких псевдовчителів застерегти. Замість того щоб залишати дітей перед телевізорами, а ще гірше — дивитися їх разом із дітьми, батьки б краще організували похід до спортивно-розважального комплексу, де б відпочили разом із дітьми і чогось би навчили їх, але ж кількість таких комплексів навіть у Києві просто мізерна. Ми з дружиною постійно цікавимося справами своїх дітей, а раптом потрібна якась допомога чи порада. Старші, звичайно, живуть уже самостійним життям, а от молодших потрібно постійно направляти, і робити це треба з повагою до них і з любов'ю».