До Вас звертається актив студентського самоврядування Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського з проханням захистити наші конституційні права стосовно створення належних умов для отримання педагогічної освіти через передачу нашому університету навчальної бази Одеського інституту сухопутних військ (далі — ОІСВ), який суттєво скоротився.
Ми не можемо зрозуміти, чому не вирішується зазначена проблема конструктивно, по-державницьки? Адже сьогодні в ОІСВ залишаються навчатися не більше 300 курсантів. Проте навчальна база інституту розрахована на навчання в одну зміну понад 6000 студентів. Отже сотні аудиторій, спортивних майданчиків, залів для проведення виховної роботи, бібліотечних приміщень не використовують за призначенням, тоді як наш університет має гостру потребу в зміцненні навчально-матеріальної бази. Навчання в нашому університеті здійснюють у дві зміни, а в період заліково-екзаменаційних сесій заочників — у вихідні дні.
Ми не можемо зрозуміти, чому навчальну базу ОІСВ, що побудована за податки наших дідів і батьків, уже перепрофілюють та передають неосвітнім установам, коли в нашого університету є гостра потреба в навчальних приміщеннях? Чому на території навчального закладу руйнують окремі споруди, перепрофілюють та розпочинають будівництво об'єктів невідомого призначення, тоді як нам відповідають, що ніяких рішень до 2007 року щодо ліквідації наявної навчальної бази приймати не будуть. Кому ж у цій ситуації можна вірити? Ми не хочемо, щоб певні посадовці розповідали нам гарні байки, а виходило «як завжди», і державне майно було втрачено.
Ми не можемо зрозуміти, чому ігнорують неодноразові звернення до центральних органів державної влади з боку Міністерства освіти і науки України, Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної ради, Одеського обласного комітету Профспілки працівників освіти і науки України, Ради ректорів вищих навчальних закладів Одеського регіону, Всеукраїнської студентської ради, більшості народних депутатів України від Одещини, Президії Академії педагогічних наук України, Асоціації педагогічних університетів Європи, видатних діячів мистецтва, культури та спорту регіону, а також представників багатотисячних колективів, закладів освіти, батьківських комітетів Арцизького, Савранського, Любашівського, Татарбунарського, Ренійського, Березівського, Тарутинського, Красноокнянського районів, м. Білгород-Дністровського, м. Южного, м. Котовська, м. Ізмаїла Одеської області та iн. про повну підтримку передачі ОІСВ університету?
Ми не можемо зрозуміти, чому неодноразові доручення Кабінету Міністрів України з підготовки урядового рішення про передачу навчальної бази Одеського інституту сухопутних військ нашому університету блокують відповідальні за це посадові особи, які бояться відкрито говорити на цю тему і обмежуються лише формальними відповідями та відписками; чому досі не створено спільної комісії Міністерства освіти і науки та Міністерства оборони України для визначення механізмів оперативної передачі навчальної бази Інституту нашому університету?
Ми не можемо зрозуміти, чому, якщо сьогодні у вищого навчального закладу є потреба в побудові нового університетського містечка, а економічний стан у державі непростий, то у зв'язку з чим не передається вивільнена навчальна база теж державного ВНЗ (військового інституту) нашому університетові і тим самим не зберігаються значні державні кошти?
Ми не можемо зрозуміти, чому Інститут фізичної культури і реабілітації нашого університету, який підготував не одну тисячу вчителів для шкіл регіону, 16 олімпійських чемпіонів, понад 100 чемпіонів світу, Європи та України, а також Інститут мистецтв, історико-філологічний факультет фактично не мають власної бази і вимушені орендувати приміщення в різних установах? У той же час залишаються незадіяними навчальні об'єкти ОІСВ.
Ми не можемо зрозуміти, чому з такого важливого питання, яке ми відносимо до сфери державницьких інтересів безпеки, нам не дають можливості зустрітися з Президентом України? Отже, складається враження, що хтось зацікавлений не допустити такої зустрічі і запобігає всім нашим крокам.
Ми не можемо зрозуміти, чому у вирішенні зазначеної проблеми саме по-державницьки не беруть участі ті, хто за це відповідальний, а в її розв'язання вимушені втручатися ми, студенти, і готувати масштабні акції з метою висвітлення гострої ситуації навколо цього питання у засобах масової інформації, розкриття чиїхось корупційних інтересів? Невже нам потрібно замість навчання переймати досвід певних молодіжних, студентських організацій стосовно проведення акцій протесту, викриття корупційних схем, що дискредитують чинну владу, яка намагається запровадити демократичні зразки європейського устрою.
Переважна більшість із нас є студентами із сільської місцевості. При обранні майбутньої професії вчителя ми керувалися не грошима, а здійснювали цей вибір за покликанням душі та серця, усвідомлюючи свою відповідальність за виховання молодого покоління перед суспільством і державою. Отже, кому ж, як не державі захищати інтереси студентства та створювати належні умови для підготовки вчителів, які в подальшому мають формувати гідний як інтелектуальний, так і моральний потенціал нації задля безпеки і процвітання України? Дуже хочеться вірити, що так воно і буде, що цей лист Ви особисто прочитаєте і відреагуєте на наше занепокоєння таким рішенням, згідно з яким навчальна база Одеського інституту сухопутних військ буде передана Південноукраїнському державному педагогічному університету ім. К. Д. Ушинського.
З великою повагою і надією студентський актив Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
