Дiти з порушенням опорно-рухового апарату можуть вчитися у звичайнiй школi, на вiдмiну вiд дiтей з iнтелектуальною недостатнiстю.
8 липня в «УМ» вийшла стаття Богуславської «Де вчаться діти-інваліди?», в якій журналіст писала про те, що школи в Україні мають активніше включатися в інклюзивний тип освіти, тобто коли звичайні діти та ті, хто має особливі освітні потреби, вчаться в одному класі загальноосвітньої школи. Проте не все так просто в цих, гуманних на перший погляд, намірах.
Насамперед не можна говорити про всіх дітей з особливими освітніми потребами, бо і діти, і їхні потреби дуже різні. Одна справа, коли дитина має фізичні обмеження (пересувається на візочку), але інтелектуально розвивається нормально. Таким дітям справді треба навчатися разом зі здоровими дітьми. Проте у нас потрібно ще дуже багато зробити для створення так званого безбар'єрного середовища (йдеться про можливість користуватися тим-таки туалетом, а ще приїхати до школи і пересуватися по ній, мати зручне робоче місце в класі). Додамо, що багато таких дітей потребує постійної допомоги у задоволенні суто фізичних потреб, адже хтось із них не може самостійно пересуватися у візку, хтось не може писати, хтось не може в одному положенні висидіти цілий урок... Легко говорити про «принцесу на візочку». Набагато складніше створити такі умови, щоб вона справді почувалася принцесою. Однієї дитячої взаємодопомоги тут недостатньо. У класах мають бути для цього окремі кваліфіковані працівники.
На жаль, серед дітей з обмеженими фізичними можливостями дуже мало таких, які не мають певних порушень пізнавальних функцій. Так, більшість дітей з церебральним паралічем мають порушення сприйняття, мовлення. Щоб такі діти повноцінно розвивалися, з ними має займатися фахівець з корекційної педагогіки, який володіє спеціальною методикою. А звичайне сидіння у класі загальноосвітньої школи для такої дитини не буде корисним. Дитина має право на якісне задоволення своїх освітніх потреб, а не просто про людське око відвідувати разом з усіма дітьми масову школу. Батьки ж дітей-інвалідів часто не розуміють цих «тонкощів» і святкують перемогу, віддавши дитину до масової школи чи навіть отримавши звідти педагогів для навчання її вдома. А тим часом педагог відповідної спеціальної школи був би набагато кориснішим для дитини, бо він, повторюємо, знає, як працювати з такими дітьми.
Та ще складніше забезпечити інклюзивне навчання дітям з обмеженими інтелектуальними можливостями. Розумова відсталість буває різною. Хтось може подумати, що про всіх таких дітей говорять як про «ненавчуваних». Але ж ні. Навіть за радянських часів діти з легкою розумовою відсталістю навчалися у спеціальних школах, отримували відповідну до своїх можливостей освіту, професійно-трудову підготовку. А «ненавчуваними» (назва справді не дуже вдала) називали дітей, які через глибокі порушення інтелектуального розвитку не могли навчатися за класно-урочною системою, послідовно засвоювати знання з основ наук. Таким дітям краще розповідати про довкілля, прищеплювати навички самообслуговування, побутової праці, культурної поведінки, спілкування. Це теж навчання, зміст якого треба серйозно продумати і вдосконалити.
Діти з особливими освітніми потребами — це також діти глухі, незрячі, з важкими мовленнєвими вадами та інші. Методика навчання кожної категорії таких дітей дуже специфічна. В умовах інклюзивного навчання її так просто не реалізуєш. Є й такі діти, які потребують періодичного стаціонарного лікування. Тому й існує багато типів спеціальних шкіл. На жаль, вони були і залишаються інтернатами з однієї причини: мережа їх не настільки густа, щоб дитина щодня з дому діставалася до школи.
У США дітей зі зниженими інтелектуальними можливостями навчають у спеціальних класах при загальноосвітній школі. Очевидно, така форма навчання реальніша і для дітей глухих, незрячих, з тяжкими розладами мовлення. Не обов'язково дитина з особливими освітніми потребами має сидіти в масовому класі. Має відбутися інтеграція спеціальної і масової загальноосвітньої школи. У спеціальні класи повинні прийти фахівці, якi сьогодні працюють в інтернатах, і, повірте, кваліфіковано працюють.
Для створення спеціальних класів при загальноосвітніх школах у нас є нормативна база, програми, підручники, методичне забезпечення. Потрібно лише заохотити керівників шкіл і педагогів організовувати такі класи, бо все-таки це немалий клопіт і на нього погоджуються тільки окремі ентузіасти.
Є й інший аспект проблеми, про яку йшлося в статті Богуславської. Дуже небезпечно знижувати планку рівня знань, які дає школа. Якщо дитина «не тягне» шкільну програму, то, може, варто перевірити її здоров'я? У нас же батьки часто упереджено і дуже негативно ставляться до того, щоб провести психолого-медико-педагогічну консультацію для своєї дитини. Більше того, вони проти, щоб перед вступом до школи дитину діагностували на рівень психологічної готовності до навчання в школі.
Ось приклад. Цієї весни нам у консультації якось особливо «таланило» на дітей, які протягом року-двох у школі не навчилися читати. Чи треба пояснювати, що така дитина не «тягне» всю програму, незважаючи на щире намагання педагога працювати з нею додатково? Якщо у батьків вистачає мудрості, вони не миряться з тим, що дитину переводять у наступний клас без знань, і шукають-таки консультацію. І тоді виявляється, що дитина не може читати через складне порушення зорового і слухового сприйняття, яке зумовлює так звану алексію (складне порушення формування навичок читання). Вчасна допомога фахівців-логопедів — і дитина навчиться долати свій недолік. А інакше... неважко уявити її долю.
Отже, не може бути кваліфікованого навчання дитини без діагностики, без того, щоб батьки і вчителі знали про особливості дитини, мали уявлення про те, у чому полягають її освітні потреби.
Нам дуже прикро, коли про психолого-медико-педагогічну консультацію говорять як про репресивний орган. На жаль, у цьому винні, насамперед, громадські об'єднання батьків, які мають дітей iз серйозними вадами розвитку. Їх можна зрозуміти, бо, переживаючи свою біду, вони хочуть чути, що дитина «переросте» свою ваду і стане здоровою. Тим часом консультація каже: не «переросте», потрібна кваліфікована робота, щоб дитина скористалася тими можливостями, які у неї є.
І коли нам вдається переконати батьків у тому, що дитині потрібна кваліфікована допомога, з'ясовується, що мережа спецшкіл у нашій країні розвинена дуже слабо, що поруч з місцем проживання необхідних закладів немає, тож батьки змушені або змиритися з тим, що є, або віддавати дитину до інтернату. Переконані, що це болюче питання — де вчити дітей з особливими освітніми потребами — треба вирішувати багатогранно. В країні повинні бути і спеціалізовані школи (мережу яких треба розширювати), і спецкласи при загальноосвітніх школах, і особливі групи у дошкільних навчальних закладах.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
