...Я не вірив і не вірю ні в які забобони і «прикмети» забобонного характеру. Але двічі в житті мені довелося визнати їхню, сказати б, пророчу символіку. Один із цих випадків пов'язаний з батьком.
Це було пізньої осені 1941 року або, певніше, навесні 1942-го — час у дитячій свідомості не закарбувався. Але був яскравий сонячний ранок. І в шибку нашого віконця настирливо билася якась пташка. «Буде дорогий гість», — сказала бабуся.