Цукру не до цукерок

      Після зростання цін на хліб продовольчий ринок «живе» в очікуванні подорожчання інших харчів. Але от що не подорожчає ані до, ані після нового року, так це цукор. Принаймні так стверджують фахівці з «профільного» об'єднання «Укрцукор». «Ціна не буде сильно підніматись, тому що цукру багато в нашій державі», — запевняє перший заступник голови асоціації Петро Борисюк. Цього року, за попередніми підрахунками, цукропереробні заводи видадуть на-гора майже півтора мільйона тонн цукру. Іще 1 мільйон 400 тисяч тонн завезли на переробку з-за кордону сирцю. Якщо взяти до уваги перехідні залишки, ще й усю контрабанду, що просочується як не з Росії, то з Грузії та Казахстану, можна зробити висновок, що дефіциту «солодкого» на внутрішньому ринку точно не очікується. Принаймні до травня-червня.

      Щоправда, цукропереробні заводи почуваються при цьому не дуже добре. Виявляється, в розпал сезону цукроваріння більшість із них не змогла виконати взяті квоти. Так, за даними «Укрцукру», із 126 атестованих заводів 8 простоювали цілий сезон, а повністю вичерпали заплановані обсяги переробки всього 44 підприємства. Решта пояснювала простої браком сировини і нарікала на агроформування, які не хочуть вирощувати цукровий буряк. Дійсно, цього року аграрії «присіли» як не на олійні, то на кукурудзу, культури, які мають найбільшу рентабельність, щоб таким чином точно не залишитися у збитках. Аби забезпечити себе сировиною, цукроварні змушені вигадувати нові схеми співпраці з буряківниками. Наприклад, Крижопільський завод, що у Вінницькій області, п'ять років тому почав створювати господарства «під себе», тобто такі, що реалізують сировину тільки одному підприємству.

      Зараз таких агрофірм дев'ять, і вони вирощують буряк на 30 тисячах гектарів. Зручно, начебто, і одним, й іншим, якби не одне «але». Насправді ціну на буряк диктує не виробник, а переробник, тобто сам Крижопільський завод. Щоправда, є й встановлена законом мінімальна сума, менше якої не можна сплатити за буряк — 165 гривень за тонну. Тож селяни-партнери вінничан задоволені: стабільний прибуток їм забезпечує інвестор — концерн «Укрпромінвест», під егідою якого працює завод.

      На жаль, не всі цукроварні можуть похвалитися подібними здобутками, отже, змушені працювати не на користь собі, в основному, за давальницькими схемами. Керівники переробних підприємств скаржаться, що таким чином вони не можуть вийти на мінімальні ціни, встановлені Кабміном, і рентабельність роботи складає у кращому випадку 2,4 відсотка. Зараз офіційна оптова ціна на цукор — 2 тисячі 370 гривень за тонну, тоді як фактична ринкова — 2 тисячі 180 гривень. Цукроварні змушені декларувати продаж по 2,37 гривні за кілограм і податки на додану вартість сплачувати з тієї ж суми, інакше — проблем із податківцями не оберешся. Тому підприємства винаходять хитромудрі бухгалтерські схеми: начебто продають цукор за встановленими державою високими цінами, а потім покупець повертає продавцю «зайві» гроші у вигляді допомоги, благочинних внесків тощо... Зрозуміло, що від таких оборудок втрачає і торговець, і переробник...

      Встановлювати більшу від мінімальної ціну начебто ніхто не забороняє — тільки шукай покупця. Наприклад, цукор коштував би дорожче, якби переробники могли собі дозволити притримати його і продати навесні, зокрема по 2 гривні 80 копійок. Але ж директорам заводів треба «закривати» фінансовий рік: гасити кредити, розраховуватися з постачальниками, віддати зарплату... «Якщо прийняти ціну 2,80 за кілограм, то давайте ми її забезпечимо, давайте кредит, — пропонує Петро Борисюк. — Тоді держава разом з нами її забезпечить. А якщо держава не може забезпечити й мінімальної ціни, то виходить, що ті, хто виробляють, мають проблеми, бо ціна розповсюджується тільки на виробника цукру, а не на продавця і споживача».

      Для розвитку галузі цукровики просять у держави ні багато ні мало 60 мільйонів гривень — на відшкодування ставки на довгострокові кредити. У такому випадку цукровики змогли б відмовитися від давальницьких схем, викуповувати у виробників усю сировину ще й покращити технічну базу галузі. Останнє — один з основних недоліків, на який звертають увагу при переатестації, яка відбувається саме зараз. Крім пристойної технічної бази, аби отримати схвалення на наступний сезон, переробники повинні мати в наявності достатню кількість спеціалістів — головних технологів, інженерів, енергетиків, крім того, періодично проводити технічний аудит.

      «За таких умов недовго і загнутись», — повідомив «УМ» один з директорів цукрових заводів. А ще додає проблем цукровій галузі якість сировини, яка починається з насіння. Наприклад, останнім часом посередники жваво завозять посівний матеріал із Молдови, хоча достеменно відомо, що ця країна ніколи не мала своєї селекції. Проте з Україною має тісні зв'язки — через зону вільної торгівлі. Отож усе молдавське насіння можна мітити грифом «невідомого походження». За даними Укрцукру, цього року таким чином без сплати мита кордон з Україною перетнули 511 тонн насіння цукрових буряків, внаслідок чого бюджет недоотримав 38 мільйонів гривень (адже ставка ввізного мита на кілограм бурякового насіння становить 22 євро). Збитки ж, точніше недоотримані прибутки сільгоспвиробників і цукровиків через неякісний посівний, ніхто не підраховує. Тепер ображені цукровики ініціюють введення обмежень із Молдовою нe лише на «вільний» цукор-сирець, як було торік, а й на завезення «вільного» насіння.

Детальніше про підсумки цукрового сезону, шкоду від сирцю і соціальну напругу на проблемних цукрозаводах читайте в завтрашньому номері «УМ».