Ну що, здавалося б, слова...

Біополе словом руйнують — словом і лікують

      Жив на світі лікар. Ще з медінституту підробляв фельдшером в одній із лікарень, а після закінчення ВНЗ працював невропатологом, хірургом, терапевтом, начмедом, нарешті головним лікарем «районки». Завдяки його активним діям в одному з райцентрів Вінниччини було збудовано поліклініку. Але на цьому типовість біографії досить успішного медика закінчилася. Що ж сталося? Лікуючи хворих упродовж багатьох років, Олександр Філатович дійшов висновку, що сучасна медицина не може вилікувати жодного хронічного захворювання. З довгих списків обліку «хроніки» зазвичай зникають або у зв'язку зі смертю, або після переїзду на нове місце проживання. З цим лікар не хотів миритися.

      Не рік, не два — цілих десять років вивчав він досвід різних традиційних і нетрадиційних медичних шкіл світу, видатних та невідомих новаторів. Настав, нарешті, той день, коли пан Філатович сказав близьким людям: хворобу можна вилікувати повністю, якщо вдасться «стерти» її на рівні духу. А надійним «інструментом стирання» глибоких пошкоджень людського організму лікар назвав «живі слова» — словосполучення у вигляді білих віршів, які хвора людина має промовляти вголос щодня впродовж курсу лікування.

      «Не опускай Свою гойдалку На дно збиткової Каруселі. Там бруд і морок, безутішність. Очищайся! Променистий 1) Завжди будь! 2) Чистий», — читаю на одній зі сторінок книги Олександра Філатовича.

      Начебто звичайні слова... Цікаво, завдяки чому ці сполучення допомагають хворим попрощатися зі своїми болячками? З цим запитанням їду до медичного центру на Оболонь, аби поспілкуватися з автором незвичайної методики.

      У коридорі офісу багато людей, не схожих на тих «болящих», які чекають своєї черги у традиційних медичних закладах. Пацієнти Філатовича ще до зустрічі з лікарем випромінюють велику надію. Потрапивши до кабінету лікаря, найперше цікавлюся:

      — Чому ви свого часу розчарувалися в методах традиційної медицини?

      — Тому що зрозумів просту істину: неможливо вилікувати фізичне тіло людини, якщо руйнівний процес відбувається на рівні душі та духу. Біополе руйнується думкою і словом, так само воно відновлюється лише думкою і словом. Проте й сьогодні медики продовжують винаходити все нові й нові пігулки, намагаючись впливати тільки на фізичне тіло, абсолютно не зважаючи на дух.

      — Чим можете пояснити той факт, що сучасна людина постійно відкриває все нові й нові невиліковні хвороби?

      — На мій погляд, сьогодні у багатьох людей руйнується зв'язок із Творцем. Це порушує порядок у Всесвіті, тому з'являється хвороба, яка, по суті, є способом відновлення цього розірваного зв'язку. Людина, як і сонце, буде жити, поки світитиме іншим. На жаль, сьогоднішнє матеріалізоване суспільство живе задля себе, воно не в змозі насититися матеріальними благами, забуваючи про те, що основна місія людини — нести світло оточуючим. Людська свідомість поступово змінюється до потреб біологічного існування: сон, їжа, робота, секс. Секс, робота, їжа, сон... Коло замикається. Найгірше те, що люди засинають й прокидаються з упевненістю, що так і має бути, що нічого змінити неможливо. Так народ перетворюється на кріпаків, рабів, для яких за радість, за щастя з'їсти шматок хліба й виспатися на своєму ліжку.

      — Як цьому можна зарадити?

      — Найперше — треба зупинитися в своєму хворобливому прагненні матеріального багатства. Треба розкрити мізки та серце для духовного розвитку, аби постійно тримати зв'язок із Творцем. Інформотерапія «живим словом» допомагає людині вийти на зовсім інший рівень життя.  Таку людину полишає бідність, що є сьогодні типовою проблемою для українського народу; у неї висока продуктивність праці. Цікаво, що навіть здоров'я і добробут сусідів такої людини змінюються на краще.

Одужує і людина, і тварина

      —У своїй книзі ви описуєте неймовірний, на перший погляд, випадок, коли старенький кіт, який слухав форми живого слова, повернувся до активного життя...

      — Так, ту історію я почув від моєї пацієнтки Морозової. Вона розповідала, що немічний кіт під час читання лікувальних форм «живого слова» буквально прилипав до неї й засинав. Та тільки жінка припиняла читання, він стрімко біг на кухню, вимагаючи чогось поїсти. Через сім тижнів його не можна було впізнати: якщо раніше кіт не мав сили стрибнути з підлоги на стілець, майже нічого не їв, був хворим і слабким, повилазила майже вся шерсть, то тепер він легко стрибав iз підлоги на спинку дивана, ловив на балконі мух, їв з апетитом і бавився, як п'ятнадцять років тому...

      — А що відбувається з людьми?

      — З 1999 року курс лікування пройшли декілька тисяч осіб, і сьогодні маємо результати, які вражають мене самого. Наприклад, феномен відновлення зору в пацієнтів, у яких протягом останніх 3—5 років до початку лікування цим методом була повна сліпота. Або інший приклад: розсмоктування вузлів при фіброміомі матки, відновлення менструації у жінок після 54-річного віку, в яких уже понад п'ять років спостерігалася менопауза. А ще після лікування «живим словом» у багатьох пацієнтів розчинилися атеросклеротичні бляшки й рубці міокарда... Як пояснити з наукової точки зору відновлення прохідності коронарних артерій при тяжкій формі ішемічної хвороби серця, коли будь-яке кардіологічне лікування, включаючи коронарне шунтування, було безуспішним? Допомагає методика і людям, які пережили інсульт, тоді як традиційна медицина зазвичай оптимістичних прогнозів таким людям не дає...

Буду виховувати онука!

      У тому, що незвичайна методика дійсно творить дива, ми переконалися, відвідавши пенсiонерку Елісо Гврітішвілі — одну з пацієнток Олександра Філатовича. Мешкає вона на Вітряних Горах у Києві. Двері квартири відчинила красива жінка у розквіті сил. Сказали їй про це, а у відповідь почули: «Бачили б ви мене у травні минулого року»...

      Хвороба почалася давно. Пані Елісо відчувала занепад сил, їй дошкуляв головний біль — спочатку рідко, потім усе частіше, а 11 вересня 2001 року, поспішаючи по таблетки до аптеки, жінка знепритомніла просто на східцях будинку. Її привели до тями випадкові перехожі. Цей випадок став для панi Елiсо останнім «дзвіночком», аби всерйоз узятися за власне здоров'я.

      Найперше Елісо Багратівна пройшла обстеження в діагностичному центрі. Медики виявили в неї стеноз судин головного мозку. Лікували традиційно —  періодично ставили крапельниці з церебралізином, актовігіном, кавентоном... Крім того, жінка перепробувала велику кількість нових препаратів, зокрема тих, що зміцнюють опірність імунної системи. Проте ефекту практично не було...

      Далі — гірше. 25 квітня минулого року Елiсо Гврiтiшвiлi пережила інсульт. Лікарі практично поставили на пацієнтці хрест, та й сама вона розуміла, що у такому стані довго не протягне. Випадково побачивши по телевізору інтерв'ю з лікарем Філатовичем, пані Елісо вирішила записатися на прийом — мовляв, гірше все одно вже не буде... На зустріч з лікарем довелося чекати місяць — великі черги. А після консультації жінка наполегливо по півтори години вранці й ввечері читала за певною схемою спеціально підібрані (відповідно до хвороби, яку треба «счистити») тексти. Читала і розуміла, що хвороба помалу відступає. Стан поліпшувався, та наприкінці липня пацієнтка відчула неймовірний головний біль — такий сильний, що хотілося вити. Як пояснив пан Філатович, то виходили атеросклеротичні бляшки. Напади періодично повторювалися, але згодом минули, і самопочуття стало просто чудовим.

      Згодом знову пішла до діагностичного центру. Знайомий лікар, який робив попереднє дослідження, очам своїм не повірив, розшифровуючи стрічку МРТ: жодних атеросклеротичних бляшок, жодних затиснень судин. Диво!

      Ще одна цікава деталь. Коли Елісо Багратівна читала тексти, до неї на коліна вмощувалася старенька, майже лиса, улюблениця — кокер-спаніель Руфіна. Минали тижні, і господарка дивувалася, що на її собаці, як колись, виростала лискуча шерсть...

      Нині Елісо Гврітішвілі почувається чудово — порається по господарству, гуляє з собаками, без страху їздить містом і  радіє, що тепер зможе присвятити себе вихованню онука. Навіть не скажеш, що цій бадьорій красивій жінці нещодавно виповнилося 67 років...

Тетяна ОЛІЙНИК.